Пробудження цифрового Ктулху

Генерали завжди готуються до минулої війни.

Вінстон Черчілль

Цю фразу славетного британського прем’єра зазвичай коментують занадто прямолінійно. Мовляв, генерали за визначенням тупуваті. Ну який іще воєнний досвід можна використовувати, як не минулий? За рамками цих коментарів завжди залишається гірка окопна правда: у будь-який момент може статися що завгодно. Особливо тоді, коли цього не очікуєш. Влада, здійснивши спробу закрити сайт ex.uа, чудово проілюструвала цю тезу.

Після, м’яко кажучи, резонансної «посадки» Тимошенко, яка слабко піддається раціональному поясненню, та трагікомічного суду над Луценком залишалася певна надія на те, що влада, котра не володіє надміром масштабного мислення й спонукувана почуттям помсти, просто «протупила». Те, що не вдавалося Тимошенко зробити довгі роки, регіонали здійснили за неповні два місяці. Замість мимохідь «розшивати» її доволі клаптевий імідж, вони, суворо насупившись, умить відлили його в монументальній тюремній бронзі. Кафкіанське опитування свідків у справі Луценка перетворило правосуддя на чистісіньке посміховисько. Єдине, що затьмарило цю сагу «про злочинне працевлаштування водія», - Луценко розділив долю японського міста Нагасакі, яке не стало загальною назвою, як Хіросіма, бо його теж «бомбардували» другим.

Ну подивувалися всі невимовно з того, як за короткий строк можна зіпсувати залишки своєї репутації, то й хай собі. Все одно сприймалося це як бійка всередині того ж таки тераріуму. А життя плинуло собі стороною.

І тут 31 січня о 14 годині віроломно, без оголошення війни…

Відразу стали унаочнилися кілька чинників. По-перше, неозброєним оком стало видно, що у владі геть-чисто відсутня будь-яка узгодженість дій. Це означає, що будь-який дурень у будь-який час може натиснути Велику Червону Кнопку, і лише потім сказати: «Ой!..».

По-друге, стало очевидним повне сукупне нерозуміння владою того, що таке суспільство в принципі. Це вражає, бо окремі люди в АП та уряді безперечно про це знають, хоч як би ми до них ставилися. Але, очевидно, спрацьовує правило юрби, в якій сукупний інтелект заміряється за середнім показником. Страшно навіть подумати, який вигляд має нижній. Так, Литвин пометушився і вчасно вигукнув, що він «не при ділах». Але сайт Ради мало кому цікавий. Як і сама Рада після відкоту назад конституційної реформи. Скоріш за все - тому й не чіпали.

По-третє, ми знали, що до влади в принципі дуже туго доходить будь-яка інформація. Але тепер довідалися, що кризова доходить іще тугіше. Усі ці РНБО, комітети, ради й штаби не в змозі прогнозувати асиметричні відповіді суспільства, якщо суспільство всерйоз образиться. Річ не в айтішних технологічних нюансах і авторському праві. Зрозуміло, що влада самовпевнена, як усяка влада. Але по-хорошому тему ex.ua слід було б закрити максимум за дві-три години, коли інформаційна пожежа тільки розгорялася й ще не перетворилася на справжнє повстання хакерів. А тут - будинок палає, а вони - під ліжко й мовчок. Це не ми, мовляв, сірниками бавилися, це чужий дядько приходив!

По-четверте, особисто мені це живо нагадало дві події - ҐКЧП і Чорнобильську катастрофу. У чорнобильській ситуації інженери вимушено підкорилися безвідповідальному наказу комуністичних начальників «розганяти» реактор за межами його можливостей. Тут у ролі «інженерів» опинилися міліціонери. Не те щоб вони дуже розбиралися (чи, навпаки, - безнадійно тупили) в інформаційному «мирному атомі». У МВС традиційно є багато чого розгрібати, вигрібати й загрібати й без усякого там Інтернету. Але ж загалом «попали» на й так не бездоганну репутацію.

У старі радянські часи схожим способом ментів підставляло КДБ, змушуючи їх робити всю брудну репресивну роботу за себе. Міліція за першої ж зручної нагоди відповідала гебешникам взаємністю.

Спроба перевороту ҐКЧП у серпні 1991 року викликала неймовірну народну мобілізацію по всьому СРСР, у найкоротший строк створивши ерзац об’єднавчої ідеології, який чудово запустив на свою користь тандем комсомольців і бандитів, дозволивши дисидентам їхні цидулки, а собі забравши гроші й нерухомість КПРС. Тремтячі руки вождя путчистів Янаєва закріпили почуття беззастережної власної правоти в десятків мільйонів людей. Але в цих мільйонів руки назавжди залишилися порожніми.

По-п’яте, «генерали» від української політики (що влада, що опозиція) продовжували розробляти свої штабні плани, виходячи з історії помаранчевої революції, міфології Майдану загалом. Хоча вже в 2005-му стало зрозуміло, що подібне не може повторитися через безліч причин. Головна з яких - адже такого ніхто й не передбачав. Хоч як би бундючилися постфактум відставні революціонери й конспірологи.

У цих планах існували (й існують) якісь по-різному заполітизовані, ідеологічно «перегріті» групи громадян, контролювати які - справа зовсім немарудна. Перспектив у цих груп не було (та й немає) жодних, хоча б через їх нечисленність і безглуздість. Тому їх навіть іноді тишком заохочували й підгодовували.

І тут воднораз у бік влади пролунав невдоволений рик шести мільйонів людей з різних країн, які раніше зовсім цією владою не цікавилися під жодним соусом. У нашому сегменті спрацював український феномен локальної ідентичності, яку злі дядьки намірилися забрати. Навіть не привласнити собі, що було б іще якось зрозуміло. А свавільно знищити! Просто ця ідентичність виявилася не територіальною, а цифровою. Це, звичайно, треба було вміти - так мобілізувати проти себе сучасну просунуту молодь. Конкуренцію може скласти тільки Гаврило Принцип з його сараєвськими пострілами в ерцгерцога. Мовчання цієї групи людей сприймалося як пасивність, а насправді воно було поблажливою зневагою, яка миттєво перетворилася на справжній бунт. Стара теза «спалити пана й тікати на Січ» реінкарнувалася в скоординовані атаки на «панські» сайти й ховання айпі-адрес через анонімайзери та інші веселі примочки.

Письменник Говард Лавкрафт описував гороподібне морське чудовисько Ктулху, гіпнотичний вплив якого екранує океанська безодня, на дні котрої воно живе. Розбуджений Ктулху піднімається на поверхню, і починається кінець світу, «Новий Еон». Багатомільйонний користувач ех.ua і є той самий Ктулху. Він не персоніфікований, це не Джуліан Ассанж, якому сукупними зусиллями світових залаштунків таки пред’явили звинувачення за секс багаторічної давності, щоб якось ізолювати. І навіть не Доменік Строс-Кан. Це молоді люди, які мають в активі чудове знання іноземних і комп’ютерних мов не як додатковий бонус, а просто «по факту». І, на їхню думку, на них раптово напали якісь напівдикі «кровосісі» з кам’яними сокирами свого безглуздого законодавства.

Звільнення дівчини-мента, призначеної на роль стрілочниці, просторікування про необхідність захистити інтелектуальний продукт (по суті, ті ж таки тремтячі руки Янаєва), хитрозаде ховання «плюсів» як формального призвідника (за однією з версій), торг про здачу адрес «недобросовісних користувачів» в обмін на конфісковане комп’ютерне залізо… Якась маячня ідіота. І це в розпал чергової газової війни, фінансових проблем з МВФ, дипломатичних ускладнень з ЄС, переділом внутрішніх сфер впливу.

Окремим рядком потрібно сказати про тему захисту інтелектуальної власності, якою як фіговим листком тепер прикривається влада.

По-перше, ну хто б казав. Тут навіть не треба багато коментувати.

По-друге, якби ця власність була такої якості й свіжості, як, наприклад, на «Амазоні», і в реальному співвідношенні ціни й зарплат коштувала б такі ж копійки, і проплатити це можна було б так легко, як поповнити рахунок на мобільнику, взагалі не було б проблем.

По-третє сервіс, який закривали, сприяв не поширенню «піратської продукції», а обміну файлами між громадянами. Якщо одна людина пересилає іншій цифрову копію картини Рембрандта, це не означає, що вона вкрала її в Луврі і її треба саджати в Бастилію.

По-четверте, на сервісі створився унікальний україномовний контент. Музичний і літературний зокрема, не тільки
дубляж фільмів. Спроба ліквідувати сервіс - це спроба обмежити поширення української культури. І тут зацікавлених осіб немає потреби якось довго вираховувати, теж усі на поверхні. Українська інтелігенція не злопам’ятна, вона це все запише й забуде.

В оповіданні «Поклик Ктулху» Лавкрафт говорить про сигнали - провісники прийдешніх епохальних змін, які знаменують спливання монстра з безодні. «Зовнішні грані цього процесу в нашому континуумі виявляються неймовірно тонкими й чутливими «антенами» поетів, письменників і художників», стверджують апологети цього культу.

Словом, сигнальчик пішов. До речі, вчені кажуть, що кроманьйонці вижили тому, що в них була перевага в комунікації. А неандертальці, хоча й були міцними пацанами, всі вимерли. Поживемо - побачимо.