Релігія у школі — стандарти Ради Європи

2004 року Рада Європи ініціювала проведення порівняльного дослідження практики релігійної освіти в середніх школах у різних країнах європейського континенту. Як модельні були обрані кілька країн із різним ступенем взаємодії між релігійними організаціями і державою. Франція, Туреччина та Азербайджан представляли практично світські держави, Італія й Іспанія — країни, в яких досягнуто певного компромісу з релігійними представниками, у Німеччині та Грузії відзначено тяжіння до якоїсь однієї релігії, і, нарешті, Великобританію, Данію і Грецію визнано країнами, де релігія є офіційною.

Найяскравішим прикладом світської держави вважається Франція. Закон 1882 року заборонив вивчення релігійних дисциплін у державних школах, і тривалий час країна дуже пишалася своєю столітньою принциповістю. Проте масові заворушення, що спалахнули в минулому році з приводу заборони дівчатам-мусульманкам ходити до школи в хіджабі, а також масові безчинства в бідних кварталах, які паралізували Париж цього року, змусили французький уряд замислитися над зміною своєї позиції. В Туреччині ж до шкільної програми обов’язково входять уроки історії та етики релігії, причому основний наголос робиться не на поширенні певних релігійних вірувань, а на вивченні й осмисленні ролі різних релігій в історії, культурі та повсякденному житті сучасного суспільства. В Азербайджані після розпаду Радянського Союзу практикується аналогічний підхід, проте він не є обов’язковим.

В Італії релігійні дисципліни у школі викладають світські вчителі, у відборі яких бере участь духовна влада. Знаменно, що в цій переважно католицькій країні у викладання релігії входить також вивчення положень інших конфесій. В Іспанії кожен школяр віком від шести до 16 років зобов’язаний щотижня приділяти півтори години релігійній освіті. До того ж він сам або його батьки можуть вибирати між конфесійним та неконфесійним навчанням. У першому випадку викладачем є зазвичай духовна особа, у другому — найчастіше вчитель історії або літератури.

У Німеччині вивчення релігії в школі є обов’язковим, викладають її звичайні вчителі без участі духовних осіб, причому є можливість вибору між вивченням католицизму, православ’я, іудаїзму чи просто етики. У Грузії офіційно оголошено свободу віросповідання, проте незаперечна панівна роль Грузинської апостольної православної автокефальної церкви. І хоча вивчення релігії обов’язкове, є можливість вибору між православною теологією та історією релігії.

У Великобританії, Данії й Греції вивчення релігії (до того ж переважно офіційної) також є обов’язковим. Лише в окремих школах робиться огляд також інших релігій.

За результатами цього дослідження ПАРЄ зауважила, що практично в жодній із цих країн вивчення релігії в школі не відповідає європейським стандартам демократії та не сприяє вихованню більш толерантного підходу до релігійних вірувань інших людей. Висновок Ради Європи: релігію в школі вивчати потрібно. Однак не для насадження якихось певних вірувань (адже свобода віросповідання передбачає і право на відсутність релігійних вірувань), а для того, щоб сприяти кращому порозумінню між представниками окремих конфесій, а також атеїстами. В ідеальному випадку діти мають проходити курс історії релігії, на уроках якої світські вчителі знайомитимуть їх з усіма основними світовими релігіями, їхньою філософією, культурою, обрядами.

З повним текстом доповіді (англійською мовою) можна ознайомитися на сайті Парламентської асамблеї Ради Європи