Проституція: З тіні у світло перелітаючи...

Проституція неперебутня — вона була, є і буде. Ризикований спосіб життя б’є представниць найдавнішої професії і по здоров’ю, і по гідності. Хтось заражається, хтось від безвиході накладає на себе руки... Зараз в Україні, за різними оцінками, у проституцію втягнуто 110—250 тисяч жінок. Якщо залишити їх наодинці з безправ’ям і брудом професії, до того ж обклавши «прапорцями» з боку правоохоронної системи, нічого доброго не вийде: усі пороки, кримінал та епідемії виявляться загнаними вглиб цієї «спільноти».

Як виправити світ

— Світ без жінок комерційного сексу і наркоманів — утопія. Але ми робимо все, щоб люди займалися цим у найбільш безпечній для себе і суспільства формі, — розповідає Павло Скала, менеджер програм з питань політики й адвокації Міжнародного альянсу з ВІЛ/СНІДу в Україні. — 2006 року, завдяки активній позиції неурядових і міжнародних організацій, з Кримінального кодексу усунули статтю за заняття індивідуальною проституцією, одночасно посиливши відповідальність за торгівлю людьми. Залишається стаття 181-1 Адміністративного кодексу, згідно з якою жінки комерційного сексу можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності з максимальним покаранням — штраф у розмірі до 15 неоподатковуваних мінімумів. Тому ми фактично говоримо про декриміналізацію цього явища. Але доки покарання зберігатиметься, маргіналізація цієї категорії жінок нікуди не подінеться — вони будуть постійно в підпіллі. Тому нашим соціальним працівникам у регіонах дуже складно встановити з ними контакт. А якщо скасувати адмінвідповідальність, ми прийдемо до того, що їхнє заняття не буде карним, але й не буде заборонене. Я нормально ставлюся до легалізації, але нині ніхто в легальний бізнес не піде, це еволюційний процес.

У зв’язку з нинішньою фінансово-економічною кризою кількість жінок комерційного сексу може істотно зрости за рахунок домогосподарок, студенток, тобто тих, хто практикував це приховано. Вже за останній час кількість повій зросла, у зв’язку із чим вони навіть були змушені знизити ціни, адже попит на їхні послуги зменшився. Залишаються проблемою насильство з боку клієнтів і міліцейські «суботники». Послугами повій найчастіше користуються психічно неврівноважені люди, тому ризик насильства дуже великий. Жінки йдуть на це свідомо, через безвихідь. І не звертаються потім у міліцію, адже вони поза законом. Якщо котрась із них принесе в міліцію заяву про зґвалтування, то буде піднята на сміх. Тому безкарність гвалтівників вражає.

Ми ж ставимося до потреб жінок комерційного сексу дуже серйозно. Вже в 14 містах України діють мобільні лабораторії, обладнані всім необхідним для медичного консультування, тестування на ВІЛ, діагностики інфекцій, що передаються статевим шляхом, а також обміну шприців.

Чому для нас настільки актуальна ця тема? Торік, уперше більш ніж за десять років, ВІЛ-інфекцією заразилися статевим шляхом 42% людей, ін’єкційним — понад 38%. Іще 2007 року було навпаки. Це означає, що ВІЛ із середовища споживачів ін’єкційних наркотиків уже виходить через групи-«містки» (жінок комерційного сексу, партнерів-наркоманів) за рамки вразливих груп.

— У жіночих консультаціях беруть кров на ВІЛ у жінок у першому й останньому триместрі вагітності, — підключається до розмови Ганна Довбах, керівник відділу розвитку політики та поширення досвіду Міжнародного альянсу з ВІЛ/СНІДу в Україні. — Здебільшого ВІЛ іще пов’язаний з уживанням наркотиків якщо не самою жінкою, то її партнером. В Одеській області вже понад 1% вагітних інфіковані ВІЛ. Проблемними є також Одеська, Донецька, Дніпропетровська, Миколаївська, Херсонська області, Крим і Київ.

Що ж до жінок комерційного сексу, то в нас немає статистики про те, скільки з них покинули цей «бізнес». Але ми допомагаємо їм зробити це. Існують різні тренінги, громадські центри й організації. Жінки опановують професією швачки, відвідують курси комп’ютерної грамотності. У Севастополі одна з них влаштувалася соціальним працівником на чверть ставки. Безумовно, її зарплату не порівняти з грошима, котрі можна заробити на трасі. Подружки навіть приїжджали подивитися на неї: «Невже наша Олька в офісі працює?!»

Жінки комерційного сексу

Київський міжнародний інститут соціології на замовлення Міжнародного альянсу з ВІЛ/СНІДу провів соціологічне дослідження під назвою «Моніторинг поведінки жінок, які надають сексуальні послуги за плату, як компонент епіднагляду за ВІЛ другого покоління в 16 містах України». У ході цього дослідження було опитано 1619 респонденток.

Виявляється, послуги благодійних фондів і неурядових організацій усе ж ідуть їхнім клієнткам на користь. Так, 88% опитаних жінок комерційного сексу використовували презерватив під час останнього сексуального контакту з клієнтом, однак протягом місяця завжди використовували його лише 62% респонденток. 77% жінок комерційного сексу, котрі мають непостійного некомерційного партнера, використовували презерватив, і тільки 55% тих, у кого є постійний некомерційний партнер, під час статевого акту з ним користувалися презервативом. Усього 50% опитаних жінок визнали, що піддаються реальному ризику інфікуватися ВІЛ.

Для таких жінок характерним є ранній початок статевого життя (у 16 років) і порівняно ранній вік надання сексуальних послуг за плату (у 20 років).

Близько 80% жінок регулярно вживають алкоголь (причому чим вони молодші, тим пиятики відбуваються частіше), а 30% — наркотики, при цьому 20% — споживачі ін’єкційних наркотиків. Їхня поведінка завжди більш ризикована.

Переважна більшість опитаних (91%) знають, де можна пройти тестування на ВІЛ, 88% відповіли, що мають можливість пройти такий тест. Близько 72% жінок комерційного сексу вже проходили тест на ВІЛ. За результатами тесту, що його кожна з учасниць пройшла в рамках дослідження, ВІЛ-позитивними виявилися близько 17% усіх жінок комерційного сексу. Це захворювання найбільш поширене серед жінок комерційного сексу в Києві, Полтаві, Миколаєві, найменш — у Луганську, Харкові та Львові.

Дослідження показало, що серед цих жінок найвищий ризик інфікування ВІЛ мають споживачі ін’єкційних наркотиків; ті, хто практикує незахищений секс, і ті, хто має великий стаж роботи в секс-бізнесі.

61% таких жінок зверталися по допомогу в громадські організації, які працюють із жінками комерційного сексу. Протягом останнього року — близько 53% жінок. Переважна більшість отримувала інформаційні матеріали про профілактику ВІЛ (81%), про інфекції, що передаються статевим шляхом (79%), і про вживання наркотиків (67%) протягом останнього року. Значна частина також черпала інформацію зі ЗМІ.

За останній рік близько 72% респонденток безплатно отримували презервативи (від представника громадської організації, медпрацівника, волонтера, за програмою «Рівний — рівному»).

Характерно, що 56% опитаних жінок не працюють і не навчаються. 31% жінок мають роботу (із них 12% працюють на постійній основі, а в 19% — випадкові заробітки). 8% опитаних — студентки вузів, 3% — технікумів, 2% — учениці ПТУ, 0,3% — учениці школи.

81% респонденток зазначили, що за останні 30 днів основним джерелом доходу для них було надання сексуальних послуг за плату. Дохід чоловіка, партнера вказали всього 5% опитаних. На допомогу батьків, родичів розраховують 9% , на соціальну допомогу — 2%, жебрають — 0,3%.

Національний показник «Відсоток жінок комерційного сексу, охоплених профілактичними програмами з ВІЛ/СНІДу» становить 68%.

«Красуня» чи чудовисько?

Восьмого березня по телевізору йшли фільми «Красунечка» та «Інтердівчинка». Напевно, щоб привітати жінок зі святом... Щоб не вмирала в них Ассоль, зачарована червоними вітрилами, а в результаті — ще й багатством капітана. Схема зваблення мільйонера героїнею Джулії Робертс проста як жуйка: імідж «непорочної Мессаліни», коли дитяча безпосередність поєднується з розбещеністю, тотальне «розчинення» у клієнті, уважність до його слів і побажань і явне прагнення вислухати та зрозуміти. У результаті мільйонер розповідає бульварній повії про свої конфлікти з батьком, котрі визначили долю і кар’єру. Він дуже швидко виводить її у світ, а невдовзі приходить з букетом свататися… Дурня, звісно, а не казка. Але «красным девицам» урок: новонавернені послідовниці «Красунечки» марять гарним життям і закомплексованими мільйонерами.

Олена на Окружній уже багато років. Вона показує різані рани на руках — черговий клієнт вивіз її в ліс і напав із ножем. Виявляється, він ненавидить повій і таким чином із ними бореться. Олена настільки отупіла на трасі (то якісь наркомани вимагають гроші за місце, то клієнти трапляються неврівноважені), що розповідає про свої поневіряння з мазохістською гордістю: «Тут до мене збоченці приїжджають з усього міста, я з ними столицю пізнаю. Я ж сама із села Черкаської області. Приїхала, щоб хоч трохи розвиватися. А кілька діб стирчати на трасі мені ліньки, зароблю трохи на їжу і йду собі до наступного дня».

Аліна вважає, що проституція — її покликання. Сама вона із Запоріжжя, поїхала звідти з чоловіком-москвичем. У Москві вона прожила п’ять років, поїхала до Києва, покинувши на колишнього чоловіка дитину-інваліда. Що вдієш, якщо тягло до коротких випадкових зв’язків, хотілося вважати себе «призом» і брати клієнтів чарівністю… До того ж пощастило «працювати» не на трасі, а при готелі. Аліна так поринула «в роботу», що в неї тільки й залишилося що коротке захоплення: ввійти в кафе, де збирається якась неформальна тусовка, і продефілювати в чорнобурці (в будь-яку пору року, до речі) і з абрикосовим пуделем на повідці так, щоб усі голови поскручували… «Я не боюся збоченців і садистів, — каже Аліна. — Нехай покладуть переді мною п’ятсот доларів — і я на все згодна».

— Демонструвати молоді потрібно не «Красунечку», а «Точку» — російський фільм, досить жорсткий, — розповідає керівник напряму з мобілізації спільноти секс-працівників України Всеукраїнської асоціації зниження шкоди Ірина Мішина. — Там показано реалії: і побиття героїнь, і «кришування» цього «бізнесу», і суїцид. Людина, потрапляючи туди, обрубує кінці, що зв’язують її з нормальним життям.

Приниження «закладають у прейскурант» секс-працівникові самі клієнти. Клієнт платить гроші і вважає, що жінка стає його річчю. І вона вважатиме себе річчю, і дійде у своїй самооцінці до становища ганчірки для підлоги... Якщо вдасться її вирвати із цього середовища, з нею потрібно дуже довго працювати — вона почувається не повноцінною людиною, а брудною, неправильною.

Я можу припустити, що секс-працівників у нас побільшає — за рахунок випускниць інтернатів, забезпечення яких може зменшитися. Зараз інтернати направляють дівчаток-сиріт в училища, де їх навчають професії швачки. А якщо дівчинці не подобається професія, вона її не опановує в повному обсязі і заробити на життя не може. Можна піти на базар торгувати на лотку, але цього їй не хочеться. А тут з’являється подружка і пропонує заробити на трасі нормальні гроші... Згодом приходить усвідомлення всіх мінусів цього «бізнесу» — насильство, захворювання...

У Міжнародному альянсі з ВІЛ/СНІДу в Україні мені показали багато матеріалів, підготовлених для жінок комерційного сексу. Запам’яталася брошура «Дізнайся про ризики секс-роботи» — там наводилися симптоми різних захворювань, що передаються статевим шляхом, розповідалося про постконтактну профілактику ВІЛ і навіть про «правила техніки безпеки». Дуже реалістичний стиль: описувалися, приміром, пози, коли «не видно обличчя клієнта і можна рукою перевірити, чи на місці презерватив». І то правда, як набридли різні обличчя старанним трудівницям траси... А правила безпеки закінчувалися так: «Життя дорожче! Пам’ятай, що це не останній клієнт!»

Зрозуміло, що проституцію не викорінити, але як шкода...