Протистояння: роздуми громадянина

У 2017-му виповниться сто років від початку безперервної братовбивчої громадянської війни в Україні. Війни, в якій не буває ані героїв, ані переможців. Море пролитих за цей час людської крові та сліз не дозволяє визнати, що цю благодатну землю населяє наймудріший народ. Але народ - це люди, ознакою яких є розум, що примушує замислитись: у чому ж полягає головна причина такого затяжного процесу громадянського протистояння?

Для початку означимо логічні здогади. По-перше, ця причина мусить бути одна й та ж, оскільки породжує одні й ті ж наслідки. По-друге, у часі й просторі ця причина є постійно- і повсюдно діючою. По-третє, вона очевидна, бо далеко не всі її бачать, звикнувшись із нею за багато років.

Пам'ятаючи, що лукавий ховається в деталях, проаналізуємо те, що відбулося протягом минулого століття. На самому початку громадянської війни щезли Російська імперія, цар, релігія та стара вертикаль влади. Змінився суспільно-економічний лад. З'явились СРСР, генеральний секретар КПРС, моральний кодекс будівника комунізму та нова вертикаль влади. Внаслідок продовження громадянської війни щезли СРСР, генеральний секретар, моральний кодекс та стара вертикаль влади. Змінився суспільно-економічний лад. З'явилися незалежна Україна, президент і нова вертикаль влади. Через поновлення громадянської війни щезає незалежність України, президент і стара вертикаль влади? Щоб зруйнувати цю порочну спіраль, у якій, як у м'ясорубці, прокручується суспільство, потрібно констатувати: з плином часу зникає все, самовідтворюється лише вертикаль влади. Так зримо проявила себе головна причина, яка системно продукує громадянські конфлікти.

Вертикаль влади - це багатоаспектне явище, основні складові якого можна виявити й дослідити з допомогою тих або інших, у тому числі найбільш наглядних і зрозумілих, геометричних соціальних моделей - спрощених копій оригіналу. Так, наприклад, із зіставлення рис. 1а, 1б та 1в випливає, що вертикалі влади часів царя, генерального секретаря та президента - тотожні. Крім того, в умовах мінімальних повноважень унизу та максимальних - угорі, за відсутності "помазаника божого", утворюється енергетична тяга, яка по прямій із самих низів на самий верх, на вершину владної вертикалі, виносить, як свідчить столітня історія, здебільшого порожняк - людей, не переобтяжених моральними принципами. А там, де зникає мораль, перестають діяти закони. Більше того, ця вертикаль (у вигляді перевернутої піраміди) є вкрай нестійкою суспільною конструкцією, що постійно потребує підтримки, яка здійснюється потугами держапарату. Його представники - плоть від плоті народу, з усіма чеснотами й вадами останнього. Чим більше чиновницьких структур, тим консолідованішою видається держава. Репрезентантів її переповнює праведна гордість за честь, яку їм виявив народ, делегувавши свої владні повноваження демократичним шляхом. І саме завдяки владним повноваженням пересічна людина з часом іде на дії та вчинки, які раніше їй були не притаманні й не до снаги.

Так, завдяки наявності повноважень, вбудованих у вертикаль влади, набутим досвіду та умінням, із народу, для народу, - але вгорі, над народом, формується правлячий клас. Виразники інтересів якого психологічно відчувають глибоку повагу до людей із більшими владними повноваженнями, причетних до більш масштабних дій та вчинків. Водночас плекаючи надію опинитися на вищому щаблі влади, компенсуючи надмір глибокої поваги до одних глибиною зневаги до народу, який, делегувавши владні повноваження, став нездатним до аналогічних дій та вчинків. За цих обставин праведна гордість представників правлячого класу перетворюється у зверхність, а згодом - у гординю, що, як відомо, є найтяжчим гріхом, який породжує причину будь-якого людського зла.

Одночасно з численним розростанням правлячого класу та його хамуватої обслуги закономірно зменшується кількість трударів - тих, хто безпосередньо "сіє та оре". Тому, щоб продовжити реалізацію владних повноважень, правлячий клас вимушений дедалі глибше залазити у їхні кишені, усвідомлено або ні маскуючи законне злодійство популістськими гаслами та патерналістською політикою, спрямованою на захист правлячим класом незахищених (від його зазіхань) верств населення. Врешті-решт, підприємницька активність знижується, а життєвий рівень падає. Таким чином держапарат дестабілізує державу, народ якої делегував йому свої владні повноваження для її стабілізації.

Для розуміння ситуації в цілому важливо розуміти, що відбувається зі звичайною людиною, яка з допомогою демократичних процедур піднялася на вершину владної вертикалі. Через громаддя повноважень ця людина об'єктивно вже не бачить народу, який опинився далеко внизу, і перестає бачити перспективу (якщо ця людина не триметрового зросту). В цих умовах її основна функція, як керівника держави, - збереження владної вертикалі та розширення власних повноважень, щоб ефективно, на її думку, управляти державою з допомогою широкомасштабних дій та історичних вчинків. Чого тільки варті дві революції на початку
ХХІ ст., які перетворили політично й економічно розпотрошене населення у народ, що примусив почути кожного?

