Реалістична справа

Як відомо, початок 2008 календарного року для Ук­раїнського Католиць­кого Університету ознаменувався надзвичайною подією. Звертаючись 1 лютого у Ватикані до єпископів Ук­раїнської Греко-Католицької Церк­ви, Папа Бенедикт XVI сказав: «Передусім треба чинити екуменізм любові, який прямо походить із заповіді, яку залишив Ісус своїм учням. Любов, супроводжувана послідовними справами, творить довір’я, допомагає відкривати серця та очі. Діалог милосердя за своєю природою підтримує і висвітлює діалог правди. Адже остаточна зустріч, до якої нас провадить Христос, відбувається у повній правді. Не викликає жодного сумніву, що надзвичайно цінну підтримку екуменічній праці може надати Український католицький університет».

Завершення літа принесло воєнні громовиці на Кавказі й велике сум’яття у серцях. Здавалося б, проголосивши нове «збирання земель», Росія повернула світ на тридцять літ назад, в атмосферу холодної війни і зранених гонорів. Зрозуміло, що замороженими будуть різні форми співпраці Заходу з Росією. Творці новітньої холодної війни намагатимуться знову перетворити поняття діалогу в утопічну забавку для ідеалістів, яку начебто доведеться тепер відкласти надовго.

Тож чи реалістичними на цьо­му тлі є згадані Папою категорії «екуменізму любові», «діалогу милосердя» чи «діалогу правди»?

Що ж, справді, Московський патріархат цілком підтримав військові та політичні кроки керівництва Росії. Зокрема заступник відділу зовнішніх зносин Московського патріархату протоєрей Всеволод Чаплін на телеканалі «Союз» заявив: «Жодні розмови про загальнолюдські цінності, про те, що ми можемо обнятися й розцілуватися з усіма народами світу, роззброївшись перед ними, не мають нічого спільного з реальною політикою».

Звичайно, хочеться вірити, що керівництво цієї Української Православної Церкви не підхопить автоматично стандартного гасла Третього Риму: «Все зло від Заходу». Адже духовна єдність з Церквою Москви не мусить автоматично передбачати улягання російським імперським інтересам. Проте, чи не до відвоювання втрачених позицій закликали в Москві на зборах Православного братства деякі ієрархи УПЦ?

Однак я переконаний, що світ не так легко збити з випробувано­го курсу на діалог. Його успіхи безперечні, а гостра реакція Росії викликана лише тим, що цей діалог щораз частіше відбувається не за московським сценарієм. Ця закономірність спостерігається і в міжцерковних відносинах. На недавній екуменічній зустрічі в Равенні православний світ голосував з окремих питань разом із Західними Церквами, залишаючи Російську Православну Церкву в гордій самоті.

Головна проблема Росії в тому, що ігнорування світом її імперських амбіцій вона сприймає як ігнорування її національних інтересів. Натомість сучасний екуменізм, який об’єднує багатьох християн світу й у якому беруть активну участь екуменісти Українського католицького університету, враховує помилки минулого й не поспішає будувати християнський «мир» на притлумлюванні чиїхось національних чи релігійних інтересів. Крок за кроком християнський світ відходить від моделей післявоєнної Ялти, яка ділила планету на непорушні сфери впливу. Ми прагнемо створити світ, який цінує розмаїтість духовних традицій і торує шлях до їхнього взаємозбагачення. Зокрема про «єдність у множинності» давно вже говорять Римські папи.

Саме на цьому шляху й лежать національно-релігійні інтереси України, яка не має наміру будувати Рим Четвертий. Образ саме такого світу, в якому всі християнські традиції знайдуть пошанування і вільний простір для розвитку, й об’єднав християн УКУ з їхніми партнерами з Української Православної Церкви в Українському християнському академічному товаристві імені св. Климента-папи.

Саме такий образ світу-у-діалозі обговорювався й у Міжнародному та міжрелігійному літньому таборі «Ковчег», що діяв у серпні цього року в Унівському монастирі й був організований у співпраці Федерації польських організацій в Україні, Всеукраїнського центру вивчення Голокосту «Ткума» («Відродження») та Українського католицького університету за сприяння Генерального консульства Респуб­ліки Польща у Львові, Американсь­кого єврейського розподільчого комітету «Джойнт» у Дніпро­петровську й Києві та Львівського обласного Єврейського благодійного фонду «Хесед-Ар’є».

Таке порозуміння, прикладів якого в житті УКУ й багатьох інших закладів та організацій України чимало, є передумовою того, що наша держава не зверне вже з обраного шляху й не дасть втягнути себе у холодну війну чужих амбіцій.

Велич і слава Росії справді існують, але її керівництво шукає її в хибному напрямі. На шляху зневаги, ненависті й гордині тієї величі й слави не знайде вже жодна держава світу. Тому можна спокійно ствердити: тримаймося одвічного шляху любові, милосердя і правди та вірмо, що саме вони стануть наріжним каменем, що завершить будівлю справедливого світу.