ПРОСТО ВИ ПЕРЕПЛУТАЛИ ДВЕРІ...

Вимовляючи банальну фразу, що життя повне несподіванок, ми, по суті, лукавимо. Бо несподіванки ці ми, як правило, чекаємо — і не просто приємні, а по-гоголівськи «приємні в усіх відношеннях». Тільки виходить частіше за все навпаки: на роботі — сутичка з начальником, удома — скандал із чоловіком, на вулиці — сцена якась мерзенна, котра надовго вибиває з колії. Відгородитися б від усього, полетіти до світлих берегів або принаймні заморозитися років так на двадцять, наслідуючи приклад Луї де Фюнеса, щоб прокинутися в іншому світі, інших вимірах і параметрах. Та, на жаль, не виходить. І хочеш не хочеш, придушуючи в собі негативні емоції, якими, як кажуть біоенергетики, ми проектуємо своє майбутнє, підточуємо себе зсередини. А стан моторошний — ніби й зробити щось дуже важливе не в змозі, і залишатися байдужим до того, що відбувається, незмога. І коли в черговому випуску «Ситуації» перед глядачами постала картина «виривання» у матері шестимісячного маляти, яке вона... штурхала ногами, забиваючи до смерті, думаю, здригнулося не одне серце.

Втім, 42 тисячі злочинів, скоєних за 11 місяців минулого року, припадає саме на «слабку стать». Сфера інтересів дам уже не обмежується побутовими «розбірками» зі свекрухами, дрібним шахрайством, службовою підробкою. Жінки легко входять в організовані злочинні угруповання, стають засновниками рекетирських банд, не гребують виконанням замовних розправ над незговірливими жертвами.

Можна, звісно, довго розмірковувати про витоки цього феноменального і нового, якщо виходити з масштабів, явища для нашого суспільства. Економіка? Вона, попри всі потуги, тупцює на рівні маляти, яке не в змозі захистити себе від неприємних відчуттів без памперсів західних інвесторів. Політика? На жаль, це навіть не шахова комбінація, де перемагає найрозумніший, а «гра в наперсток», де головне — «спритність рук». Ідеологія? Її взагалі не існує — так, прагнення зробити розумне обличчя — мовляв, наша мета — пріоритет прав особистості, про котру, як у відомій байці про лева, який розчавив їжака, можна зітхнути: «За що я любив небіжчика, то це за гостру критику знизу».

Говорити про світлі перспективи ми не перестаємо, а життя пред’являє світу свою статистику. За міжнародними стандартами, 75 відсотків сімей у нашій країні — бідні. Кількість населення, задіяного у виробництві чи іншій господарській діяльності, неухильно скорочується. Чого не скажеш, на жаль, про безробіття. Понад половина молодих сімей не мають окремого житла і стільки ж мешкають разом із батьками, кожна шоста дитина вмирає у віці до року — і, як правило, у найбільш незабезпечених категорій населення, що живуть у гуртожитках, де і санітарні, і суто побутові умови не дають можливості для повноцінного розвитку власних чад, то навряд чи варто дивуватися, чому такий «стан справ» призводить до чвар, сварок, бажання «втопити горе в чарці», фізичного насильства, збільшення кількості абортів, частота яких в Україні одна з найбільших у світі. Адже, зрештою, весь величезний макросвіт крізь призму сімейних стосунків проникає в мікросвіт, де всі наші болі й радості, переживання і труднощі створюють атмосферу, у якій ми будуємо свій нинішній добробут і, цілком зрозуміло, майбутнє. Звідси — безпритульні діти, жебраки, юні жриці любові.

Лікар відділення інфекційної діагностики 2-ї дитячої лікарні Києва Ольга Супрун розповідає, що семеро з 23 дітей, котрі зараз лікуються в них, навіть не знають своїх батьків. Одного хлопчика доставив міліцейський наряд, іншого мати-наркоманка залишила після триденного перебування в стаціонарі. П’ятьох для обстеження та лікування привезли з притулку благодійного фонду «Варнава».

Слово «традиція» взагалі означає «переказ» — тобто те, що переказали, передали від одного покоління до іншого. І в цьому завжди першорядну роль грала Жінка — слабка і сильна водночас, мужня і жертовна, ранима й смілива, немов орлиця. А тепер ідентифікація жінки проходить за ступенем більшої або меншої агресивності стосовно суспільства...

