Психометоди в сімейних катаклізмах

Чи відомо вам, що таке метод сімейних розстановок? Випадково дізнавшись про нього, і гадки не мала, наскільки сильним виявиться враження. Людині непоінформованій може видатися, що вона присутня на репетиції драмгуртка. Простора кімната, «глядачі», які сидять півколом, «режисер», що спостерігає за роботою «акторів», котрі розмістилися в центрі. Але, беручи участь у процесі, розумієш, що це зовсім не спектакль, а… сеанс психотерапії.

Оскільки я не фахівець у галузі психології, можу поділитися тільки своїми емоціями. Отже, переступивши поріг і зайнявши місце в колі сидячих, я сама мимоволі стала «пацієнткою». Група (чоловік 25) складалася переважно з жінок у віці від 20 до 60. Психотерапевт пропонує першому бажаючому зробити розстановку. Помітно нервуючи, виходить молода жінка, надсилу формулює суть своєї проблеми: двоє дітей, чоловік пішов до іншої, хоче повернути його в сім’ю. Ведучий (психотерапевт) пропонує вибудувати модель її сім’ї. «Пацієнтка» з присутніх вибирає виконавців на ролі чоловіка, дітей, самої себе. Потім учасники розстановки діляться з оточуючими відчуттями і думками, які виникали у них під час цієї рольової «гри»: вони реально переживали те, що відчувають люди, котрих вони заміщають.

Чи можливе таке? Для чистоти експерименту і я погодилася бути заступником у розстановці однієї з учасниць, яка багато років була правою рукою директора процвітаючої фірми. Після його смерті це місце зайняв син. Новий керівник не здатен знайти спільну мову зі згуртованою в минулому командою, виник конфлікт, фірма розвалюється. У розстановці беруть участь п’ятеро з міцної в минулому команди, покійний шеф і його син. Несподівано для себе, перебуваючи «в ролі», озвучила свою «героїню» так: «Я геть неконфліктна людина. Хочу якнайшвидшого вирішення ситуації. На першому місці для мене добробут власної сім’ї. Тому дотримуюся нейтралітету. Колишнього шефа дуже поважала, а нинішнього мені просто жаль». Інші члени розстановки вимовляли несхожі на мій монологи. Жінка, котра запропонувала тему, слухала нас із роззявленим ротом і тільки хитала головою. Потім вона підтвердила приголомшливу подібність представлених нами образів із реальними людьми.

Містика якась! Можна сказати, я стала свідком, а іноді й учасником сили-силенної людських історій. Сеанс тривав приблизно п’ять годин із перервами на чай, каву й перекури. І чим більше спливало часу, тим нав’язливішою ставала ідея зробити власну розстановку. Аудиторія значно пожвавішала, бажаючих «розставитися» виявлялося дедалі більше. Люди не стримували своїх емоцій, чимало з них плакали. Чужі історії відсували власні проблеми на другий план. Адже насправді буває значно гірше: мати, яка втратила двох синів, третій — тяжко хворий; зрада найближчих людей; син раптом пішов із сім’ї і не бажає спілкуватися ні з ким із рідних; тотальна самота; суїцид; конфлікт через поділ майна; негативні емоції стосовно матері та власної дитини; розлучення і багато, багато іншого.

За час «сеансу» виникало реальне відчуття близькості з цими людьми. І це не ефект випадкового попутника. Навпаки, з’являється потреба зустрітися з ними знову, продовжити розстановки. Почасти це схоже на сповідь. У кожному разі, після сеансу люди відчували вдячність одне до одного. Що це, нові ліки від самоти?

Більшість наших проблем криється в системі взаємин із родичами та близькими нам людьми. Не тільки живими-здоровими, а й давно померлими, котрих ми ніколи не знали. Усе взаємозалежне. Сім’я — як певне сузір’я. І в кожної зірочки своя роль. Виключення хоча б однієї деталі з цілого ланцюга змінює всю картину, порушується енергетичний баланс, унаслідок чого змінюються долі членів цього сузір’я. Якщо в системі відбувається збій, рано чи пізно хтось за це відбуде покарання, так чи інакше це позначається на долях нащадків.

