РОДИНА ПО-АМЕРИКАНСЬКИ

Говорячи про США, передусім хочеться відзначити, що дедалі більше моїх співвітчизників уже починають розуміти (навіть не беручи до уваги останні події): немає казково благополучних країн, а є лише міфи про них. Зірки ніде не падають із неба в долоні, а гроші не ростуть на деревах — ні апельсинових, ні мандаринових, ні гранатових. І «...в бананово-лимонному Сінгапурі», і в Сполучених Штатах, що довгий час були синонімом Ельдорадо, не бракує своїх проблем. І проблеми ці не менш серйозні та глибокі, гострі й вибухонебезпечні, ніж в інших країнах.

У середній американській родині зазвичай виховується двоє дітей. Хоча не слід забувати, що США — країна іммігрантів: у вихідців із країн Латинської Америки й Азії, що проживають у країні в першому-другому поколінні, дітей, як правило, значно більше. Більше дітей і в бідних негритянських сім’ях, котрі живуть зазвичай у центральних районах міста, які вважаються неблагополучними. Тут дешеве житло й погане повітря, а респектабельні грошовиті американці (зокрема й чорношкірі) визнають за краще селитися подалі від даунтауна в чистому й доглянутому передмісті, де будинки, й галявини перед ними мають вигляд картинок із книжки.

У США, як і в багатьох інших країнах, жінки сьогодні переймаються своєю кар’єрою, тож народжують пізніше, буває, що й після сорока. Декотрі використовують останні досягнення науки, коли дитину за гроші виношує сурогатна матір.

Новонародженим рідко займається бабуся. Бабусі в США працюють або займаються собою (спортом, аеробікою), подорожують світом. (Але це не стосується сімей неасимільованих іммігрантів, які продовжують жити за культурними традиціями своїх країн). Мама, якщо вона працювала, часто продовжує працювати, а дитиною займається бебіситер — жінка, що приходить щодня, або живе в домі. Часом на цю роботу беруть іммігрантів, яким платять менше, але багато сімей пред’являють до майбутньої няньки (як і до іншої обслуги) дуже суворі вимоги: рекомендації, досвід роботи, довідки про здоров’я, знання національної кухні певних країн, педагогічна освіта тощо. У бідних негритянських сім’ях ні про яке бебіситерство, ясна річ, не може бути й мови, і коли мати в такій родині має роботу (а часто вона — єдиний годувальник), то дитину доглядають старші діти, тож виходить, що виховується вона практично на вулиці. Є також дитячі садки.

Ключовим поняттям в американському вихованні є уявлення про те, що людині з дитинства необхідно мати «прайваси» (це слово не перекладається адекватно на українську мову, що саме по собі красномовно свідчить про відмінності в нашій психології, але перекладається форма утворюваного від нього прикметника: «прайвет» — особистий, приватний). Йдеться про те, що кожна людина, зокрема й дитина, повинна мати свій особистий час і місце, що, входячи до неї в кімнату, потрібно попередньо постукатися, що неввічливо приходити в гості, попередньо не зателефонувавши (тому мами навіть маленьких дітей завжди зідзвонюються з сусідами, запитуючи, чи могли б їхні діти погуляти разом). Основна думка: необхідно мати такт, не можна вторгатися в життя іншої людини без попередження, навіть коли ви в близьких або родинних стосунках.

Виховуються дівчатка та хлопчики практично однаково. Якщо діти допомагають у домі, то цю роботу вони виконують усі разом: адже з пральною, сушильною, посудомийною машинами, пилососами однаково успішно можуть управлятись і дівчатка, і хлопчики. Тим часом багато сімей мають прислугу, що приходить, — прибиральницю, садівника (це зумовлено й тим, що в країні багато іммігрантів, зокрема нелегальних, згодних на будь-яку роботу за мінімальну зарплату).

Дітей із дитинства привчають до думки про те, що вони повинні бути самостійними, незалежними, уміти заробляти гроші та знати їм ціну. Діти навіть дуже заможних батьків продають на канікулах цукерки, печиво, працюють у закусочних типу «Макдональдс», яких у США незліченна кількість. Є безліч служб, що займаються працевлаштуванням дітей на канікулах: приміром, пакуючи на фабриці м’які іграшки в коробки, дитина може одержувати 6—7 доларів на годину. Заробивши свої перші гроші, вона відчуває гордість і впевненість у тому, що в житті не пропаде й завжди зможе про себе подбати. Є, втім, багато сімей, де дитячі гроші необхідні не як виховний момент, а як хліб насущний, тоді, звісно, страждає навчання.

