Про природу системної кризи людства

13 сiчня, 2017, 23:00 Роздрукувати Bипуск № 1, 14 сiчня-20 сiчня 2017р.
Відправити
Відправити

Часом людство доводить себе до глибокого кризового стану й катастроф. Але щоразу зневажає уроки історії, припускаючись нових помилок. Сучасний світ прийшов до глобальної системної кризи, навіть не розуміючи її суті.

Про природу системної кризи людства

Часом людство доводить себе до глибокого кризового стану й катастроф. Але щоразу зневажає уроки історії, припускаючись нових помилок. Сучасний світ прийшов до глобальної системної кризи, навіть не розуміючи її суті. Хоча відповіді на питання про природу проблем і шляхи виходу з них лежать на поверхні.

Розпочнемо з того, що потрібно зрозуміти і змінити насамперед.

Розбалансованість системи прав та обов'язків

Усі кризи, як суб'єктивні - залежні від людини й людства, так і об'єктивні - зовсім не залежні від людей та їхнього розуміння, виникають унаслідок розбалансованості відповідної системи. Порушення балансу є основною причиною всіх без винятку криз і катастроф у світобудові. Зрозуміти це легко на прикладі прав та обов'язків. Їх незбалансованість породжує умови для криз, а відтак і катастроф, що пов'язані з людиною і суспільством, незалежно від рівня відносин у суспільстві або людини з природою.

Повсюдно обстоюють декларацію прав людини, яка дає людям права і свободи. Але ніде не говорять про декларацію обов'язків людини, які необхідні, щоб розпоряджатися правами. Прагнення реалізувати права одних призводить до неадекватного накладання обов'язків на інших, яким обіцяно ті самі права. Часто відповідальні за реалізацію прав не визначені зовсім. Це призводить до невизначеності, несправедливості й конфліктів у суспільстві. Коли дисбаланс накопичується, виникає суспільна криза, здатна перерости в революцію і катастрофу.

На кожне право має припадати адекватний йому обов'язок, як і на кожний обов'язок має надаватися необхідне право. Хоча зазвичай індивідуальні права та обов'язки не рівнозначні, вони мають бути збалансовані на більш високому рівні: на рівні людини, сім'ї, суспільства, у відносинах людини з природою. Щойно відбувається порушення цього принципу, виникають причини для конфліктів і криз особистості, у сім'ї, в економіці, в суспільстві, техногенні й природні катастрофи.

Однак в епоху капіталізму, яку ми переживаємо, усе побудовано на порушенні зазначеного принципу. Присвоєння ресурсів і доданої вартості, а також формування нерівних можливостей - ось основні причини, які систематично породжують кризові явища в епоху капіталізму. Законодавство ж і юстиція стоять на варті інтересів, а не балансу прав та обов'язків.

Криза світогляду

Ми живемо у світі шаблонів, неадекватних понять і сформованих догм, приймаємо за аксіоми сумнівні теорії, гіпотези, навіть ілюзії. І тому, якщо хочемо щось переосмислити і знайти відповіді на тупикові запитання, маємо ламати шаблони власного мислення й усталені догмати.

Навколо нас і в кожному з нас - світоглядний кітч, де одночасно уживаються три взаємовиключні світогляди: релігійний (архаїчний, але такий, що воскресає через несвідомий протест мас проти хаотичної дійсності і невизначеного майбутнього), модерн і постмодерн. Усі вони мають спільну проблему - засновані на суб'єктивізмі без належного розуміння законів об'єктивного світу. І людство виявилося заручником самого себе в ситуації втрати розуміння смислів і форм.

Першоосновою релігійного світогляду є Бог, існування якого не варто намагатися розуміти, але потрібно прийняти на віру. Такий світогляд вважають ірраціональним, хоча він дає необхідне розуміння допустимих рамок поведінки часто краще, ніж раціональні методи. Але оскільки релігія під цілим розуміла Бога, ідучи від архаїчних уявлень про Господа, наука відмовилася від ірраціонального взагалі.

Ірраціональне - не щось божественне, нереальне і нераціональне, як заведено вважати. Це те, що потрібно розуміти цілком, як цільний образ або поняття. Усі укрупнені блоки інформації, які кожен з нас створює і зберігає, оперування ними - це і є прояви ірраціонального способу світорозуміння і мислення. Що більше надходить інформації, то більше ми змушені мислити великими блоками. І це не означає - неправильно, хоча й не в рамках формальної логіки.

