РІНАТ АХМЕТОВ — ПРО ЛІГУ ЧЕМПІОНІВ, СУРКІСА ТА «КУРСЬК»

Кінець літа 2000 року ввійшов у футбольну історію України тим, що вперше в історії дві вітчизняні команди домоглися права брати участь у найпрестижнішому з європейських турнірів — Лізі чемпіонів. Але якщо для київського «Динамо» гра в Лізі вже стала приємною традицією, то для донецького «Шахтаря» те, що сталося, має зовсім інше значення. Адже до нього на території СНД у суперлізі брали участь тільки команди, що представляють столиці своїх держав, — «Динамо» (Київ) і «Спартак» (Москва). «Шахтар» став першим «провінціалом», який довів усім, що за правильної постановки справи реально гідно представляти свою країну на європейських футбольних полях. Про те, як ішла команда до наміченої мети, найкраще знає президент ФК «Шахтар» Рінат Ахметов...

— Динаміка розвитку ФК «Шахтар» багато чим відрізняється від того шляху, яким пішло чимало клубів СНД. Мені здається, за основу ви взяли еволюційний шлях розвитку, коли кожен наступний крок роблять після того, як попередній завершився з позитивним результатом. Це стосується всього, від клубної бази і до кадрової політики. Такий погляд має право на існування?

— Два роки тому я сказав, що вже близький той час, коли «Шахтар» стане командою європейського рівня. Але це можливо лише в тому випадку, коли організація клубної інфраструктури базуватиметься на професійній основі. Саме над її вдосконаленням ми й працювали останнім часом. Побудували сучасну базу, налагодили механізми функціонування «Шахтаря-2», який виступає в першій лізі, і «Шахтаря-3», що грає в другій. Зараз безпосередньо розпочали розвивати дитячо-юнацький футбол, щоб молоді люди повірили, що вони можуть стати особистостями й улаштувати своє життя саме завдяки футболу. Природно, що гра команди не могла відставати від цього процесу...

— Це дуже важливий момент, оскільки, приємно вам це чути чи ні, але «Шахтар» за час своїх попередніх виступів в єврокубках зарекомендував себе командою, що з тріском вилітає в першому ж раунді, поступаючись суперникам, дуже далеким від вершин європейського футбольного рейтингу. Психологію гравців важко було змінити?

— Щоб домогтися успіху, в кожній справі мають бути три складові: любов до справи, яку робиш, віра в позитивний кінцевий результат і знання шляху, який приведе до перемоги. Вважаю, що ці мої погляди на життя гравці зрозуміли. А зміни в психології з’являються з перемогами, коли, виходячи на поле, хлопці бачить, що можуть переломити ситуацію, яка складається несприятливо, на свою користь.

— Колишній боксер знайшов шлях до перемоги не на рингу, а на футбольному полі, ставши президентом ФК «Шахтар». Ви задоволені виконаною роботою?

— Я не вважаю, що ми домоглися великого успіху, і всю роботу буде скеровано на те, щоб домогтися ще більшого визнання. На футбольній базі триватиме будівництво, щоб на ній базувалися не лише основна команда, а й дублюючий склад, а також футбольна школа. Де до вже наявних семи тренувальних полів додадуться ще три. Тоді й можна буде розмірковувати про задоволення.

— Коли «Шахтар» летів на матч-відповідь із празькою «Славією», де команді потрібно було грати лише на перемогу, ви вірили, що зможете пройти чехів?

— Ще за день до гри я сказав журналістам, які супроводжували команду, що вірю в перемогу. Це почуття жило в мені навіть тоді, коли скінчилися 90 хвилин і пішов доданий суддею час. Не вірив, що ми повернемося до Донецька і будемо представляти Україну лише в Кубку УЄФА...

— Перед грою на запитання журналістів, який розмір преміальних чекає футболістів за вихід в основну сітку Ліги чемпіонів, ви жартома відповіли, що не скажете, оскільки, почувши відповідь, вони перестануть спокійно спати. Зараз ви можете назвати розмір «пігулок» від безсоння?

— Це комерційна таємниця, яку я не розкрию навіть «ДТ». (За інформацією, отриманою з неофіційних джерел, кожен футболіст, який кував перемогу на стадіоні в Празі, отримав винагороду в розмірі 50000 доларів. — Прим. автора.)

— Кажуть, що ви намагалися вивідати розмір преміальних київським динамівцям за аналогічне досягнення і пообіцяли своїм гравцям винагороду на порядок вищу...

— Ніколи не цікавився цим питанням.

— Що ви подумали з приводу результатів жеребкування, в яких суперниками «Шахтаря» стали «Лаціо», «Арсенал» і «Спарта»?

— Відразу спав на гадку вислів Олександра Македонського: «Хто боїться програти, той ніколи не відчує смаку перемоги». Сподіваюся, що «Шахтар» покаже гідний футбол в іграх із відомими командами Європи.

— Лондонські букмекери оцінили шанси «Шахтаря» на перемогу в Лізі чемпіонів як 300:1...

— Грати будуть не шанси та рейтинг, а футболісти, які можуть підсилити кращі команди Європи. Я в цьому переконаний. Сьогодні про це знаємо лише ми, але незабаром дізнаються всі.

— Ви б самі ризикнули і поставили на «Шахтаря»?

— Я завжди вірю у свою команду...

— Яка з команд, що вийшли в основний турнір Ліги чемпіонів, на ваш погляд, найреальніше претендує на перемогу?

— Гадаю, що «Лаціо».

— Якому «Шахтар» поступився 0:3...

— Ця поразка для нас не що інше, як урок і привід ще більше працювати, щоб досягти перемог у майбутньому.

— Чи означає участь двох українських команд у нинішньому розіграші основного турніру Ліги чемпіонів, що вітчизняний футбол має перевагу над російським? Де після того, як московський «Локомотив» розбили турки, залишився лише «Спартак».

— Звичайно, те, що сталося, додало престижу нашому футболу. Але, як на мене, в Росії більше міцних середніх команд, що впливає на рівень внутрішнього чемпіонату. А те, що «Локомотив» не пройшов далі в Лізі чемпіонів, — це ж спорт. Ця команда заслуговує великої поваги. Коли ж повернутися до порівняння двох чемпіонатів, то їх рівень і в Україні, і в Росії недостатній. Над його підвищенням необхідно працювати в обох країнах.

— Якщо проаналізувати висвітлення діяльності ФК «Шахтар» на сторінках російських спортивних газет і на телебаченні, то складається враження, що вам легше знайти спільну мову з російськими мас-медіа, ніж із вітчизняними. У чому проблема?

— Нав’язувати себе ми нікому не збираємося. Можливо, хтось вважає, що праця «Шахтаря», не заслуговує уваги.

— Запросивши на посаду головного тренера Віктора Прокопенка, ви не подумали, що людина, яка двічі стояла з «Ротором» за два кроки від золотих медалей чемпіонів Росії, але так і не піднялася на вершину, може розпрощатися з психологією переможця?

— Навіть те, що він дійшов до вершини, свідчить багато про що. «Ротор» при ньому показував гідний футбол і вибив із Кубка УЄФА «Манчестер Юнайтед». Після того, як подав у відставку Анатолій Бишовець, я міркував про тренерську кандидатуру півтора місяця. Варіантів було багато, але я зупинився саме на Прокопенкові, оскільки вже тоді вважав, що він може зробити з «Шахтаря» команду європейського рівня.

— Прихід Прокопенка згодом ознаменувався гучним виходом із «Шахтаря» Геннадія Орбу. Що сталося між ними?

— Після того, як головний тренер «Шахтаря» замінив гравця, той у роздягальні поставив ультиматум, щоб його виставили на трансфер. На що Прокопенко відповів, що він уже виставлений. Я підтримав рішення тренера, оскільки бачив: він вчинив справедливо. Уже був випадок, команду тоді ще тренував Бишовець, коли після своєї заміни Орбу кинув на землю футболку «Шахтаря». Для того, щоб її одягти, багато людей роками працюють... Я довго не міг цього забути, але поступився своїм самолюбством, оскільки інтереси команди були вищі. Орбу повернувся до основного складу і знову став грати. Але вдруге протиставити себе тренерові — це вже занадто! Навіть якби Прокопенко сказав, що він йому потрібен, я б його в команді не залишив.

— Збірна України невдало розпочала відбірковий цикл до чемпіонату світу 2002 року, програвши збірній Польщі. На ваш погляд, у «Шахтарі» ще є гравці, які могли б підсилити першу команду країни?

— Це запитання до головного тренера збірної. Він бачить кожного гравця нашого клубу і, якщо вважатиме за потрібне, нехай запрошує до команди. Ми раді готувати футболістів для виступів за національну команду України, щоб вони гідно представляли нашу країну. Певен, що в нас є шанси завоювати путівку на чемпіонат світу 2002 року.

— Якщо повернутися до виборів президента Федерації футболу України, чи не здається вам, що Пустовойтенко і не збирався висувати свою кандидатуру на посаду президента ФФУ, а весь цей час лише «допомагав» Суркісу виявляти тих, хто працює проти нього? І чому ви підтримували кандидатуру Пустовойтенка?

— Футбольний клуб «Шахтар» із самого початку виступав за те, щоб Федерацію футболу очолила людина, не залежна від впливу якогось клубу. Валерій Пустовойтенко відповідав таким вимогам. Якщо весь цей час він «грав» за не відомими мені правилами, то нехай це залишиться на його совісті. Це мене зовсім не цікавить. Після того, як він зняв свою кандидатуру, ми з ним більше не спілкувалися. Знаю одне, що ФК «Шахтар» своєї позиції не змінив. Навіть при тому, що ми залишилися самотні.

— Чи не була підтримка Пустовойтенка подякою за те, що він зробив для вашого бізнесу, перебуваючи в кріслі прем’єр-міністра?

— Коли Валерій Пустовойтенко був прем’єр-міністром, я з ним розмовляв лише один раз і виключно на футбольні теми. Тому підтримка його кандидатури під час виборів президента ФФУ була не подякою, а моєю позицією цього питання.

— Ви привітали Григорія Суркіса з обранням його на посаду президента ФФУ? І які тепер будуть ваші взаємини?

— Привітати — привітав, а тепер працюватимемо на благо українського футболу.

— Нині ПФЛ очолює представник «Шахтаря» Равіль Сафіуллін. Чи буде проводитися робота, щоб ця посада залишилася під контролем людини з вашого клубу?

— Я такої роботи не проводитиму. Під час голосування представник «Шахтаря» підніме руку «за» його кандидатуру. Як проголосують інші — це їхнє право і вибір.

— Розвиток ПФЛ і ФФУ — конструктивна співпраця чи протистояння? Не з’являється відчуття того, що ФФУ поступово перетворюється в бізнес-структуру, яку кон- тролює певне коло осіб і яка все менше схожа на спортивну організацію?

— Гадаю, що співпраці цих двох організацій ніщо не перешкодить. Що ж до заробляння людьми, які входять до ФФУ, великих грошей, то, на мій погляд, вони їх будуть більше витрачати. На життєзабезпечення всіх збірних, екіпірування, збори і т.п.

— Чи нормально, що до складу виконкому ФФУ ввійшли такі відомі «футболісти», як народні депутати Олександр Волков та Олександр Зінченко?

— Ситуація один до одного, як була з виборами президента ФФУ. Ті, хто входить до виконкому, не обов’язково повинні грати у футбол. Вони мають бути сильними організаторами й адміністраторами. Це саме такі люди.

— Чи розглядалося взагалі де-небудь питання про входження у виконком ФФУ людини, пов’язаної не лише з Києвом, а й з Донецьком?

— Мені пропонували подумати, але зараз я бачу себе лише президентом ФК «Шахтар».

— Який зробив крок, гідний якнайвищої поваги. Я кажу про те, що ФК «Шахтар» перерахував 100 тис. доларів на рахунок допомоги сім’ям загиблих на атомному підводному човні «Курськ». Не всі російські клуби спромоглися на такий учинок...

— Наступного дня після прильоту з Праги мені зателефонував головний тренер Віктор Прокопенко і сказав, що футболісти й тренери вирішили частину грошей, отриманих за перемогу, віддати сім’ям загиблих моряків. Вони зібрали 50 тисяч, а ще 50 тисяч доларів виділив футбольний клуб. Це саме той випадок, коли, віддаючи, стаєш багатшим. Нам було дуже приємно отримати телеграму, підписану командувачем Північного флоту адміралом Поповим, зі словами подяки за те, що ми надали допомогу рідним і близьким членів екіпажу атомного підводного човна «Курськ». Адже до екіпажу підводного човна входили й українці — вихідці з Донбасу. Можливо, хтось із них вболівав за «Шахтар»...