Тому ця людина, яка мала необережність пов'язати своє призначення з різновидністю сізіфової праці - збереженням рівноваги нестійкої і переобтяженої конструкції з допомогою "ручного" управління законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади (за своєю природою, аналоги лебедя, рака і щуки), - вимушена вдень, і вночі на смертельно небезпечній висоті тупцювати на стовпі особистої влади, який функціонально нагадує палю. Де крок на захід або на схід, вперед або назад неминуче призводить до втрати рівноваги. Крім того, для утримання життєво необхідного балансу, в тому числі й газового, ця людина змушена безперестанку особисто домовлятися з тими чи іншими об'єднаннями інтелектуально, політико-економічно та фінансово більш впливових осіб (не обов'язково громадян України) за принципом: "Ви мені - я вам".

Таким чином, за наявності аморального чинника, виникають сприятливі обставини для корупції, яка в умовах мізерно малої економічної активності населення стає основним джерелом добробуту для меншості та злиднів - для більшості. Суспільство деморалізується, поляризується за неправедними доходами й закономірно радикалізується. Як наслідок, неминуче виникає революційна ситуація. І для людини, котра перебуває на вершині владної вертикалі, фактично ставши її бранцем, залишаються два варіанти поведінки. Якщо вона зберегла Бога в серці та розум у голові - титанічними зусиллями подолати гіпертрофовану гординю; скориставшись слушною нагодою та ризикуючи зламати хребет, зіскочити з досягнутих вершин і тікати куди очі бачать, не забувши прихопити зароблене "непосильною та небезпечною" працею. Або залишатися, протиставляючи власну гординю власному народу й марно намагаючись стабілізувати хитання "перевернутої піраміди" (падіння якої неминуче і є питанням випадку й часу) силовими методами та страхом.

Народ, носій суверенітету і влади в Україні, при настанні революційної ситуації закономірно і на законних підставах починає "стихійно" виходити на вулицю. Правоохоронні та силові структури закономірно і на законних підставах отримують наказ на протидію натовпу, "стихійні" дії якого загрожують їхній священній, доки доїться, корові - державі. Таким чином, у деморалізованій, розпотрошеній, демократичній і правовій країні виникає правова колізія. Через міліцейське захисне забрало вже неможливо розпізнати - чи це екстремістськи налаштований натовп, чи революційно вмотивований народ. Тому зіткнення норм права обов'язково закінчується зіткненням сили. Адже якщо є момент, то сила знайдеться. Або навпаки - якщо є сила, то момент знайдеться. Результат завжди один: проливається кров, ллються сльози, лунають прокляття, розумні дуріють, а дурні звіріють. Так, через архаїчно-примітивну, перевернуту предками з ніг на голову владну піраміду, народ вкупі зі своїм керівництвом, прямуючи законним і демократичним шляхом, власноруч бездумно здійснює акт масового самогубства у найбільш безжальний спосіб - через громадянську війну. Воістину, коли Бог хоче покарати людину, то позбавляє її розуму.

Тимчасово переможе влада - народ бунтівник. Тимчасово переможе народ - влада злочинна. Барикади розбираються, але тільки для того, щоб згодом з'явитися знову. Безвідмовний механізм самознищення народу, причинно-наслідковий ланцюг якого візуалізовано завдяки елементарно простій геометричній моделі, не тільки жахає, а й вказує на Біблію як на джерело знань того, що чекає кожного з нас там, де вміють розрізняти добро і зло.

А тим часом мудріші народи, завбачливо ліквідувавши раз і назавжди можливість для очільників деморалізованої, розпотрошеної, демократичної та правової держави законно застосовувати замість гумового кийка атомну "бімбу", збайдужіло дивуються: "Ну що за народ? Не може жити мирно навіть в умовах демократії". При цьому не перестаючи, завдяки мудрості, створювати умови для наукових революцій, здійснюваних одинаками, плодами зусиль яких користуються маси. На відміну від соціальних революцій, здійснюваних масами, плодами зусиль яких користуються одиниці.

Чи є в принципі, за наявності ідентифікуючої ознаки (де два козаки - там три гетьмани-опозиціонери), прийнятний для всіх вихід із системної вікової кризи, коли будь-яка формальна організація, створена людьми, передбачає наявність владної вертикалі на чолі з керівником? Звичайно, є. Це всім давно відомий принцип розподілу влади, згідно з яким вона має бути поділена на незалежні одна від одної, окремі гілки, об'єднані системою стримувань і противаг, що у вигляді пірамідальної конструкції розірваної владної вертикалі зображена на рис.2.

Цілком зрозуміло, що при такій, більш складній моделі управління держапарату певний час буде некомфортно працювати у "зігнутій" позі слуги народу. Втім, хто насправді захоче стати правлячою елітою, той швидко звикне. Кому це стане фінансово нецікаво - займеться бізнесом або іншими видами корисної діяльності. А для того, щоб прямолінійна вертикаль влади, легкодоступна для її розбещення доморощеними узурпаторами мимоволі, не самовідтворилася, вважаємо за доцільне:

- амністію та прощення учасникам громадянського протистояння;

- зміну моделі державного управління із кардинальним розширенням прав, обов'язків та відповідальності органів місцевого самоврядування;

- дерегуляцію підприємницької діяльності;

- на вимогу окремого виборця (або їх об'єднання), за рахунок власних коштів застосовувати механізм проведення дострокових виборів депутатів усіх рівнів, посадових осіб виконавчої та судової гілок влади, які наділені владними повноваженнями;

- проведення обов'язкових референдумів щодо значимих внутрішньо- чи зовнішньополітичних, соціальних та економічних питань;

- конституційне обмеження видатків на утримання держави бюджетним нормативом.

Кров невинно убієнних і покалічених та тривога за долю живих, які не відають що коять, закликають не до помсти, а до мудрості та зважених вчинків.