Про роль «Личности» в історії

Ринок науково-популярної історичної літератури в Україні — якщо казати про журнальну періодику — досі перебуває в зародковому стані. Сумно, але факт. І жодні розмови про те, що є чимало журналів, котрі намагаються трудитися на історичній ниві час від часу, не змінять ситуації...

Всепереможний поступ глянцю і гламуру призвів до того, що рівень знань молоді про далеке і не дуже минуле (не тільки України та Трипілля, а й світової цивілізації) сягнув критично низької точки. Гуманітарна «образованщина» на коні! Це стосується не лише історії, а й літератури, музики, мистецтва. Згадується анекдот брежнєвських часів, коли юнак свою відмову зустрічатися з дівчиною аргументує однією фразою: «Вона не знала, де Лаос!»

Звідки черпати знання про минуле тим, хто цього прагне? Згадаймо пріснопам’ятні радянські часи. Попри всю заідеологізованість нашої свідомості, на ринку наукпопу були справжні просвітителі. Такі журнали як «Знание — Сила», «Наука и жизнь» намагалися тримати марку, тепер же й вони ледве животіють (якщо порівнювати наклади, котрі зменшилися в сотні разів, та й доступність, якщо говорити про українського читача). У тій-таки Росії є чимало досить тиражних науково-популярних журналів гуманітарного напряму, але в Україні ситуація прямо катастрофічна.

На цьому невтішному тлі осібно тримається (не сказати що відомий широкому колу читачів) київський проект Видавничого дому «Личности».

Читачам журналу, заснованого 2006 року (вийшов уже 21-й номер «Личностей», три номери «Личности-Украина» і чотири — «Личности-Россия»), пропонуються історико-біографічні есеї, нариси, статті, побудовані на малодоступному й архівному матеріалі. Стиль написання органічно поєднує простоту викладу, глибоке занурення в життя героя, витонченість і літературний смак. Героями публікацій (їх кількість уже перевалила за сотню, і, повірте, більшість їх дуже пристойного якісного рівня. — С.М.) стають видатні політики, діячі мистецтва і культури, вчені та полководці: Леонардо да Вінчі і Микола Боголюбов, Леся Українка і Григорій Сковорода, Олівер Кромвель і Рудольф II Габсбург, Мао Дзедун і Тіто, Дмитро Ліхачов і Епікур, Марк Твен і Альфред Нобель…

Водночас журнал публікує скорочену електронну версію, що дозволяє скласти уявлення про героїв та авторів публікацій. Втім, на мою думку, все ж таки через два-три місяці після виходу номера треба було б виставляти повну версію найбільш знакових есеїв.

Нещодавно Видавничий дім «Личности» презентував спецвипуск журналу «Личности-Украина», присвячений кандидатам у президенти-2010.

На прес-конференції на тему «Вибори-2010. Майбутнє України в особистостях її еліти» видавець і головний редактор ВД «Личности» Юрій Белецький сказав: «Принципове завдання проекту — дати прогноз розвитку України залежно від конкретного вибору особистості. Кожному кандидату властиві певні риси характеру, звички, знання й навички, котрі створюють основу його особистості. Це дозволяє передбачити, як ця людина діятиме у певних ситуаціях і куди, в якому напрямі рухатиметься країна».

Він зазначив, що для кожного конкретного кандидата вже написано біографічний есей, дано політичний коментар із елементами психологічного аналізу, компаративістський нарис (порівняльний історичний аналіз: особи кандидатів порівнюватимуться з особами двох досить відомих успішних/провальних державних діячів, переважно XX століття, що мають із кандидатом знакові, схожі риси). Буде також представлено нестандартні фото і шаржі-карикатури одного з найкращих майстрів цього жанру в Україні.

Як бачимо, у проекті закладено свого роду інтригу, і вона певною мірою триває. Поки що озвучено тільки трьох учасників проекту «Вибори-2010»: це відомі вітчизняні політологи Володимир Фесенко і Андрій Єрмолаєв, які підготували серію соціолого-політологічних коментарів, а також один із авторів біографічних есеїв, політолог та історик Кость Бондаренко.

Підкреслимо, що всі автори спецвипуску журналу «Личности-Украина», без жодного винятку, — відомі майстри свого жанру. Та водночас вони є антагоністами «жовтизни», яка заполонила шпальти газет, журналів і теле- та радіоефір. Стиль розповіді — доброзичливо-нейтральна оцінка, побудована на дуальності: позитивні й негативні сторони в біографіях претендентів на споруду на Банковій здебільшого врівноважені. Образливий тон виключається сам по собі — з огляду на інтелігентну манеру, що є фірмовим знаком як авторів, так і журналів ВД «Личности».

І в біографічних есеях (написаних відомими українськими журналістами й есеїстами), і в інших, «супутніх» матеріалах (утім, їх такими назвати складно) є елементи прогнозу, відзначається потенціал кандидатів у президенти України. Автори розмірковують над тим, які негативні риси можуть/мають вплинути на діяльність кандидатів у їхній новій можливій іпостасі. Поки що ряд політиків, претендентів на президентську булаву, що є «героями» незакінченого розслідування, має такий вигляд: Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Віктор Янукович, Володимир Литвин, Арсеній Яценюк, Петро Симоненко, Олег Тягнибок, Анатолій Гриценко, Сергій Тігіпко та Інна Богословська...

«Герой — це людина, котра долю робить своїм покликанням», — зазначає український філософ Сергій Кримський. Із такою постановкою питання важко не погодитися. Наскільки можна назвати героями (а для когось — і антигероями) сучасних політиків, судити читачеві в кожному конкретному випадку.