Тонка структура внутрішнього «я» — навіть якщо сама жінка здається нам приземленою й обмеженою — набагато складніша, аніж у «сильної» половини людства. Як індикатор, вона чутливо вловлює всю дисгармонію буття і, щоб протистояти проблемам, які навалилися, починає користуватися арсеналом засобів, закладених у підсвідомості системою цінностей, що мають тільки два знаки: «плюс» або «мінус». А це вже питання не тільки базису, а й надбудови, про яку ми якось забули, вирішивши, що ідеологія і виховання — щось із розряду комуністичних гасел. Хоча без них, рідних, на жаль, не обійтися. Можна довго ремствувати на відсутність у нашій країні необхідної кількості дитячих притулків, психологічних центрів, лікувальних закладів, розвиненої інфраструктури дозвілля, на бідність шкіл-інтернатів, а можна почати з найважливішого — вироблення стратегії морального оздоровлення нації, приведення її в цілісну систему, при якій у душі дитини — майбутнього батька чи матері — цеглинка по цеглинці будуватиметься храм духовності, котрий навіть у критичній ситуації не дозволить переступити мораль і закон. І якщо вже на якомусь етапі, украй необхідному для формування особистості, ми згаяли час і «маємо те, що маємо» (а це тисячі скалічених доль, армада недоглянутих, затурканих підлітків, у свідомості яких сім’я асоціюється з п’яними оргіями «батьків» і вуличною романтикою з її непередбачуваними катаклізмами), то прийшов час помилки виправляти.

Адже, по суті, злагода й гармонія навколо й усередині нас досягаються втіленням у життя досить простих постулатів, споконвіку проповідуваних релігією. Згадаймо, як у «Книзі притч Соломонових» сказано про ідеальну жінку:

«Опоясує вона туго стегна свої, міцними робить м’язи свої; розуміє, що труд її — добро, і світильник її не погасне й серед ночі; простягає вона руку свою до прядки, і персти її беруться за веретено. Долоню свою вона відкриває убогому, і руку свою подає нужденному… Впевнене в ній серце мужа її, і не залишиться він без пожитку».

За великим рахунком, йдеться про виховання в кожному з нас почуття любові — як спонукання до подолання своїх пороків, як силу перемагати зло, що зустрічається на шляху, як відчування чужого болю, мовби свого. Саме такого розуміння бракує більшості наших співгромадян, які, зазнавши невдачі на тому чи іншому терені, розчаровано констатують: «Мені не пощастило». Особливо якщо це стосується особистісних стосунків.

Але чи випадковий крах ілюзій? У цьому плані цікаві дані, наведені головним фахівцем РАН Тетяною Гурко, котрі, якби їх досліджували на місцевому матеріалі, здається, не набагато різнилися б цифрами.

Отже, опитування тих, хто вперше бере шлюб, виявило такі тенденції: 67% респондентів обгрунтовували свій вибір супутника життя, виходячи із сексуальних потреб. Лише в одної з п’яти сімей наречений і наречена не мали претензій один до одного, інші були стурбовані характерами своїх обранців. Лише 18 відсотків опитаних уявляли собі, як проводитимуть спільне дозвілля. До народження дитини були готові тільки 28 відсотків молодих, 84 — у майбутньому очікують конфліктів зі «старшим поколінням».

Безумовно, настільки явна духовна інфантильність не може не позначитися на завтрашньому дні кожної із цих пар. Саме тому більшість нових «осередків» розпадається, не витримавши навіть однорічного марафону.

Хтось узагалі втрачає людську подобу, хтось заражається СНІДом (як відомо, темпи поширення цієї хвороби в Україні найвищі). Хтось робить своїх малят мішенню для того, щоб зігнати зло через нездійсненні надії, розтоптану віру, недоотриману увага. А «найагресивніші особи» беруться за ніж і кастет. І, чесно кажучи, шансів набути себе в новій і кращій якості в них украй мало. Буваючи в жіночих виправно-трудових установах, я не раз пробувала заглянути в душі цих зламаних людей, які ненавидять світ. Повірте, вони були порожні — як портрет без очниць, як криниця без води. Нелюбов світу до них і себе в цьому світі висушили їх до дна. Але ж могло бути все інакше, якби, приходячи на цю грішну землю жаданою хоча б для найближчих, найрідніших, жінка була застрахована від того, щоб почути: «Просто ви двері переплутали, вулицю, місто і століття». А хто обпалить її цією фразою потім: друг, знайомий, коханий, не так вже важливо...