Багато говориться про необхідність шкільної реформи в США — ні для кого не таємниця, що при дуже хорошій університетській шкільна освіта США залишає бажати кращого. Цьому сприяє і система, що дозволяє вибирати класи різного ступеня складності: найлегші, середні й важкі. Діти, котрі заробляють на життя, не встигають навчатися, і навіть якщо вони самі вибирають більш високий рівень (скажімо, з математики), то їх зрештою переводять на рівень, а часом і на два, нижче за погані оцінки, що скорочує їхні шанси на вступ до університету. Хімія, фізика, біологія, математика вивчаються в США більш поверхово порівняно з колишньою радянською та нинішньою українською програмами.

Американські діти йдуть до школи в шість років. Обов’язковою вважається десятилітня шкільна освіта. Охочі вступати до університету навчаються ще два роки. У США є державні та приватні школи. З одного боку, рівень навчання в приватних школах вищий, з іншого, — вчитель у приватній школі залежний від грошей батьків учнів, а в зв’язку з цим, і від їхніх вимог. Він побоюється, щоб його поведінку не витлумачили як прояв неповаги до учня чи як висування завищених вимог. Нерідко трапляється, коли на вчителів подають у суд (американці самі жартують, що вони полюбляють позиватися через будь-яку дрібницю, бо, вигравши процес, можна одержати гроші, й часом чималенькі). Діти теж знають, що свої інтереси слід обстоювати в суді, що, з моєї точки зору, усе-таки краще, ніж не працююча в країні адекватно судова система, при якій населення з’ясовує між собою стосунки кримінальними методами. Оцінки в школі виставляються за п’ятибальною системою: «Ей, бі, сі, ді, еф». Крім того, за кожним предметом набирається ще певна кількість очок, які також відіграють свою роль при вступі в інститут.

Потік сексу й насильства, що вихлюпнувся за останні 20 років на екрани американського телебачення, відіграв свою сумну роль у справі виховання молодого покоління. Різко підвищилася наркоманія, дитяча злочинність. Підлітки в неблагополучних районах часом об’єднуються в особливі групи, про наявність яких у районі свідчать чорні графіті на стінах будинків, якими вони помічають свою територію. Такі банди нерідко тримають у страху місцевих жителів, їхні члени зазвичай озброєні (зброю в США дістати не проблема, до того ж батьки часто тримають пістолет у ящику столу тощо). Відомо чимало випадків, коли підлітки, навіть не члени банд, вбивали й ранили одне одного, гвалтували своїх ровесниць, пояснюючи в суді свою поведінку бажанням скидатися на кіносупермена.

Ситуація, певна річ, неоднакова в різних штатах — є більш і менш благополучні. Але й у благополучних респектабельних районах (навіть, скоріше, саме в них) підліткам часом забороняється з’являтися на вулиці після десятої вечора без супроводу дорослих із метою забезпечення їхньої ж безпеки. Школи нерідко перетворюються на фортеці. Батькам, а про сторонніх годі й говорити, дозволяється заходити на територію школи тільки в «дні відкритих дверей».

В американській школі учитель взагалі не настільки доступний, як в українській. У школі є офіційна особа (канцлер), котра спілкується з батьками й допомагає дитині добирати предмети: є обов’язкові й не обов’язкові для вивчення (приміром, водіння). У деяких школах у класах є спеціальні таблички, коли учень виходить у туалет, на ній пишеться його ім’я, прізвище викладача, із якого класу він вийшов. Учень несе цю табличку в руках, щоб було видно, що школою йде не сторонній.

У сексуальні стосунки американським підліткам офіційно дозволено вступати в 16 років. Зв’язок із малолітніми карається за законом. Проте учень може попросити для себе презерватив у шкільному офісі, і він його одержить. США — батьківщина СНІДу, тут добре знають, що з існуючого зла треба вибирати менше. Пропаганду безпечного сексу поставлено в країні на дуже високому рівні. Американці стають дедалі моногамнішими: навіть ті з них, що не одружені, визнають за краще мати одного постійного сексуального партнера й навчають цьому своїх дітей. Цікаво, що безпроблемно отримуючи презерватив, американському школяреві навряд чи дадуть у школі пігулку, скажімо, від головного болю: вчителі побоюються звинувачень у тому, що допомагали учню діставати наркотичні речовини.