— Засновник методу системних розстановок — відомий німецький психотерапевт Берт Хеллінгер, — розповідає психотерапевт «Психосоматичної клініки» Віра Фалєєва. — Здобувши теологічну освіту, він був місіонером католицької церкви в Південній Африці, очолював освітні заклади, лікував тубільців, одночасно вивчаючи їхні методи лікування. У світі сімейні розстановки досить поширені. У Німеччині створено Міжнародний інститут системних сімейних рішень, у Москві за цією методикою навчають психотерапевтів, видають їм відповідні сертифікати. А ось в Україні поки що ця методика маловідома, та й фахівців майже немає. Такі сеанси дозволяють розібратися в причинах конфліктних відносин. Навіть якщо до нас приходить один із членів сім’ї, розстановка допомагає знайти «образ-рішення», який сприяє позитивним змінам у сім’ї. Ми не виключаємо й участі дітей.

Готуючись до сеансу, людина формулює для себе суть проблеми. «Образ ставлення до неї» виноситься в поле розстановки. Я спостерігаю динаміку подій у групі: за напрямком погляду, напругою емоцій, що їх переживають заступники, визначається точка, в якій були порушені потоки любові. Використовуються певні ритуали та фрази. Наприклад, дружина каже чоловікові, з яким розлучилася: «Я приймаю те, що ти мені подарував. Цього було багато. Я поважатиму це і візьму з собою. А те, що я дала тобі, я давала із задоволенням, і ти можеш залишити це собі. Я беру на себе мою частину відповідальності, і, хоч би як між нами склалося, я залишаю тобі твою частину. А тепер я даю тобі спокій».

В основі всіх кризових конфліктних ситуацій лежать порушення потоків любові. Наприклад, через кілька місяців після розлучення батьків занедужала дитина чи мати не знаходить спільної мови з сином. Залишаючись із матір’ю, дитина внутрішньо приєднується до батька. І тоді син, ніби захищаючи його, починає виступати «представником» батька в сім’ї. Він стає дуже схожим на нього. Так виключений член сім’ї повертається в неї. Усе те, що мати не сприймала в батькові, син відтворює ще яскравіше. Досить часто при розлученні батьків діти цікавляться причиною. Хеллінгер радить відповісти таким чином: «Це вас не стосується. Ми розлучилися, але все одно залишаємося для вас батьком і матір’ю». Запитувати в дитини, з ким би вона хотіла залишитися після розлучення, не можна. Батьки повинні обговорити це між собою й оголосити своє рішення. Навіть якщо діти протестуватимуть, вони залишаться вільними, оскільки їх не примусять робити вибір.

Коли чоловік іде до іншої, природно, дружина відчуває злість, образу або гнів. А маленька дочка, яка, здавалося б, нічого не тямить у конфліктах дорослих, починає переймати в мами її емоції. Надалі вона живе з цією злістю та образою на всіх чоловіків, і особисте життя у дівчинки не складається. Хеллінгер також стверджує, що дитина не повинна знати ніяких інтимних подробиць, які стосуються життя батьків. Наприклад, мати зробила аборт чи батько завів коханку.

А ось думка одного з учасників розстановок. «Потрапивши сюди випадково, зацікавився. Але справжній переворот відбувся, тільки коли мене попросили стати заступником. Я давно цікавлюся гіпнозом, колись навіть учився цього. Вважаю, що на розстановках його не використовують. Хоча логічно неможливо пояснити, звідки беруться настільки явні відчуття. Відчуте для мене — термоядерна бомба. З нізвідки приходить абсолютно чітка й усвідомлена емоція, а ти при цьому ніби спостерігаєш за процесом ізбоку.

Сила цього методу, на мій погляд, у його надзвичайній простоті. У процесі між людьми виникає певний зв’язок. Вони дізнаються одне про одного те, чого не знають навіть найближчі люди. Стороннім людям ти довіряєш свій біль, який не дає спати ночами. Виникає особливе відчуття товариства в колективі, воно будується на тому, що кожен є і лікарем, і пацієнтом одночасно. Суть цього методу, його технологія парадоксальні — вони використовують те, про що інші тільки говорять.

Люди занадто багато втрачають, навіть не встигнувши знайти. Я впіймав себе на думці: ось сидимо ми на розстановках, навколо прості, звичайні люди — таких на вулиці сотні. Але коли вони починають розповідати про те, що їх мучить, ти починаєш дивитися на них зовсім іншими очима. Як вони можуть жити з таким?

Цей метод став популярний завдяки його таємничості, навіть містичності. Погано, що він, як і багато інших, бореться лише з наслідками. Мало хто замислюється над тим, як зробити так, аби проблем, принаймні порушуваних на розстановках, не виникало в принципі. Але поки що люди здатні боротися тільки з наслідками. Це вже шанс. Шанс для людини щось виправити. Мені здається, що суть методу сімейних розстановок можна вмістити в одну фразу: все, що нам потрібне, — це любов».

Коментар доктора психологічних наук, професора Тетяни Титаренко

Психологічні тренінги, особливо якщо вони проводяться майстерно, завжди справляють дуже сильне враження. І не тільки на новачків. У групі складається цілком особлива атмосфера, котра стимулює учасників до розкриття й опрацювання таких проблем, про які вони навряд чи стали б комусь розповідати. У тренінгу нерідко виявляється можливим доторкнутися до чогось дуже важливого і давним-давно табуйованого з власної життєвої історії, наочно побачити власні внутрішні конфлікти, зробити якийсь давно назрілий, болючий життєвий вибір. Така рідкісна в нашому повсякденному житті справжня зацікавленість у долі іншої людини, безоціночне, тотальне прийняття її життєвої ситуації, її поглядів, звичок, проблем виявляється потужним ресурсом підтримки, що творить дива.

Іноді психологічні тренінги нагадують театр, особливо якщо ми опиняємося на психодрамі, трансактному аналізі чи гештальтистській сесії. Іноді збоку може видатися, що присутні займаються якоюсь загадковою, новомодною гімнастикою, а насправді вони поглинені тілесно орієнтованою терапією. Так звані арт-терапевтичні групи можуть скидатися на заняття в художній студії, де всі натхненно малюють олівцями, крейдою і фарбами, працюючи поодинці й об’єднуючись у команди. Існують також тренінги, під час яких танцюють, співають, плавають у басейні і граються в пісочниці.

За ті півстоліття, протягом яких спочатку в Америці, потім у Європі і тепер нарешті на наших пострадянських теренах бурхливо розвивається тренінговий рух, яких тільки методів не винайшли. Завдань, що їх доводиться вирішувати, теж дуже багато. Це можуть бути тренінги психотерапевтичні, як описаний у цій статті, тренінги, спрямовані на зростання самопізнання, пошук сенсу життя, розвиток творчих здібностей, усунення комунікативних проблем. Сьогодні чимало також бізнес-тренінгів, у ході яких працюють над створенням команди, підвищенням ефективності керівництва, оздоровленням клімату в колективі, можливостями презентації своєї продукції на ринку тощо. З цілком зрозумілих причин сьогодні в нашій країні дедалі більше тренінгів, так чи інакше пов’язаних із майбутніми виборами.

Хто є споживачем цієї популярної психологічної послуги? Насамперед середній клас, представники якого в розвинених країнах дедалі частіше воліють проводити уїк-енди й відпустки, занурившись у ту чи іншу тренінгову програму. Вже є європейські держави, у котрих кожен член профспілки може розраховувати, що один тиждень зовсім недешевого тренінгу на рік його профспілка йому оплатить, бо підтримувати психологічне здоров’я рентабельно.

У нашій країні популярність психологічних тренінгів зростає. Досить згадати щорічну травневу кримську психотерапевтичну конференцію, на яку з’їжджаються сотні бажаючих побачити роботу майстрів, вибрати цікавий для себе напрям, можливо, опрацювати актуальну проблему, познайомитися з тими, кому це теж цікаво, просто потусуватися. А скільки аналогічних терапевтичних конференцій у тому ж Криму буває влітку! Не менше їх проводиться й у Києві.

На жаль, далеко не завжди свої програми пропонують по-справжньому кваліфіковані майстри, котрі мають відповідну освіту, отримали спеціальну підготовку, є членами професійних співтовариств. Доморослі ж психотерапевти можуть завдати величезної шкоди людям, які потрапили до них у групу, спровокувати тяжкі психічні травми, загострення соматичних і психічних захворювань, серйозні соціальні й особисті проблеми. Намагаючись захистити споживача від характерних для дикого ринку псевдопослуг, Асоціація психіатрів України виношує ідею створення всеукраїнського банку даних, до якого ввійдуть психологи і психіатри, котрі мають спеціальну психотерапевтичну підготовку, до яких безпечно звертатися по індивідуальну та групову допомогу.

Повертаючись до системної сімейної терапії Берта Хеллінгера, хочу сказати, що свого часу теж була вражена тим, про що йдеться у цих групах, які чудеса відбуваються прямо на очах. Навколо методу затято сперечаються. Прибічники вважають, що тільки під час цього дійства вдається якимось містичним чином доторкнутися до родової передісторії сьогоднішніх сімейних катаклізмів. Противники критикують директивність ведучого, однотипність формул, які пропонується повторювати кожному учаснику в тій чи іншій ситуації, жорстку регламентованість процедури. Як відомо, краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Гадаю, у кожного читача, який зацікавився, є можливість на власному досвіді переконатися, чи підходить йому цей метод.