Ремонтні університети

Настає час, коли душа вимагає змін. Тоді хтось змінює зачіску чи оновлює гардероб. Дехто змінює роботу чи супутника життя. А деякі розпочинають ремонт у квартирі. Кажуть, один переїзд дорівнює пожежі. У такому випадку ремонт (для середньостатистичного жителя нашої країни) — це щось середнє між пожежею, повінню і землетрусом. Звичайно, йдеться про сам процес. А ось результат найчастіше приносить позитивні емоції (тому, хто ще на той час здатний їх відчувати). Отже, перед тим, як наважитися на ремонт, зважте всі за й проти. Рекомендую попередньо піти в нетривалу відпустку — набратися сил і запастися терпінням.

Для початку співвіднесіть свої бажання з можливостями, розрахуйте кошти, виділені на ремонт, і помножте їх як мінімум на два. Отримаєте цифру, в яку вам виллється ця епопея. Потім раджу зайнятися теорією, щоб бути людиною «підкованою». Якщо ви зможете оперувати професіональними будівельними термінами, знатимете, що таке саморізи, муфти, чим відрізняється алебастр від сатенгіпсу, успіх вам гарантований. Хочете ви того чи ні, вам доведеться стати трошки сантехніком, електриком, маляром і столяром водночас.

У моєму житті обставини склалися таким чином, що ремонт потрібно було зробити терміново й у мінімальні строки, причому влітку. Як відомо, це спекотна пора не лише для жителів Криму, які прагнуть за сезон сколотити хоч якийсь капітал, а й для «ремонтників». Як з’ясувалося, у цей час знайти пристойну бригаду, яка добре зарекомендувала себе, практично неможливо. Все розписано на місяці вперед. Після тривалих пошуків удалося знайти виконроба, інакше кажучи, посередника, який керує будівельними роботами. Мила дівчина Олена, вона ж виконроб — приватний підприємець, прийшла глянути на мою квартиру і прикинути обсяг робіт. Потім надала кошторис, що здався мені абсолютно прийнятним і лояльним у сенсі ціни. Отримавши мою принципову згоду, запропонувала підписати договір, який займав піваркуша надрукованого тексту формату А4 і за великим рахунком ні до чого не зобов’язував ні мене, ні бригаду.

Почали, як і належить, із заміни вікон. Я довго вибирала між відомими виробниками Rehay, КВЕ, Winhouse і Salamander. Хтось нахвалював одну, хтось іншу. Зупинилася на останній, і все одно не вгадала. І ось чому. Найчастіше ми не знаємо, за якими ознаками визначати якість металопластикових вікон. Здається, головне, щоб не перекосилися, не пожовтіли. Та ба. Коли балконні двері, через два місяці після їх установки, обрушилися мені на голову, з’ясувалася ще одна важлива дрібниця. «Ножиці» — це верхня металева конструкція, яка забезпечує повороти вікна. Отже, якщо вона неміцна або просто бракована, то й у вас може статися те саме. Жовтень видався прохолодним, і жити без балконних дверей було, м’яко кажучи, некомфортно. Тому подбайте про те, щоб фірма, в якій ви замовляєте вікна, мала конкретний телефон і адресу, а також уклала з вами договір, у якому б указувалися терміни гарантійного обслуговування. І ще один нюанс. Якщо ви хочете перевірити кількість скла у вікні, піднесіть запальничку до скла. Кількість відблисків вогників і відповідатиме кількості скла.

Далі потрібно було вирішити не менш важливе завдання — столярка, тобто заміна дверей. Об’їздивши неабияку кількість фірм, знайшла більш-менш підхожі за ціною та якістю. Та знайти — півділа. Оформивши замовлення й оплативши 50% вартості, виявилося, що саме вільхи на складі наразі немає, але є горіх. А вільха буде тижнів через три. Погоджуюся на горіх. Сяк-так встановили. Правда, двері переплутали — із віконцями і вітражами поставили в туалет і ванну, а суцільні — до кімнат. Та це дрібниці життя.

Штукатурка, малярка і стяжка пройшли безболісно, хоча без казусів не обійшлося і тут. Логіку «ремонтників» осягнути неможливо. Привезли мішки з піском. Здавалося б, занесіть їх у квартиру, і жодних проблем. Та це було б надто просто. «Трудівники» розривають пакети, висипають пісок і відром за допомогою мотузки тягнуть його через вікно четвертого поверху, вивантажуючи на підлогу.

Психологія «не моє — не шкода» найнаочніше виявляється в ремонтних майстрів. Не залишайте без нагляду ніяких хоч трохи цінних чи просто потрібних вам речей. Рушники відразу перетворюються на ганчірки для підлоги, та сама доля може очікувати ваш домашній халат чи сорочку чоловіка, необачно залишену на мотузці для білизни. Я не кажу вже про відра, швабри та інше господарське причандалля. Вони просто зникають або стають непридатними для користування. Якось я застала плиточника, який розмішував розчин у моїй новій мийці. У відповідь на мої крики, він спокійно зауважив, що йому так зручніше.

Та найголовніше випробування було попереду. В один із вихідних днів задзвонив мобільний. У трубці волала моя сусідка знизу: «Ви нас затопили! Вода струмками ллється зі стелі!» Стрімголов мчу додому. Відкриваю двері й бачу маляра, який стоїть по щиколотки у воді й намагається віником подолати водну стихію. Виявилося, плиточник поклавши кахель у ванній, навіщось викрутив сифон, перекрив воду й пішов додому з почуттям виконаного обов’язку. Та про те, що воду включати не можна, колегам сказати забув. Пізніше прийшов маляр, відкрив кран і став розмивати стелю. Оскільки ванна обкладена кахелем і маляру не спало на думку під неї зазирнути, вода лилася досить довго просто на підлогу.

Якимось чином виконробу Олені вдалося полюбовно домовитися з моїми сусідами. Та наступного дня прийшли сантехніки. Те, що унітаз вони примудрилися поставити таким чином, що в того, хто сидів на ньому, ноги опинялися в коридорі — півбіди. Операція з заміни рушникосушителя у ванній виявилася куди більш «цікавою». Щойно горе-сантехніки відкрутили старий рушникосушитель, потужний фонтан забив із труби. Виявилося, вони забули перевірити, чи злито воду зі стояка. У такий спосіб я стала свідком чергового потопу. Стосунки з сусідами були зіпсовані остаточно. Сантехніків я вигнала, не заплативши. Покарання карбованцем у подібних випадках найдійовіше. І наперед давати гроші у жодному разі не можна.

Розправившись із служителями санвузлів, я звернула свою пильну увагу на укладальника лінолеуму. Інтелігентного виду робітник у фірмовому комбінезоні прикручував плінтуси. Край лінолеуму був відігнутий, і я побачила під ним будівельне сміття, який «майстер» навіть не потрудився вимести. На мої зауваження з цього приводу хлопець відреагував так: «Так, я бачу, що вашому лінолеуму через кілька місяців — кранти. Однак підмітати не входить у мої обов’язки. Мені сказали постелити — я стелю. І взагалі, ви хіба не знаєте, хто йде робити ремонти? Я, наприклад, люблю збирати комп’ютери. Роблю це з душею. А ремонти? Це так, побічний заробіток». Від такого цинізму та нахабності я втратила мову. Коли ж я знову змогла говорити, «любитель комп’ютерів» пішов слідом за сантехніками.

Знайти людей, які взялися б доробляти чи переробляти чиюсь роботу, дуже непросто. Та навіть якщо ви таких знайдете, немає жодної гарантії, що ви не поміняєте шило на мило. І справа не в ціні. Я готова платити, до того ж щодо ціни домовляються заздалегідь. Та чому ж тоді за якість ніхто не відповідає? Професіоналізм і майстерність — немаловажний чинник. Та вирішальним залишається елементарна порядність.

Коли ремонтні роботи підходили до завершення, привезли нову кухню. Під час навішення шафок майстри забили дюбель прямо в дріт і перебили проводку. Мені про це, звісно ж, не сказали. Встановлюючи ванну одній моїй знайомій, ремонтники умудрилися упустити молоток і відбити неабиякий шматок емалі. Ні слова не сказавши, так-сяк замаскували вибій і заклали ванну кахелем. Звичайно, потім усе це розкрилося. Та тепер, щоб поміняти ванну, потрібно розбивати цегельну кладку і кахлі.

У міру просування ремонту з чемної та урівноваженої людини я перетворилася на сварливу неврастенічку. Слова «будьте ласкаві» і «будь ласка» змінила на більш зрозумілі й близькі робочому вуху. І мені знадобилося досить часу, щоб отямитися після завершення ремонтної епопеї. Думаю, на наступну я зважуся не скоро.