Дисципліна в американській школі досить сувора. Про кожне запізнення на урок і пропущений день повідомляють батьків. За певну кількість запізнень призначається покарання: приміром, прибирання території в суботу.

Багато школярів мріють про дві найвище оплачувані та найпрестижніші у США професії — юрист і лікар. Найпрестижніші та найпопулярніші університети країни — приватні й дуже дорогі. Лише окремих молодих людей, котрі блискуче навчалися в школі, можуть прийняти в них без оплати за навчання. Але є безліч пільг для різних соціальних категорій і національних меншин при вступі до вузів. Можна одержати також кредит у банку на навчання, розрахований на повернення боргу протягом багатьох років. У цьому сенсі США — справді країна великих можливостей. Якщо людина ставить перед собою певну мету й багато працює, рано чи пізно вона досягає бажаного.

До речі, до роботи американців із дитинства привчають ставитися серйозно: відсоток безробіття високий, а поганого працівника звільнять негайно. Американці працюють багато, тяжко й сумлінно. Вони не влаштовують довгих перекурів (у США загалом дозволяється палити лише в спеціально відведених місцях, заборонено курити в багатьох офісах, ресторанах, торговельних центрах, навчальних закладах) і розмов на особисті теми. У Штатах не прийнято сунути свого носа в особисте життя колег і сусідів.

Після закінчення школи американські молоді люди прагнуть жити окремо від батьків і на власні гроші (незалежно від матеріального статку їхніх родин). Часто вони їдуть в інше місто навчатися й живуть у гуртожитках, за які потрібно платити. Тому практично всі студенти працюють. Є дуже багато робочих місць на кафедрах і в лабораторіях університетів (неповний робочий день), куди беруть лише студентів вузу.

США — країна, де все пристосовано для інвалідів, навіть тих, котрі не можуть пересуватися на своїх ногах. Вони роз’їжджають в інвалідних колясках по території шкіл й університетів, заїжджають і спускаються по спеціальних доріжках, користуються спеціальними кабінками в туалетах. І одержують освіту нарівні з усіма. Те саме стосується інвалідів у розумовому плані: якщо вони певною мірою спроможні опановувати основи наук, то відвідують освітні школи — їх не ізолюють від суспільства.

Велику увагу у вихованні американських дітей приділяють благодійності. Багато хто бере участь у діяльності благодійних організацій, їх із раннього дитинства навчають того, що це почесно та шляхетно. Американці не кривдять тварин. Нерідко можна зустріти біля магазинів маленьких дітлахів із цуценятами чи кошенятами в кошиках: вони пропонують узяти тварину безкоштовно, але ніколи не викинуть на вулицю. Бездомних тварин, яких у США майже немає, забирають у притулки, звідти вони часто потрапляють у сім’ю.

З жалем доводиться відзначити ще один аспект американського життя: далеко не достатнє спілкування молодих людей, особливо одружених, і їхніх літніх батьків (я не кажу про іммігрантів). Індивідуалізм дуже сильний в американському суспільстві. Хворі старі люди частіше бачать працівників різноманітних соціальних служб, ніж своїх дорослих дітей. Дедалі більшає в Штатах самотніх, ще не літніх людей, котрі віддають перевагу проводити вільний час удома (біля телевізора й відеомагнітофона, за комп’ютером, у машині з приймачем і магнітофоном), а не спілкуванню з живими людьми. Можливо, винна в цьому важка праця, адже гроші в США — це все: можливість добре жити, одержувати необхідне лікування, розважатися тощо. А можливо, так спрацьовує з віком ідея «прайвасі», що ввійшла в їхню плоть і кров, яка, при всіх своїх позитивних моментах, безсумнівно виховує в людях крайній індивідуалізм.

Але в масі своїй американці щасливі й почуваються господарями життя. Вони твердо стоять на ногах, із упевненістю дивляться в завтрашній день і навчають цьому своїх дітей.