"Революція претензій"

20 липня, 2018, 16:57 Роздрукувати Bипуск № 28, 21 липня-10 серпня 2018р.
Відправити
Відправити

Останнім часом Україну сколихнули повідомлення про затримку авіарейсів, коли тисячі наших співвітчизників упродовж кількох діб не могли вилетіти на відпочинок за кордон або повернутися назад.

Один з учасників програми "Право на владу" від 5 липня на "Плюсах" (випуск "Відпочинок скасовано"), який постраждав від непорядності туроператора і авіакомпанії, повідомляє, що за відпочинок він заплатив 125 тисяч гривень і чекає відшкодування. Наступного дня в якійсь київській перукарні огрядна білявка із засмагою, темнішою, ніж у мулатки, обговорює з манікюрницею відпочинок у Єгипті і домовляється про бронювання квитків на вояж до Туреччини. То що ж коїться?

"Революція претензій" накрила Україну. Ви про це знаєте? І що взагалі ви знаєте про феномен під назвою "революція"?

Англо-німецький соціолог Ральф Дарендорф дійшов висновку, що слово "революція" використовується для позначення двох геть різних форм кардинальних перетворень. "Перша - глибокі перетворення, зміни стрижньових структур суспільства, які, природно, потребують часу; друга - перетворення швидкі, зокрема зміна носіїв влади впродовж днів або тижнів шляхом вищою мірою явних і наочних, часто насильницьких дій. Першу можна назвати соціальною революцією, другу - політичною". Отже, соціальна революція є однією з численних форм соціальних змін, одним з механізмів, що перетворюють людське суспільство. Однією з соціальних революцій сучасності є "революція претензій".

У 1950-х роках американський соціолог Деніел Лернер запропонував поняття "революція очікувань, що зростають" ("революція претензій") для характеристики раптового масового зростання "нетерплячих" споживчих очікувань у різних суспільствах, а також формування нового типу особистості - суб'єкта життєвих претензій, що збільшуються. Словосполучення "революція очікувань, що зростають" набуло популярності після Другої світової війни. Воно стосується ситуації, в якій зростання добробуту і свободи вселяє в людей віру, що вони можуть змінити на краще життя своє і своїх родин. Це спонукає до політичних змін, які дозволять їм слідувати за можливостями. Друга світова війна дестабілізувала силову структуру світу. Колишні колонії скинули старий імперіалізм і прийняли перспективи незалежності, мріючи досягти добробуту західних країн. Адже в умовах глобалізації і розвитку ЗМІ, засобів комунікації розширюються можливості для порівняння власного рівня життя і свобод та інших людей. Звичайні люди в бідних і гноблених країнах почали сподіватися на краще життя.

Причому практично всі ті суспільства були традиційними: аграрними в соціально-економічному аспекті, з селянською панівною культурою. Селянський світ як такий упродовж тисячоліть існував з "етикою прогодування", що породжувалася страхом нестачі харчів і голоду. Така етика регулює буденну поведінку селянина, його цінності, погляди на сенс життя, життєві мотиви і настанови. Історично відпрацьовується оптимальна технологія ведення сільського господарства, яке було б гарантією від зовнішніх ризиків. В умовах залежності від зовнішніх факторів і природної невизначеності провідною рисою селянської свідомості стає фаталізм: "Що Бог дасть".

Така позиція перешкоджає прогнозуванню результатів власних економічних дій. А там, де неможливий прогноз, неможливі й чітко окреслені очікування, крім тих, які дозволені звичаями, селянською доктриною економічної справедливості, узвичаєними моральними категоріями і стандартами. Серед найважливіших - розуміння справедливості як рівності і соціальна доктрина "гарантованого мінімуму", що його в скрутних обставинах допомагала отримати община.

Стабільність аграрно-патріархального ладу з його невисокими життєвими стандартами і невибагливістю люду підтримувала релігія: за допомогою доктрини "гріха" раннє християнство намагалося урізати надмірні зазіхання людини, розглядаючи людську гордоту як головний з усіх смертних гріхів. Бідність же селянство сприймає як життєву неминучість, а намагання змінити ситуацію - як патологічний тип поведінки. Головний аргумент - наші діди-прадіди так жили і нам веліли.

