Рестраврація не завдяки, а всупереч

Західноукраїнська міжрегіональна нарада з питань охорони культурної спадщини та збереження традиційного характеру середовища історичних населених місць, яка відбулася минулого тижня у Збаразькому палацо-замковому комплексі, ставила за мету доопрацювати законодавство і виробити підзаконні акти, які б пожвавили процес відновлення історичних пам’яток. 16-річний досвід діяльності Національного заповідника «Замки Тернопілля», де нове життя отримали понад 20 об’єктів, — вельми непоганий живий матеріал для законотворчої праці. Анітрохи не перебільшив міністр регіонального розвитку та будівництва Володимир Яцуба, звернувшись до керівників обласних управлінь архітектури та містобудування і державних історико-архітектурних заповідників із такими словами: «Збаразький замок — приклад не тільки збереження, а й нарощування темпів реставрації. Наше міністерство буде активно шукати і підтримувати людей, котрі вміють це робити, як, наприклад, директор заповідника у Збаражі Анатолій Маціпура. Впевнений, що відновлення історичних пам’яток, на які багата Західна Україна, допоможе об’єднати всю Україну».

За похвалою не загубилося питання пошуку ефективного власника для багатьох історико-архітектурних об’єктів України. Певна законодавча база для цього є, але реальних механізмів бракує. Наприклад, три пам’ятки Львівщини заплановано передати в концесію. А на Тернопіллі, за словами начальника управління містобудування та архітектури Тернопільської ОДА Олега Заліщука, концесіонерам можна запропонувати 18 замків, збережених у різному вигляді. Проте, по-перше, бізнес не поспішає вкладати кошти «у замки та палаци», а по-друге, недостатньо виписані в законодавстві умови передачі пам’яток у приватні руки і повернення державі. На думку директора державного історико-архітектурного заповідника у Жовкві на Львівщині Володимира Герича, «більш оптимальним варіантом було б державно-приватне партнерство в цій сфері, що недавно прописано в окремому законі. Проте інвестор повинен бачити не тільки ризики, а й чітку вигоду від вкладання коштів».

Певний поступ тут уже є. Бо тямущий інвестор знайшов спосіб пристосувати замки до туристичних потреб. На Тернопіллі, наприклад, невеликий замок у Личківцях Гусятинського району готується під об’єкт сільського зеленого туризму, а в Нагірянці Чортківського — під готельно-відпочинковий комплекс.

Одночасно в західних регіонах напрацьовано і невдалий досвід співпраці з приватним капіталом, який лише формально взяв на себе зобов’язання відновлювати чи хоча б підтримувати в належному стані історичні пам’ятки. Далеко йти не треба. Управління з питань будівництва та архітектури Рівненської ОДА недавно розірвало договір із рівненською фірмою, яка не проводила відновлення замку у Клевані. А нафтова компанія із Санкт-Петербурга, купивши палац графів Лянцкоронських у Старому Роздолі на Львівщині, стала так господарювати, що від історичного вигляду пам’ятки XIX століття мало що залишилося! Про це «ДТ» розповідало ще 2006 року у числі за 15—21 квітня.

Лейтмотивом наради проходила думка, що саме держава в особі центральних і місцевих органів влади повинна стати запорукою збереження та відновлення культурної спадщини. Насамперед — надаючи фінансову підтримку цій діяльності. Має чим похвалитися керівництво Волинської області. Адже впродовж двох років за 8 млн. гривень було відремонтовано 31 історичну пам’ятку. А в регіональному бюджеті на відновлення культурної спадщини щороку закладається мільйон гривень. І навіть у кризовому 2009-му вдалося вишукати 800 тисяч гривень.

Інший досвід заслуговує не меншої уваги. В період обмеженого фінансування реставраційних робіт (смішно, що у держбюджеті-2010 Мінрегіонбудові на збереження архітектурної спадщини в заповідниках закладено всього-на-всього близько 34 млн. грн і ще 5 млн. — на паспортизацію, інвентаризацію та реставрацію пам’яток!) державні заповідники вчаться самі заробляти гроші на екскурсійній та туристичній діяльності. Скажімо, у «Хотинській фортеці» за такі кошти вже вдалося перекрити дахи веж. Масштабніша реставрація має шанс розпочатися після створення наприкінці року музейної експозиції.

У Національному заповіднику «Замки Тернопілля» реставраційні роботи проводяться виключно за кошти самого заповідника вже третій рік поспіль. Фінанси надходять від двох десятків музейних та виставкових зал на території палацо-замкового комплексу в Збаражі і повноцінної туристичної інфраструктури (продаж сувенірної продукції, бар-ресторан, готель). Діють музейні зали і є певна інфраструктура у Вишнівецькому замку-палаці. На черзі — створення музейного відділу у Скалатському замку, будівництво поблизу нього приватного готелю. Але для того, щоб активізувати реставраційні роботи на всіх пам’ятках (а до складу заповідника входить уже 11 замків!), необхідне вирішення ряду питань на державному рівні. «Деяким надрокористувачам у спецдозволах на розробку піщаних кар’єрів, як, наприклад, у селі Добриводах поблизу Збаража, слід було б виписати особливі умови — а саме зобов’язати їх спрямовувати частину матеріалів для реставрації історичних об’єктів, — пропонує гендиректор національного заповідника «Замки Тернопілля» Анатолій Маціпура. — Крім того, нам гостро бракує реставраторів. То чому б не готувати таких фахівців хоча б в одному з будівельних ПТУ області?»

«Після наради ми приймемо рішення, щоб усі відновлювальні роботи в області проводилися з місцевого матеріалу. Він надаватиметься безкоштовно тим людям, котрі мають бажання реставрувати, — запевнив журналістів голова Тернопільської ОДА Михайло Цимбалюк. — Ми знайшли розуміння з боку надрокористувачів. А завдання влади — зацікавити їх. Є різні варіанти — випуск марок, іменних паперів. Це буде пам’ятка для майбутніх поколінь, яка свідчитиме, що їхні предки долучилися до відновлення історичної спадщини».

Залишилося найважливіше — «пристосувати» ідеї фахівців заповідників та місцевих чиновників до українського законодавства.