Психологія пліток

Довгі язики сіють ворожнечу між сусідами та народами...

Вальтер Скотт

Кожен з нас хоч раз у житті ставав мішенню якихось пліток та чуток. Іноді й ми самі говоримо про інших людей, не особливо замислюючись - правда це чи вигадка. Інтриги, чутки й плітки досить часте явище в історії людства. Пліткували і при дворах знатних королівських осіб, і в найбідніших кварталах. Але іноді на робочому місці середньостатистичного сучасного офісу чвари плетуться хитромудріше, ніж у закутках середньовічних замків. Принаймні в ті часи людину, яка поширює неправдиві історії, можна було викликати на чесний двобій.

Є професії, в яких досить легко перейти тонку грань між роботою і власне чутками (або плітками). Так, учені досліджували схильність до пліткарства в людей різних професій. І виявилося, що в групі ризику - фахівці, які багато спілкуються з людьми: соціологи, вчителі, журналісти, лікарі, психологи. Трапляється, що, забуваючи про медичну таємницю, лікар ділиться з колегою: «Бачили, в мене з кабінету виходила жінка? Така відома людина, а знаєте, які в неї проблеми?». Або журналіст пуб­лікує якусь почуту від іншої людини інформацію, не перевіривши її.

Соціологи вважають, що найцікавішою для більшості є інформація про недоліки інших людей, їхні залежність від алкоголю, наркотиків, конфлікти і, особливо, «родзинки» про особисте та інтимне життя (зустрічі, весілля, розлучення, зради). Але цікаво те, що про відомих людей пліткують набагато менше, ніж про колегу по роботі або колишнього однокласника.

Між плітками й чутками є невеличка різниця. Чутки стосуються більшої кількості людей, а плітки - лише деяких. Чутки - емоційніші, а плітки мають більш «особистий» характер, вони інформативніші й насичені великою кількістю деталей. Чутки частіше недостовірні, а плітки несуть інформацію неправдиву або правдиву, перевірену або ні, яка схожа на те, що таке може бути.

Хоч би якими були плітки, вони мають науково визначені психологічні функції, котрі задовольняють відповідні потреби суспільства. Наприклад, важливою є інтеграційна функція. Обмін плітками свідчить про певну подібність ієрархічних цінностей, потреб чи характерів людей, які спілкуються. Своєрідний сигнал: «Ми одної крові - ти і я; я такий самий, як і ви; я - свій!». Дівчатка-підлітки пліткують про новеньку однокласницю, а через якийсь час вона вже й сама в цій групці перешіптується про когось.

Ще одна важлива функція пліток - створення відчуття захисту. Адже будь-яка несхожість викликає в соціумі занепокоєння і страх. Так у колективі, де побутує думка, що «всі зраджують, але не всіх ловлять», приклад щасливої сім’ї викликатиме здивування, обурення, часто осуд і, врешті-решт, лихослів’я.

Ніна, 35 років: «Мої співробітниці полюбляють зібратися за чаєм-кавою попліткувати. Я досить рідко приєднувалася до них, бо вважала, що є важливіші справи, ніж пусті щоденні теревені. Через якийсь час колеги перестали запрошувати мене «на чаювання» та й на більш важливі події. При моїй появі вони на півслові замовкали, а згодом я випадково почула, що вони почали пліткувати вже й про мене, причому досить жорстоко».

Плітка має також інформаційно-пізнавальну функцію. Це схоже на особливий додаток до офіційної інформації. Те, що людина сама розповідає про себе (чи то в дружньому колі, чи в інтерв’ю популярному журналу), - це одне, а плітка розповідає про щось приховане, так званий зворотний бік медалі. Іноді плітки, переходячи з вуст у вуста, потраплять на сторінки так званих бульварних видань і вже набувають - нібито - більш достовірного вигляду.

Розважально-ігрова функція. На відміну від чуток, які переповідають серйозно, у плітках є частка жарту, іронії, гри. Як бачимо, нашому сучасникові просто необхідно задовольняти свій емоційний голод з допомогою суб’єктивної інформації з незвичними й жартівливими «родзинками», про що «по телевізору не почуєш».

Тактична функція. Плітка часто використовується з конкретною тактичною метою. Щоранку перед планіркою сорокап’ятирічна менеджерка відділу по-дружньому «ділилася» зі своїм керівництвом новинами про молодшу колегу: «І роботи своєї не виконує, і лінива, і в позаурочний час робить казна-що...». Звісно, після такої словесної атаки керівництво вже не так доброзичливо ставилося до підлеглої. «Нашіптування» приносило цілком реальну користь. Адже колись сама пліткарка потрапила під «гарячу руку» керівництва і зазнала критики за некомпетентність, і для того, щоб відвести увагу від себе, вона відтоді регулярно й цілеспрямовано «зливала бруд» на іншу людину. Так ця жінка «нейтралізувала» молодшу й талановитішу колегу. Як правило, з допомогою пліток, принижуючи іншу людину, пліткар намагається підвищити свій авторитет і відчуття власної переваги. Люди, схильні до пліткування, - це особи з великою кількістю власних проблем і комплексів, які, замість працювати над собою та позбутися власних недоліків, шукають недоліки в інших. Плітка може використовуватися не тільки проти конкретної людини, це - потужна зброя у боротьбі різних груп, наприклад політичних. Скажімо, мало не щорічні перебільшені чутки про свинячий грип, «іспанку» та легеневу чуму, які сіють неймовірну паніку серед українців, теж, мабуть, комусь потрібні, бо поширюються з величезною швидкістю і практично в усіх напрямках (серед людей, через ЗМІ тощо).