В основу світогляду модерну було покладено основне питання філософії про первинність матерії або свідомості. На противагу релігійному ірраціональному ідеалізму це поставило світ у залежність від раціональної логіки та матеріалізму. Від ірраціональних методів відмовилися, і світ почали розглядати тільки частинами, без розуміння цілого.

Однак матерія у Всесвіті становить близько 4%, усе інше - темна матерія (23%) і темна енергія (73%), природа яких невідома. Таким чином модерн нав'язав нам "світогляд чотирьох відсотків": ми переконані, що все можна зрозуміти через їхню логіку.

Виходить, і закони збереження слід сприймати догматами епохи модерну. Вони справді універсальні, та лише для світу матерії. Ми ж уперто поширюємо їх на все у світобудові, не допускаючи альтернативних думок, чим обмежуємо науку і світорозуміння.

Світогляд модерну переконав людину, що вона є царем природи, і людина зуміла здолати залежність від неї. На цьому вона не зупинилася і спробувала поставити природу в залежність від себе, перетворивши її з середовища перебування на ресурс для "безмежної" економічної діяльності. І природа почала мститися за порушення балансу прав та обов'язків у відносинах із людиною, збільшивши кількість природних катаклізмів.

Капіталізм, що випливає з модерну, все розглядає як ресурс, навіть людину і суспільство. Суспільство має функціонувати за законами фабрики, а головними суспільними інститутами стали школа й армія. Школа доводить трудові ресурси до необхідного фабриці рівня; армія забезпечує згуртування суспільства у протистоянні з конкуруючими суспільствами. Держава підмінила функції суспільства. Відтак встановлюється конкуренція держав, націй, економік, армій і численних шкіл.

Капіталізм бачить усе через призму конкуренції. Навіть більшість сучасних ігор і масових видів спорту засновано на конкуренції, або ж "на співробітництві" у конкурентній боротьбі. Реальне співробітництво викинуте в зону "культурної спадщини", переставши бути масовим явищем.

Людина стає гвинтиком у системі, яка породжує конфлікт особистості, що прагне свободи і самореалізації, з суспільством, яке уособлює державу, ставить перед кожним суворі рамки та обмеження.

Після сплеску на руїнах релігій розвитку абстрактного мислення, яке дедалі більше суперечить конкретним цілям капіталізму, від людини стали вимагатися лише навички у практичній діяльності. Почалася заміна людини мислячої людиною освіченою, здатною вибрати зі встановленого переліку стандартні відповіді на стандартні запитання, що позначилося на системі освіти. Людина стандартна стає переважнішою за людину мислячу, і люди перетворюються на "стандартизованих особин економічних", які сприймають побутовий комфорт, технології та інформацію як найвище благо і не спроможні у власному світорозумінні вийти за рамки наростаючих незнань про навколишній світ, свого страху втратити економічний статус і можливості.

Виник конфлікт особистості і суспільства, що породив постмодерн. У його основу лягла доктрина про відсутність єдиних норм і правил, про знаходження в центрі світу виключно суб'єкта, з усіма його чеснотами, вадами, бажаннями і недосконалою природою. Постмодерн став світоглядом суб'єктивізму й хаосу, який подається як шлях до розкриття свободи (чи вседозволеності?) людини. Накладаючись на капіталізм, ідеї постмодерну сформували ще більші протиріччя в людині та суспільстві.

Будь-яка людина за своєю природою є творцем індивідуального хаосу, який зветься нині "проявом свободи особистості". Подібний хаос відтворюється в наростаючій прогресії. Лише суспільство спроможне усунути його, встановивши правила і порядки. Але суспільство епохи постмодерну само стрімко розпадається під натиском пріоритету індивідуальних інтересів і загальної невизначеності, поступаючись місцем "сукупності розрізнених індивідів".

Капіталізм став універсальним кітчевим світоглядом, поглинувши й змішавши модерн із постмодерном і релігійним світорозумінням. Основою такого світогляду утвердилася економіка. Тепер усі кризи сприймаються "навколоекономічними", хоча насправді маємо кризу світоглядну.

Криза знань і науки

Відносно цілісні знання про світ великими блоками може дати лише філософія, за умови первинного акценту на спільних поняттях, метафізиці та космології. Однак філософія повністю поринула у вивчення суб'єктивних уявлень про людину і суспільство, практикуючи маніпулювання цим.

У філософії є шкала, відповідно до якої все різноманіття (1) укладів життя залежить від (2) наявних технологій. Технології та їх застосування залежать від (3) способів організації або системи суспільних відносин. Ті залежать від (4) світогляду суспільства. В основі світогляду лежать (5) його першооснови.

Сучасне світорозуміння зводиться лише до укладів життя, технологій, та іноді - до розмов про способи організації. Однак такі уявлення можуть докорінно змінитися в разі змін на більш фундаментальних рівнях. Особливо це стосується зміни уявлень у частині першооснов буття і метафізики.

Релігійною метафізикою займаються релігійні діячі. У рамках науки це галузь філософії фізики. Але фізики перестали бути філософами. У якийсь момент вони виявилися відірваними й від природознавства. Відірвали їх від нього математики, нав'язавши як універсальний інструментарій переважно математичні абстракції.

Наука й сьогодні дає світу чимало прикладних речей, особливо там, де це добре фінансується. Тому основною проблемою збереження і розвитку науки вважають відсутність належного фінансування. Але економічний складник - лише частина проблеми, причому не головна. Фундаментальна наука припинила розвиток, коли на неї виділялося ще цілком достатньо коштів: фізика - до першої третини ХХ ст., а останньою генетика - до кінця 1950-х років. Причина кризи фундаментальної науки лежить у галузі світогляду та хибно прийнятих світоглядних першооснов.

На тлі кризи знань і науки виникає криза освіти. Освіта зводиться не до передачі знань, а до формування навичок, ілюзії освіченості та продукування напівсліпих мас вузьких фахівців, у яких існує лише поточна і скороминуща потреба на ринку праці. Позавчора були потрібні інженери й військові, учора - економісти й юристи, сьогодні - програмісти. Чи потрібні вони будуть завтра, і що маса вузьких фахівців робитиме в разі вичерпання в них потреби - про це люди не замислюються.

Інформаційна криза

Світ переживає інформаційну кризу, яка розділила людей на тих, хто намагається утриматися в наростаючому хаотичному потоці інформації, і на тих, кого цей потік викидає на узбіччя життя. Попри загальнодоступність інформації, других - більшість.

Першим напрошується припущення, що поділ на успішних і невдах пов'язаний з освітою, знаннями, наполегливістю та індивідуальними здібностями. Але це далеко не так. Проблема - в самій інформації та технологіях, які перетворилися на не усвідомлюваний людьми механізм самознищення людства.

На рівні шаблону мислення сформувалося загальне переконання, що інформація - це і є знання. Уміння знаходити потрібну інформацію вважають найбільш затребуваною навичкою, що визначає успішність людини. Навчанням цього намагаються замінити освіту навіть шкільного рівня, але перетворюють людину на одиницю безлічі периферій Інтернету.

Інформація - далеко не знання. Знання отримують завдяки розумовому опрацюванню раніше сприйнятої інформації та шляхом розумової діяльності. Але проблема знань - у спроможності їх зберігати, розвивати, структурувати, упорядковувати і передавати максимальній кількості людей у максимально можливому обсязі й у гранично незмінному розумінні.

Інформація в такому контексті може розглядатися лише як форма передавання знань частинами. Але інформація - це ще й просто потік різноманітних фактів, думок, домислів та ілюзій. Що їх більше, то складніше формувати знання: інформаційний надмір сприяє розсіюванню знань і зменшенню спроможності людини їх формувати й акумулювати. Це створює хаос у думках і діях. При нагромадженні критичної диспропорції між обсягом інформації та знаннями виникає інформаційна криза, яка породжує кризу ідей і знань, що веде людство до системної гуманітарної катастрофи.

Сучасна інформаційна криза випливає з того, що права людей на доступ до інформації та отримання знань виявилися не врівноваженими здібностями, отже - й обов'язками людей засвоювати таку інформацію, правильно переробляти її на знання і використовувати. У підсумку надмір інформаційних прав у сукупності з іншими диспропорціями у глобальній системі прав та обов'язків виливається у причину майбутньої глобальної катастрофи.