Однак ситуація змінюється, коли те чи інше суспільство стає на шлях переходу від традиційності до сучасності: відбувається розрив із традиційними цінностями і нормами, формується суб'єкт іншого ґатунку - суб'єкт, зазіхання якого зростають. Що зумовлює такі зміни? Річ у тому, що промислова революція спричиняє докорінні соціальні трансформації, зокрема призводить до індустріалізації і появи індустріального суспільства з масовим виробництвом, що в свою чергу породжує масове споживання. Виникла і розвивається технологія реклами і моди, що втовкмачує людям пристрасне бажання мати ті чи інші речі з тенденцією до їх швидкої зміни (адже потрібен збут нової продукції). Потреби зростають, з'являються нові, часто сконструйовані штучно. Формується культура, гаслом якої стає "Бути - означає мати". Схильність до споживання у певної частини населення стає способом конструювання власної ідентичності.

"Суспільство масового споживання", виникнувши в розвинених країнах Заходу, перетнуло їхні кордони і поширилося світом. У минулому потужним бар'єром, що захищав місцеву систему потреб, виступали станові й кастові рамки культури, як це було і в Російській імперії, де понад 90% населення існувало зі зрівняльним селянським світовідчуттям. Пізніше захистом слугував месіанізм ідеології - радянської, а тепер "русского мира".

В СРСР споживчі настрої завжди були об'єктом критики. Радянський тоталітарний режим здійснював свого роду диктаторський контроль життєвих потреб і претензій пересічного громадянина. Бідність була обов'язковою умовою міцності політичної влади комуністів. "Адже людина створена так, що не може перестати бажати поліпшення свого становища, - писав Ігор Єфімов-Московит у журналі "Континент" 1979 року. - Доти, доки життя її заповнене стоянням у безконечних чергах, біганиною по магазинах, лагодженням і ремонтом низькосортних товарів, пошуками кількох додаткових метрів житлової площі, вона просто не має сил думати про щось інше.

З іншого боку, влада висунула утопічну мету - побудувати комуністичне суспільство. Слід зазначити, що утопічна свідомість за радянських часів була частиною повсякденного життя. Постійна присутність ідеалу дозволяла людям миритися з багатьма труднощами повсякдення. 1959 року тодішній очільник КПРС Микита Хрущов висунув одну зі своїх авантюрних ідей - наздогнати і випередити Америку за промисловим і сільськогосподарським виробництвом на душу населення. Суспільству було запропоновано програму побудови комунізму, в якій марксистський ідеал вільного розвитку особи був замінений на обіцянку безмежного і безоплатного споживання, коли "ряснота благ поллється суцільним потоком для задоволення потреб трудящих".

У 1960-х роках швидке зростання обсягів виробництва товарів масового попиту вперше досягло таких масштабів, що дозволило трохи поліпшити ситуацію на споживчому ринку. Водночас радянський уряд узяв політичний курс на "підвищення добробуту народу", докладав зусиль для збільшення прибутків населення, досягнення "соціальної однорідності суспільства" через штучне підтягування верств населення з низькою оплатою праці до середнього рівня зарплати.

Свою роль відіграли соціодемографічні зміни. Індустріалізація потягла за собою урбанізацію. Серед нових городян - колишніх селян, які переїздили до міст, настрої згоди на бідне, але гарантоване рівне існування і багатодітність змінювалися зростанням запитів і зниженням народжуваності. Демографічні зміни призводили до того, що починаючи з 1970-х років в СРСР і країнах "соціалістичної співдружності" в самостійне життя вступала молодь (часом це були єдині діти в сім'ї, яким батьки намагалися дати все найкраще) освічена, яку цікавило, як живуть люди за "залізною завісою". У молоді був великий інтерес до розмаїття закордонних моди, музики, фільмів тощо. До можливості вільного вибору, що є сенсом свободи. Роль "пускового мотору" в переорієнтації суспільства на ліберальні цінності відіграли молоді інтелігенти. За спостереженнями соціологів і соціальних істориків, саме освіта виступає детермінантою ідеологічного вибору на користь лібералізму в широкому розумінні цього слова.

У Російській Федерації ліберальні ідеї на початковому етапі втілював Б.Єльцин. Імовірно, свою точку біфуркації він пройшов 16 вересня 1989 року під час візиту до США. Тоді народний депутат Верховної Ради СРСР завітав до периферійного супермаркету в Х'юстоні. Враження від 30 тисяч найменувань товарів на полицях магазину шокувало. І це тоді, коли в Москві, щоб купити молоко, треба було годинами стояти в черзі. Дехто з його оточення припустив, що саме тоді "в Єльцина остаточно впала в його більшовицькій свідомості остання підпорка. Можливо, у ті хвилини сум'яття духу в нього безповоротно визріло рішення вийти з партії і включитися у боротьбу за верховну владу в Росії". До слова, російський публіцист Валерій Панюшкін у своїй книжці "Повстання споживачів" ставить риторичні запитання: "А якщо революція 90-х у Росії була зовсім не буржуазною і зовсім не демократичною? А якщо на барикадах біля Білого дому ми билися не за плюралізм і народовладдя, а за джинси і шампунь з кондиціонером в одному флаконі? А якщо революція 90-х - це споживча революція?".

Не вдаючись до визначення характеру революції, яка усунула СРСР як державу зі сцени світової історії, зазначимо один з її наслідків: пострадянський простір перейшов від суспільства дефіциту до суспільства споживання. Радянська соціальна система була суспільством виробництва. В СРСР було вироблено формулу: "Державна велич за рахунок споживчої рясноти". Вона працювала деякий час, проте врешті-решт призвела до перебудови, відмови від соціалістичної моделі економіки, краху ладу. Радянські ідеологи виправдовували погіршення життєвого рівня геополітичним протистоянням із Заходом, і це спрацьовувало. Зазначимо, що нині в Росії таке пояснення активно використовується в масовій пропаганді серед населення, чий життєвий рівень зазнав істотного погіршення після анексії Криму й агресії на Сході України. Тобто в пострадянській Російській Федерації у масовій свідомості відтворюється радянська матриця.

Суспільство споживання - складний феномен. З одного боку, воно, наче, надає більше свободи, свободи вибору в консьюмеризмі. З іншого, як зазначає французький культуролог Жан Бодріяр, суспільство споживання стає "владним елементом соціального контролю". Причому це відбувається в дуже своєрідний спосіб: у суспільстві споживання людина повинна бути "щасливою, закоханою, такою, яку обожнюють/яка обожнює, спокусливою/спокушеною", динамічною, захопленою тощо. А якщо з якоїсь причини ви заспокоюєтеся на досягнутому і більше не прагнете нових задоволень (адже треба спробувати все), "суспільство записує вас у розряд "асоціальних" або маргінальних типів, які відкидають ідею всезагального щастя". Людині, яка в суспільстві масового споживання прагне бути "як усі", дуже складно. Бо суспільство споживання створює простір підвищених бажань, у той час як економіка створює простір обмежених можливостей. Гостро це відчувається на пострадянському просторі. Особливо гостро реагує молодь.

При тому, що і за радянських часів частка людей із вищою освітою була досить значною, у нових незалежних державах вона постійно збільшується, оскільки можливості її здобути зросли. Освіта, а надто вища, змінює саму структуру свідомості, формує нове бачення світу і сучасні стратегії соціальної поведінки, прищеплює інтерес до освоєння нового способу життя. На молодь "революція претензій" впливає найдужче.

Останнім часом питання про причини масових заворушень і революцій часто пов'язують з ефектом "молодіжного бугра" - значного зростання частки молоді в населенні. Думка про те, що чисельне зростання не забезпеченої засобами існування молоді може порушити соціальну стабільність, висловлювало багато науковців.

Статистичний аналіз ролі "молодіжного бугра" в кількох сотнях соціальних конфліктів подано в дослідженнях Генріка Урдаля, який працює в столиці Норвегії. Він доводить, що найефективнішою мірою цього феномену є відсоток молоді у віці 15–24 років у дорослому населенні. Результати статистичного аналізу показують, що зростання цієї частки на 1% збільшує вірогідність виникнення конфлікту на 4%. Ця вірогідність іще більше посилюється зі збільшенням частки молоді, яка здобула середню або вищу освіту. Деякі дослідники стверджують, що розширення можливостей здобути вищу освіту в багатьох країнах Близького Сходу призвело до появи маси освіченої молоді, яку не міг поглинути ринок праці. Амбіційні випускники вищих навчальних закладів поповнювали лави екстремістських організацій. "Арабська весна" - хвиля повстань, які прокотилися країнами регіону наприкінці 2010 - на початку 2011 року, була ініційована саме такою категорією населення.

Німецький соціолог Гуннар Хайнзон у своїй книжці "Сини і світове панування" дає пояснення явищу, що породило непередбачувану хвилю тероризму й насильства, яка накрила нині більшість країн світу, назвавши це явище "злоякісним демографічним пріоритетом молоді". Він пише: "Визначення цього явища підтверджується елементарним математичним розрахунком - порівнянням кількості чоловіків у віці 40–44 років із хлопчиками у віці від 0 до 4 років. Демографічний збій трапляється тоді, коли на кожних 100 чоловіків у віці 40–44 років припадає менше ніж 80 хлопчиків у віці від 0 до 4 років".

На більшій частині пострадянського простору пропорція чоловічої статі в названих вікових категоріях не є загрозливою. Виняток становлять держави Центральної Азії (колишні середньоазійські республіки за винятком Казахстану). Після розпаду СРСР на території Киргизстану, Таджикистану, Узбекистану і навіть Туркменістану ситуація вибухала масовими виступами, головною рушійною силою в яких виступала молодь. Пізніше напруження трохи спало через масовий виїзд на заробітки за кордон, насамперед до РФ.

Що ж до України, то тут можна зазначити кілька принципових моментів. По-перше, вищезгадане співвідношення не є критичним через "тиху революцію", про яку йтиметься нижче. По-друге, молодь сказала своє слово: студентство в жовтні 1990 року ініціювало "Революцію на граніті"; з побиття студентських маніфестантів почалася восени 2013-го Революція Гідності, яка призвела до повалення режиму В.Януковича. По-третє, нова влада, ставши на шлях реформ, намагається вплинути на демографічну ситуацію. Так, навчання в середній школі подовжено до 12 років; робиться наголос на системі професійної освіти; натомість скорочуються можливості здобуття вищої освіти за державний кошт на ті спеціальності, які на сучасному ринку праці не мають попиту; відкрито можливості здобування освіти за кордоном, куди виїздить дедалі більше випускників українських шкіл. Це відбувається на тлі масової еміграції українців за кордон у пошуках кращого життя. Під впливом "революції претензій, що зростають".

Також до України прийшла "тиха", або "мовчазна революція". Це - міжгенераційний зсув, спричинений прискореним старінням населення в різних країнах світу, тобто демографічним старінням, під яким розуміють збільшення частки літніх людей у загальній чисельності людності. В економічно розвинених країнах Європи цей процес дався взнаки в останній третині ХІХ століття, а повною мірою проявився в другій половині ХХ століття. На теперішній момент чисельність людей похилого віку там перевищила чисельність дітей, а рівень народжуваності опустився нижче від рівня відтворення населення. Зростання чисельності неавтохтонного населення, спричинене масовою імміграцією, кидає виклик перспективам власне європейської цивілізації, до кола якої прагне повернутися Україна.

У нас історичний бар'єр у вказаному історичному аспекті перейдено наприкінці минулого століття. "Тиха революція" позначається на економічній ситуації, на соціальній сфері (проблема пенсій - їх розмір, підвищення пенсійного віку, трансфери між поколіннями - перерозподіл ресурсів, медична реформа тощо). Але вона може впливати і на політичну сферу. Найяскравіше це виявляється під час голосування, адже люди похилого віку, на відміну від молоді, - найбільш дисциплінований електорат. Як приклад можна згадати "улюблених бабусь" київського мера Л.Черновецького, так само як і учасників кримського референдуму.

Людей похилого віку також зачепили зміни, пов'язані з "революцією претензій". Відчуваючи тягар прожитих років, вони чи не найбільше страждають від моральних втрат. Особливо від того, що зламано рівність, яка вважалася нормою життя (нехай це була рівність у гарантованій бідності). Але за радянських часів так жили всі (ті, хто мав привілеї від свого становища, не афішували переваг заради збереження стабільності ладу). Морально важко терпіти відносну бідність в умовах, коли величезні статки, більшість з яких утворилася в результаті "прихватизації" створеного працею старших поколінь, уже зухвало демонструють, а корупція, яка існувала і за радянських часів, не приховується і набула колосальних масштабів. У суспільстві посилюється фрустрація - психологічний стан через неможливість задовольнити ті чи інші потреби, через невідповідність бажань наявним можливостям. Цей настрій притаманний представникам різних поколінь.

В Україні зростає психологічне напруження. Одним з пояснень може бути те, що країна перетворюється на "суспільство ризику". Це поняття запропонував німецький соціолог і соціальний філософ Ульрік Бек на підставі переосмислення природи й сутності сучасних суспільств. У них відбувається руйнування традиційного соціального порядку, тобто мають місце соціальні революції, внаслідок чого в житті як окремих соціальних груп, так і окремих індивідів посилюються відчуття невизначеності, непередбачуваності, невпевненості й незахищеності. Населення більшості країн пострадянського простору, особливо середнього і старшого віку, виховане в традиціях етатизму і патерналізму, важко сприймає нові реалії. Але й від молодих людей можна почути: "Держава повинна забезпечити мені роботу з гідною зарплатою, бо навіщо тоді стільки років витрачено на навчання?" Часто кивають на Європу, де, начебто, так і є. Насправді ж - зовсім ні. Очевидно, що зрослі очікування спочатку формують "споживчий дух", а вже після того - схильність і здатність людини до сучасної виробничої поведінки. Сучасний світ - це світ конкуренції і наполегливої праці. А вони передбачають відкритість змінам, постійну готовність до активних дій у ситуації вибору. Можливість вибору - головна ознака свободи. Хіба для українців свобода - не найвища цінність?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК