Різноманітність чи одноманітність?

Сильні країни у змозі втримати розмаїття, слабші включають механізми утримання одноманітності, якими насамперед є релігія, мова та культура. Це пов'язано як із небезпекою, що її становить входження чужого й стороннього, так і з нездатністю бюрократичних структур керувати більш складним утворенням, оскільки, як гласить закон кібернетики, структури управління мають бути не менш розмаїтими, ніж об'єкти управління. СРСР можна вважати яскравим прикладом спрощення об'єкта управління, що дозволяло легше ним керувати. Одна партія, одна ідеологія, прагнення створити єдиний "радянський народ" - усе це прямо й опосередковано працювало на простоту управління, а за будь-які відхилення від цієї моделі відповідали спецслужби та цензура, що як елементи тіньового керування завжди були досить витонченими. Потужні довоєнні репресії теж сприяли виробленню єдиного мислення та єдиних комунікацій, навіть сімейних, для всього населення в будь-якій точці Радянського Союзу.

СРСР був створений за моделлю об'єднання національних республік, тому елементи національної культури теж мали генеруватися, хоч і в помірних масштабах, бо все одно переважали віртуальні продукти з центру. Книжки та фільми звідти частіше були якісніші й сучасніші, цим вони забезпечували більшу увагу до себе, а звідси - й до центру як сильнішого й сучаснішого гравця, оскільки те, що було дозволене в Москві у сфері літератури й мистецтва, не могло бути дозволене в Києві.

В Андропова були плани перекроїти карту Радянського Союзу за моделлю економічних регіонів, щоб прибрати національну складову, бо саме в ній він вбачав загрозу для майбутнього СРСР. І мав рацію, з погляду виживання великого організму, оскільки Союз розпався саме по національних кордонах. Відтак, модель безлічі ідентичностей перемогла ту одну, яку втримував центр.

СРСР постійно готувався відбивати ворожий напад. Тому й щосили добивався єдності мислення та говоріння. Це породжує єдність поведінки, на тлі якої порушення зразу стає помітнішим. Люди єдиної поведінки становлять основу правильного поведінкового середовища, вигідного владі. Піонер був "всем ребятам пример", як потім для інших вікових груп ними були комсомолець та член КПРС. СРСР створив варіант біхевіористського управління, коли ввідні колективні норми визначали індивідуальну поведінку. Сьогодні такий підхід лежить, наприклад, у моделі британських інформаційних операцій.

В одному аспекті Союз дивним чином виявився "країною-жертвою" - коли всіх готували віддати життя за "справедливу справу". Навіть у пісні так співалося:

Смело мы в бой пойдем

За власть Советов

И как один умрем

В борьбе за это.

І хоча це пісня часів Першої світової війни, лише потім перероблена на радянську, суть потреби в одноманітності вона передає правильно. Це смерть одного за виживання колективу. І навіть В'ячеслав Молотов сказав фразу, правда вже в післясталінські часи: "Навіщо нам усім, як одному, помирати, невідомо..."

Сьогодення породжує одноманітність: ми дивимося одні телесеріали, читаємо одні бестселери, всі діти, без винятку, мають знати Гаррі Поттера, оскільки Джоан Роулінг належить до авторів дитячої літератури, яких читають найбільше у світі. Її книжки перекладено вісімдесятьма мовами, як і офіційний список найпопулярніших книжок, очолюваний Біблією.

І в цьому є певний сенс, - однакові люди легко взаємозамінні. Щось інше й нове може створити тільки інший розум. Можливо, з цієї причини Кремнієва долина виступає проти обмежень на мігрантів, а японський прем'єр попереджає своїх громадян, що для успішного розвитку економіки їм потрібні іноземці. Інновацію несуть інші, володарі іншої моделі світу. Інколи її спеціально культивують, наприклад розвиваючи написання й видання фантастики в країні.

Дослідники фіксують, що в інновацій дуже багато ворогів, що чиниться потужний тиск на підтримку віджилого соціального порядку і стабільності, тобто бюрократія й інновації - конкуренти. Бюрократія як інститут утримує попередній порядок, інновація намагається ввести новий. І в цьому складність впровадження інновацій згори, - бюрократія їх відкидає на кожному зі своїх ієрархічних рівнів.

До речі, людську покірність масово виховала в сиву давнину неолітична революція. Це сталося тому, що в результаті аграрного буму з'явилося більше продуктів, ніж люди могли з'їсти зразу. Треба було їх зберігати й охороняти. Це дозволило створити складніші суспільства з соціальною ієрархією. А вже в них доводилося слухатися й підкорятися, щоб не бути покараним.

Ми постійно змінюємо своїх богів і героїв, створюючи принципово нестабільне середовище. Стародавній Рим зберігав богів завойованих ним народів, вводячи їх у свій сакральний пантеон, щоправда розміщував у другий ряд за сакральністю. Так завойовники створювали стабільне середовище для підкорених.

Світ серйозно опирається всьому новому: шведи назвали телефон, щойно він з'явився, "інструментом диявола", а заморожену їжу - "бальзамованою". Сьогодні світ усе ще боїться і генномодифікованих продуктів, і фторованої води. Навіть не просто населення, а лідери вірять не науці, а своїм інстинктам.

Одна з книжок про соціальний опір інноваціям відкривається таким спостереженням: найшвидше нажити собі ворогів можна, спробувавши зробити щось нове. А дослідники з Массачусетського технологічного інституту попереджають: не просіть грошей, ваш експеримент більше залежить від людського капіталу, а не від фінансового.

Ми живемо у складніший час, коли потрібні штучні процеси створення інновацій, не тільки технологічних, як ми звикли думати, а й людських. Із цієї причини й різноманіття має так само свідомо насаджуватися, як це зазвичай роблять із одноманітністю.

Радянський Союз, безперечно, працював на одноманітність, що полегшували закриті кордони, які не пускали інформацію з зовнішнього світу, а радянську людину - у зворотному напрямку, в зовнішній світ. Сьогодні в системі відкритих кордонів будується одноманітність іншого типу, яку можна назвати космополітичною. Ми дивимося більше американських фільмів, ніж своїх. Ранкові новини барвисто розповідають нам, хто з голлівудських акторів одружився-розлучився або народив двійню. Так діє більш сильна система з породження віртуальностей. І це вигідно не тільки політично, а й економічно, оскільки ми - споживачі її віртуальних продуктів. Це кіно, а кількість глядачів телесеріалів, взагалі, неможливо уявити. На кінець 2019 року Netflix мав 167 мільйонів передплатників у світі плюс 4,6 мільйона тих, хто скористався спробою тимчасового безплатного підключення для ознайомлення з цим сервісом. І можна припустити, що десять телесеріалів, названі Netflix лідерами переглядів у 2019-му, саме і є тими, котрі побачила найбільша кількість глядачів у світі.

Причому, як виявилося, не тільки "спокій", а й "біда" веде до зростання споживання віртуальних продуктів. Китай, потрапивши в епідемію коронавірусу, різко збільшив їх споживання, що привело до зростання світової індустрії відеоігор на 150 мільярдів доларів, оскільки китайці почали шукати альтернативні способи повернення до звичайного життя.

У світі фіксується тенденція до одноманітності, поряд із космополітичною. Китай бореться, створюючи табори для перевиховання уйгурів, які сповідують іслам. Там навіть негативне висловлювання про мандаринську мову в електронному листуванні вже вписує людину до числа неблагонадійних. У таборах опинилося більше сотні тисяч уйгурів, казахів та інших мусульман, яких шляхом ідеологічної обробки перетворюють на мирних і відданих прибічників партії. Серед ознак, що привертають увагу, є й такі як носіння довгої бороди, відмова від куріння або напоїв, вивчення арабської мови та молитви за межами мечетей. За 10 мільйонами уйгурів здійснюється постійний контроль.

У жителів у телефонах встановлюється додаток, який переглядає інформацію. Таємно такі самі додатки ставлять туристам під час перетину кордону.

До речі, однотипно Іран уже відмовляється від вивчення англійської мови в школах, замінює американську анімацію на свою, як і американських ляльок Барбі та Кена. Все це теж є жорсткою побудовою однієї ідентичності.

На іншому полюсі боротьби за одноманітність - Франція. Президент Макрон побачив небезпеку в "політичному ісламі", наприклад. Він вирішив покласти край системі "запрошених імамів". Щорічно до країни приїжджають 300 імамів, і ніхто не знає, що вони говорять у своїх проповідях. І йдеться не тільки про імамів. З вересня 2020 року Макрон планує припинити навчання іноземної мови та культури із залученням викладачів, які приїздять з-за кордону. Ретельно перевірятимуться джерела фінансування будівництва мечетей.

Макрон побачив головного ворога в сепаратизмі. Він каже: "Не можна допустити, щоб закони релігії стояли вище за закони Республіки, або щоб діти не ходили вчитися через віру". Або: "Ісламістський сепаратизм несумісний із неподільністю Республіки". Або: "Множинність ідентичностей можлива при дотриманні законів Республіки". Тобто Франція все ж дозволяє множинність ідентичностей, якщо вони не заходять у конфлікт із законом.

Ми ж можемо зробити висновок, що світ, навіть демократичний, починає прагнути до одноманітності, коли бачить загрозу. Світ завжди жив у вигляді правил і помилок. Тільки сьогодні вже важко стало розрізняти, що є правило і що є помилка. Людські спільноти, у принципі, не можуть жити без конфліктів. Від влади потрібне вміння регулювати ці конфлікти, і краще до застосування сили. Вона повинна вміти не тільки узгоджувати інтереси різних груп, а й дати їм можливість жити по-різному, без тиску однієї групи на іншу. Давня китайська модель говорить про війну без війни, тобто про перемогу без застосування сили. Тим більше це стосується внутрішнього життя держави, де завжди є конкуренція інтересів різних соціальних груп, які прагнуть досягти домінування над іншими.

Конкуренція в політиці не означає пригнічення одних заради інших. Натомість треба вчитися досвіду компромісів, коли використовується інструментарій взаємних поступок. Воювати зі своїм конкурентом у політиці завжди легше, ніж намагатися досягти компромісу. Але майбутнє за поступками, а не за війнами, оскільки країна не може воювати сама з собою. Як не можна разом із водою вихлюпнути й дитину, так не можна задля політичної перемоги відкинути демократію.

Без миру всередині країни нам не досягти й миру ззовні нас. Жорсткість застосування законів не має перетворюватися на жорстокість. Треба постаратися дати людям жити спокійно, а не існувати від конфлікту до конфлікту. Інакше рівень міграції з країни тільки зростатиме, а нас ставатиме дедалі менше. Причому якщо виїздять активні, то залишаються слухняні. А країні потрібні і ті й інші.