Людина спроможна використовувати інформацію для створення різних знакових систем, які описують навколишній світ. Оперуючи цим, люди навчилися управляти навколишньою дійсністю. За допомогою інформації домінування людини над навколишнім світом у багато разів зросло. Однак люди самі стають дедалі залежнішими від інформації.

Що більше інформації використовувалося, то більше людей цікавив уже не так практичний досвід безпосередньої взаємодії з навколишнім світом, як сама інформація про нього; дедалі більше вони винаходили все нові й нові способи отримання опосередкованої інформації, що постійно ускладнює світорозуміння. Із часом такий процес прискорювався, і кількість інформації, породженої вже нею самою, стрімко зростала.

Люди повірили, що будь-яку проблему можна вирішити, розділивши її на складники і відтак експериментуючи з одиницями інформації, аж поки буде отримано потрібне технологічне рішення. Так технології як явище, прямо пов'язане з одержанням, переробкою і зберіганням інформації, вийшло на провідні позиції у світосприйманні людства: технології та інформація стали основними двигунами цивілізації.

При цьому люди все далі відходили від природознавства, розуміння та сприйняття суті і меж світобудови, навіть від філософії як інструмента її пізнання, вважаючи це непотрібним і непрактичним, надаючи перевагу технологіям, які безпосередньо впливають на уклади життя.

Психологами встановлено, що будь-яка людина, незалежно від її освіти, розуму та здатності мислити, спроможна засвоювати і тримати у свідомості лише 7±2 блоки інформації. Їх можна укрупнювати, втрачаючи при цьому деталізацію. Це ми робимо постійно й підсвідомо.

Але що глибша спеціалізація й вищі навички людини у своїй професії, то менше в неї шансів зрозуміти весь світ. Що більше з'являється інформації і що менше людина спроможна осягнути світ цілісно, то більший у неї психологічний і соціальний дискомфорт: їй здається, що від неї нічого не залежить. Стреси й депресії породжують замикання в собі, або, навпаки, яскраво виражену агресію. Що більше намагаєшся залишатися на плаву, то вищий рівень накопичуваного стресу.

З настанням "інформаційного століття" обсяги генерування інформації набагато перевищили можливості її використання. Тепер і у вузькоспеціальній сфері неможливо знати все. Людство спіткав новий тип кризи, яку само й породило. Воно тоне в потоці інформації і глухне від інформаційного шуму, але замість шукати шляхи осмислення вже створеного прискорено створює нову інформацію, роблячи це швидше, ніж створюються технології, методи і системи її опрацювання та перетворення на знання.

Інформаційно-технологічний розвиток людства постійно прискорюється, виявляючи систематичне відставання розвитку людини з її біологічно обмеженим терміном життя, віковими та іншими особливостями від безнастанного розвитку всього людства. На представника кожного наступного покоління навалюється дедалі більший вантаж знань та інформації, що накопичені всіма попередніми поколіннями людей. Подібний обсяг не спроможна засвоїти жодна людина. Але зупинити такий природний процес теж неможливо. Можна лише змінити підхід до формування та передачі знань.

Наближається руйнівний інформаційний вибух. "Осліплий" від інформації індивід, втративши здатність набути цілісних знань, намагається врятуватися у "професійному класі вузьких фахівців". Але самоідентифікація людей піддана стрімким змінам за професійною, класовою, національно-етнічною, релігійною, сексуальною (вже не можна сказати - статевою) та іншими ознаками, у рамках яких також постійно відбувається дроблення. І настає період масового спрощення людиною і суспільством культури в межах інформаційної цивілізації, яка постійно видозмінюється і прискорюється.

Культура - набагато ширше й важливіше явище, ніж цивілізація, хоча шаблони нашого мислення змушують думати інакше. Культура - це спосіб мислення, зміст світорозуміння і світогляду. Цивілізація ж - штучні рамки розвитку людства у межах світогляду, який став догматом. Але саме цивілізація створює різноманітні матеріальні прояви культури на етапі її занепаду.

Сьогодні всі ми - люди цивілізовані, що мислять шаблонно в рамках набору субкультур поточної цивілізації, з її нестримним споживацтвом і "гонитвою за втрачуваними можливостями". Ми досягли занепаду колишньої культури, під якою розуміємо лише суміш "увічненої пам'яті про минуле" та окремих культурно-прикладних дисциплін. Виходів у нас два: або зникнути, або створити нову культуру на основі нової світоглядної ідеї.

Інформаційний вибух відбуватиметься паралельно з соціальним вибухом з боку тих, хто усвідомив себе обділеним "інформаційними багатствами" і не вписався в динамічне інформаційне суспільство. Причина проблеми випливає з особливостей розподілу "інформаційних багатств".

На відміну від матеріальної цінності, щоб розподілити інформацію між кількома одержувачами, ділити її не потрібно. Навпаки, вона множиться на їх число. Але кожен засвоїть інформацію по-різному і сприйме її такою, якою зможе або захоче, а не такою, якою її йому передано. Адже кожен живе у своїй унікальній реальності, побудованій на основі персонального досвіду, вражень та емоцій, і діє, спираючись на власну "матрицю" світорозуміння й світогляду.

Легко збільшуючись і стаючи загальнодоступними, "інформаційні багатства" породили невідомі раніше проблеми: величезний неспоживаний надмір інформації і водночас невгамовну потребу в новій інформації та ще більший її дефіцит. Меж цьому немає, а обсяги й швидкості наростають у прогресії. Не існує жодної людини, спроможної постійно втримуватися у такому непідвладному їй нескінченному інформаційному процесі.

Нерозуміння інформації виявилося страшнішим за її дефіцит. Того, хто не розуміє і не сприймає, не можна задовольнити новою інформацією: пересиченість уже наявною не дозволяє засвоїти нове, породжуючи роздратування й відторгнення. Ті, хто не розуміє, стають "інформаційно бідними", у них виникає тотальна непоясненна невдоволеність життям і навколишнім світом, із чого вони прагнуть вирватися, але не розуміють, як і куди.

Кожен породжує навколо себе нову інформацію і хаос. Нерозуміння між людьми зростає. На рівні світогляду люди виявилися не готовими до цього. Не готові вони й до несподівано зміненої "системи координат", у якій не спроможні протистояти інформації та конкурувати з технологіями.

Щодня дедалі більше людей, незалежно від навичок, освіти, професії та здібностей, вимушено потрапляють до "класу інформаційно бідних". Так відбуватиметься, аж допоки все людство виявиться "викинутим через невідповідність" створеному ним же штучному інтелекту, що розглядається як єдиний інструмент, спроможний охопити неосяжний потік інформації.

Почасти може заспокоювати те, що слідом за кризою зазвичай починається період протверезіння і пошук урегулювання проблем. Саме це призводить до зміни культури, світогляду та світорозуміння. Чи буде така можливість цього разу, залишається загадкою.

Технології як джерело проблем

Наука і техніка змінили людину, спосіб її мислення та взаємовідносини з навколишньою реальністю.

Будь-який набір процесів, які сприяють розширенню можливостей людини або полегшують виконання завдань, належить до сфери технологій. Але крім знарядь праці та пристроїв, що змінюють уклади життя, технології несподівано поширили контроль на системи організації. Тим самим технології підмінили собою рівень суспільних відносин, від якого вони колись залежали.

Нові системи мислення, що належать до фундаментального світоглядного рівня, сьогодні теж перетворилися на технології, що задають світорозуміння людини через призму економіки, демократії, віртуальності тощо. Релігії та філософські школи перетворилися на "технологічні системи" для залучення адептів і нав'язування поглядів, догматів, шаблонів мислення та поведінки.

Так, за допомогою інформації похідне стало повсюдно домінувати над вихідним, цілком маніпулюючи ним, що є протиприродним і потенційно руйнівним.

Людство стало цілком залежним від інформації та технологій. Воно не усвідомлює, що чимдалі просувається до згубної інформаційно-технологічної безвиході. Штучний інтелект, що розглядається як вихід з неї, може виявитися зброєю масового знищення людства. Навіть ідеологи його створення б'ють на сполох: чим зайняти людей після їх витіснення штучним інтелектом і машинами з усіх процесів? Максимум, до чого додумалися, - надавати їм допомогу на покриття поточних потреб. Хто це робитиме?