Проекційно-компенсаторна функція. Будь-яка плітка у своїй основі має вигадану інформацію і значно більше характеризує того, хто її поширює, ніж людину, про яку йдеться. Психо­аналітики вважають, що на об’єкт плітки проектуються як особливості пліткарів - їхні симпатії, антипатії, так і витіснені з їхньої свідомості почуття. Іноді з допомогою плітки людина реалізує свої нездійснені бажання.

Чоловік по-дружньому скаржився своїй давній знайомій на деякі проблеми й непорозуміння з молодою дружиною. Та вислуховувала його, співчутливо кивала головою, давала поради щодо сімейного життя. А невдовзі все це з пікантними подробицями знали абсолютно сторонні люди. Власне сімейне життя «подруги» не можна було назвати особливо щасливим, тому вона з цікавістю вислуховувала колегу, підсвідомо радіючи: «Ага, не все в них так добре, як здається на перший погляд. У людей проблеми ще гірші, ніж у мене». Намагаючись відвернути увагу від власного невдалого та прісного життя, вона розповідала іншим про проблеми чужої сім’ї, додаючи від себе нові нюанси, які підказувала їй уява. Бо, як відомо, «інтелігентна жінка не повторює пліток, вона сама їх вигадує».

Функція соціального конт­ролю. Плітка - є складовою громадської думки і може бути своєрідним контролем пересічними людьми життя та поведінки еліти. Деякі політики й відомі особи поводяться так, щоб «ніхто нічого поганого не подумав». Але, як помітив письменник Джона­тан Свіфт, «змови, які вибудовують дрібні люди проти особистості, що прийшла у світ зі славою, тільки підтверджують її геніальність».

Якщо людина витрачає стільки енергії і часу на розмови про інших людей, можливо, її власне життя є геть нецікавим. «Прожи­ваючи» в розмовах життя інших людей, пліткар уже практично не має часу жити своїм власним.

Плітки народжуються там, де панують сіра буденність, невдоволення власним життям, нерідко страх, часто корисливість, заздрість, іноді навіть помста. І плітки не такі безневинні, як здається на перший погляд. Невро­тичні розлади, інфаркти, інсульти, розлучення і навіть суїциди - такі наслідки можуть спричинити злі язики. Уявіть собі, що половина закоханих чи подружніх пар розлучається з цієї причини. Цікавий факт: на відміну від усталеної думки, небезпечнішими пліткарями є не жінки, а чоловіки. Вільям Шекспір блискуче описав в «Отелло» тактику злісного пліткаря Яго. Навіть школярі знають, як трагічно закінчилася ця історія.

Ірина, 32 роки: «Через кілька років після закінчення інституту зустріла свого однокурсника. Несподівано між нами спалахнув «вогник», ми почали зустрічатися. Він виявився саме тим чоловіком, про якого завжди мріяла. Коли разом проводили дозвілля, почувалися щасливими. Нашу закоханість було видно здалеку, і, мабуть, не всім вона подобалася. Бо раптом про мене почали поширювати плітки як про жінку вільної поведінки, «недобре» перешіптувалися про моїх батьків. А мій коханий навіть отримав кілька анонімних листів «брудного» змісту. На щастя, він не повірив ні пліткам, ні листам, але настрій нам таки добряче попсували. Надалі все склалося добре, ми разом, у нас чудова сім’я, але час від часу чоловік жартома каже: «Добре, що я не повірив тим листам». А я з острахом думаю, що чиїсь «чорні» язики цілком реально могли зруйнувати наше щастя».

Звісно, ніхто не хоче стати беззахисною мішенню для пліток. Але, на превеликий жаль, від цього ніхто не застрахований. Навіть якщо ви не популярна кінозірка і не відомий політик, про вас можуть з’являтися різного роду неправдиві розмови. Як же реагувати чи протидіяти їм? Ось кілька простих порад.

Намагайтеся рідше брати участь у розмовах людей, які полюбляють пліткувати. Змініть тему розмови, спробуйте запропонувати альтернативну. Адже дуже слушно зауважено: хто пліткує з вами, пліткує і про вас.

Не говоріть про інших людей поза очі. А якщо й говорите, то намагайтеся бачити в них позитивні й світлі сторони.

Пліткарством не займаються особистості зрілі, самодостатні, альтруїстичні, незаздрісні й муд­рі.

Пам’ятайте, що мовчання у всі часи і в усіх народів вважалося золотом.

Не діліться важливою для вас інформацією з малознайомими людьми. Ніхто не знає, кому вашу історію переповість ваш «друг» із соціальної мережі чи новий знайомий на випадковій вечірці. Якщо накипіло, розкажіть про це перевіреному другові або зверніться до кваліфікованого психотерапевта.

Якщо про вас поширюють плітки, намагайтеся поставитися до них по-філософськи, навіть з гумором. Наприклад так, як відомий американський письменник-гуморист Марк Твен, коли йому повідомили про власну смерть: «Чутки про мою смерть значно перебільшені».

Не намагайтеся виправдатися і схопити пліткаря за комір. Пліткарство - це своєрідна п’єса, для гри в якій потрібно щонайменше двоє людей. Якщо ви почнете бити себе кулаком у груди і кричати, що «все це неправда!», то, скоріше за все, інші подумають, що ви недарма так хвилюєтеся. Ваша занадто емоційна реакція може, навпаки, підігріти цікавість до неправдивої інформації. З цього приводу пожартував композитор Нікіта Богословсь­кий: «Не вірте чуткам доти, доки їх офіційно не спростують». Цікаво, що найменше пліткують про людей, які щиро спілкуються з іншими й нерідко іронізують над собою. Вони ніби випереджають потенціальних пліткарів на крок, самі озвучуючи смішну історію про себе.

Хоча, як сказала мені одна розумна й освічена жінка, коли людина молода, вродлива, щаслива й успішна - плітки за її спиною будуть завжди.