Наївно вірити, що штучний інтелект прийме подібні нераціональні правила співіснування з людством. Що змусить "досконалий і роботящий" інтелект годувати масу примітивних і деградуючих нероб, усе життя яких минає у задоволенні ненаситних потреб і бажань? Їх простіше позбутися будь-яким "гуманним" способом.

Соціальні експерименти на гризунах показали, що наділення членів спільноти достатнім і надмірним матеріальним забезпеченням на обмеженій території унеможливлює збереження традиційних соціальних ролей та індивідуальний розвиток особин у суспільстві, призводить до деградації суспільства, безпричинного наростання асоціальних явищ, агресії одних та апатії інших, відмови від розмноження й швидкого вимирання всієї популяції як результат "спокійної старості". Так природа на рівні інстинктів заклала систему самоочищення від видів, що вироджуються.

Швидке організаційно-соціальне розшарування суспільства в умовах урбанізації, перекладання соціальних ролей самців на самок, руйнування пар, неспроможність виховати потомство, наростання депресії й агресії, відмова самок від розмноження й ігнорування самців, агресивність або нарцисизм самців, їх самоусунення від обов'язків, гомосексуальність та асексуальність, відмова від повернення до традиційних соціальних укладів після відновлення природного середовища перебування - ось далеко не повний перелік проявів, які неодноразово, з незмінною повторюваністю, спостерігалися в соціальних експериментах над гризунами. На цьому прикладі легко спостерігати аналогії й ознаки швидкого наближення людства до завершальної стадії існування; принаймні в його нинішньому вигляді.

Людство стало заручником породжених ним інформації та технологій. Попри зростання урбанізації, механізації, автоматизації, комп'ютеризації та комунікацій, лише за останнє століття середній рівень інтелекту людства знизився на 10%, наука деградує, знання розсіюються. Відособлюючись, люди стають дедалі агресивнішими, при цьому поринають у стан гедонізму, насолоджуючись побутовим комфортом і швидкозмінними благами цивілізації.

На щастя, це не остаточний вирок. Людям дано розум, щоб ними управляли не тільки закладені інстинкти. Уникнути апокаліптичного сценарію можна, перейшовши від інстинктивно-суспільної поведінки до розумно-суспільної організації.

Технології ще не поневолили остаточно рівень першооснов світогляду, що залишає шанс вирватися з "інформаційно-технологічної безвиході". Це вимагає зміни світогляду в його основах, що нелегко без вольового зусилля.

Нескінченності нерозуміння

Більшість проблем сучасного людства має те саме коріння, що й проблеми природознавства, - хибно прийнята світоглядна модель.

На стику ХIX-ХХ століть у математиці, яка вважається мовою природознавства, виникла системна криза, яку спричинило винайдення теорії множин.

Попри надзвичайне поширення і практичне застосування зазначеної сфери наукових знань, ще тоді французький математик Анрі Пуанкаре заявив, що людство не усвідомлює небезпеки наслідків, до яких його призведе захоплення цією теорією.

Поява теорії множин автоматично позначилася на фізиці. Квантова механіка, що виникла незабаром, методологічно зовсім не пов'язана ні з релятивістською фізикою, ні з фізикою класичною. Єдиної фізики не стало, що мало продовження в метафізиці і космології, які лежать в основі світогляду. Це позначилося на суспільних відносинах, технологіях, суспільстві й людині.

Зазначеним відкриттям була теоретично обґрунтована й узаконена заміна, що розпочалася раніше, базового світоглядного вектора людства на більш відповідний капіталізму з його "невичерпним розвитком". Замість світоглядної концепції потенційної нескінченності (що незримо правила раніше), у якої немає кінця, але є початок і можна зрозуміти межу в будь-який момент часу, було впроваджено засновану на теорії множин концепцію актуальної нескінченності. У ній немає ні початку, ні кінця, безліч нескінченностей існувало завжди й в усіх незліченних напрямках, і все - відносно.

Спроба подати щось ціле як первісно нескінченне, без початку, кінця і будь-яких меж, є такою, що не піддається осягненню людським розумом і психічно небезпечною. Засноване на цьому світорозуміння позбавляє людину бачення цілого й закінченого, оскільки заперечує існування такого.

У таку світоглядну модель із вигодою для себе вписалися й вимираючі релігійні вчення, пов'язавши з новими реаліями власний релігійний фундаменталізм або видаючи себе за рятівну гавань від наростаючих проблем і хаосу. Відтоді обстоювати світоглядну концепцію потенційної нескінченності стало нікому.

Та нещодавно математики встановили, що і концепція потенційної нескінченності, і концепція актуальної нескінченності є двома взаємовиключними базовими аксіомами, кожну з яких неможливо ні довести, ні спростувати в рамках іншої концепції.

Двох істин бути не може. Виходить, одна з них задає помилковий вектор розвитку; і заснований на ній світогляд є тупиковим для людства.

Слід від початку визначитися з відправною світоглядною аксіомою: "Світ - загальний безмежний хаос" (у випадку актуальної нескінченності) або ж "Світ - загальний порядок" (у випадку потенційної нескінченності). Вибір аксіоми визначає все інше світорозуміння.

Аксіомі потенційної нескінченності зі зрозумілим початком і усвідомлюваними в будь-який момент межами допустимого притаманний стратегічний метод управління. Таке управління відбувається шляхом формування стратегії та коридора допустимого. Так чинили релігії і диктатури, чому цей метод і видається поганим. Досліди ж у галузі психології та суспільної поведінки встановили протилежне: позбавлення рамок та обмежень швидко перетворює людину на примітивну, агресивну й непередбачувану асоціальну тварину.

Концепції актуальної нескінченності властивий метод статистичного управління, коли безліч варіантів і хаос вважаються можливими, допустимими і навіть необхідними. Потім провадиться статистичне виявлення ймовірностей, відтинаються похибки, і картина світу здається "чистою і ясною". Спроможність такого методу пояснюють позитивним практичним досвідом роботи з невизначеностями у квантовій механіці та електроніці. Цей самий принцип поширили на уявлення про демократію і свободу індивіда, про нескінченний розвиток технологій та економіки.

Уся сучасна економіка будується на статистиці. Уявлення про нескінченність ідей капіталізму, ілюзії про нескінчене зростання економіки та невичерпність ресурсів засновані на тому самому. В основі зростання потоку інформації лежать принципи теорії множин та актуальної нескінченності. Вони ж штовхають на нестримний пошук у всьому лише ефективності, не даючи в цьому зупинитися.

Усі бездумно прагнуть ефективності навіть там, де вона призводить до руйнування людини й суспільства. Але ефективності не може бути в усьому. Ефективність - лише інструмент розвитку. Ефект, який досягається, має спрямовуватися на збалансування системи на новому якісному рівні. Ми ж домагаємося ефективності не для встановлення балансу, а для одержання додаткової ефективності, чим руйнуємо систему взагалі.

Нікуди не діваються й похибки. Вони формують власну статистику і нові похибки, накопичуючи хаос і збільшуючи сферу некерованих, неконтрольованих ризиків.

Не усуваючи причин хаосу та невизначеностей у їхнього джерела, ризики намагалися переносити на наступні рівні. І незабаром через появу масштабних ризиків і криз принципово нової природи було відкрито закон системних ризиків. Він показав, що невизначеності і хаос нікуди не зникають, а накопичуються на більш високому системному рівні, породжуючи системні кризи і катастрофи.

Змішавшись воєдино, капіталізм, аксіома актуальної нескінченності, технології та інформаційний хаос загрожують людству вже навислою системною катастрофою з поверненням, у найкращому разі, у "темне Середньовіччя". Це ще не вирок, але вже глобальний тренд.

Зійти з тупикового і згубного шляху розвитку, перемогти інформаційний хаос, уникнути становлення та занепаду "ери домінування технологій над людьми" можна, лише переосмисливши та змінивши світогляд.

Першоосновами світогляду, здатного вивести людство з пастки, мають бути явища об'єктивного світу, причому не матерія. Логічно, що об'єктивний світ виник зі стану "абсолютного нуля". Такий сценарій вимагає аксіоми потенційної нескінченності.

Світогляд, в основу якого ляжуть закони об'єктивного світу, дозволить перебороти наростання глобальної системної кризи, виведе людей на новий організаційний і технологічний рівні розвитку.

Це - найперше, що мусимо усвідомити.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК