Призовні парадокси

Осінь 2012 р. в Україні обіцяє бути гарячою не тільки через нові парламентські вибори, а й через майбутній осінній призов у армію. Майже 19 тис. юнаків буде призвано в лави захисників Вітчизни. Однак лише деякі з них справді хочуть служити. Більшість же всіма фібрами душі прагне цього уникнути. І цьому є низка причин: держава так і не виконала плану переходу на контрактну армію, а перспектива служити в найближчому майбутньому в сучасних високооснащених Збройних силах так само реальна, як і подорож на «Летючому голландці».

Про призов загалом

Згідно з постановою Кабінету міністрів України, яка побачила світ у серпні 2012 р., призову на строкову військову службу в армію в жовтні-листопаді підлягають 12,5 тис. осіб. Крім того, у Внутрішні війська підуть 5,4 тис., у Державну спеціальну службу транспорту - 1000. Загалом призвати на термінову службу мають
18,9 тис. осіб. Ці показники набагато менші за ті, які були 2011 р., коли призову підлягали 26,6 тис. осіб, з яких тільки в Збройні сили пішли 20 тис. Виходить, що до кінця року армія скоротиться на 7,5 тис. осіб. Крім того, цього року свої корективи в призов внесуть вибори, й тому новобранців заберуть на службу у два етапи. Перший призов у військо пройде з 5 по 12 жовтня, другий - з 1 по 23 листопада. Якщо чисельність призовників змінилася, то строки військової служби залишилися колишніми: для солдатів і сержантів, які відбувають строкову військову службу у Збройних силах та інших військових формуваннях, - 12 місяців, для матросів і старшин, які відбувають строкову військову службу на кораблях і в берегових частинах бойового забезпечення ВМС, - 18 місяців, ну а для осіб із вищою освітою (спеціаліст, магістр) - дев’ять місяців (докладні аспекти призову див. у врізі).

Однак слід звернути увагу на низку інших обставин. У Білій книзі 2011 р. чисельність збройних сил України до кінця 2012 р. мала зменшитися зі 192 тис. до 184 тис., тобто майже на 8 тис. Загалом МО вписується в ці рамки. Однак якщо копнути глибше, то під кінець року чисельність військовослужбовців (солдатів, сержантів, офіцерів) мала зменшитися (відповідно до тієї ж Білої книги 2011 р.) лише на 5 тис., а цивільних працівників на 3 тис. Тобто насправді скорочення відбувається за рахунок недобору за призовом, а цивільних фахівців здебільшого ніхто не скорочував.

Усе б нічого, але цей показник впливає й на іншу обставину - службу за контрактом. На сьогодні в армії військовослужбовцями контрактної служби укомплектовано трохи більше ніж 50%, і цей показник істотно не змінюється за останні кілька років (у 2008 р. - 53%, 2009-му - 51, 2010-му - 50, 2011-му - 50%). Однак плани переходу на професійну армію все-таки існують. Як зазначив колишній заступник міністра оборони України Леонід Поляков, «згідно з Програмою реформування й розвитку ЗС на 2006-2011 рр. українська армія повинна була стати контрактною вже в 2011 р. І в 2005-2007 рр. усе можливе для цього робилося. Поступово було створено потрібну нормативно-правову базу. Було розроблено конкретний детальний план переходу на комплектування за контрактом. Робилося все можливе для забезпечення контрактників житлом та іншими соціальними стимулами. Однак уже починаючи з 2006 р. і Програма реформування, і план переходу фінансувалися не в повному обсязі, а потім криза й постійні зміни керівництва процес професіоналізації практично зупинили».

Тепер же, згідно із заявою начальника Генштабу генерал-лейтенанта Володимира Замани, яка пролунала на початку цього року під час виступу у Верховній Раді, Міноборони має намір уже 2014 р. перейти на комплектування Збройних сил виключно на контрактній основі (до речі, таке ж зобов’язання взяла на себе й Партія регіонів у своїй передвиборній програмі). Виходить, що шляхом недобору строковиків намагаються збільшити відсоткове співвідношення кількості контрактників, чисельність яких насправді не поспішає збільшуватися. А якщо й зростає, то зовсім неістотно, адже на практиці наявні проблеми з комплектуванням Збройних сил по суті не розв’язуються, а якщо й розв’язуються, то досить скромно. Про те, що ситуація особливо не зміниться і надалі, говорить ще й той факт, що МО на 2013 р., згідно з недавніми заявами першого заступника міністра оборони України Володимира Можаровського, хоче отримати зі скарбниці суму в межах 20 млрд. грн., що всього лише на 4 млрд. грн. більше, ніж у 2012-му. Отже, керівництво відомства спробує за один рік перевести на контракт усі Збройні сили, при цьому істотно не збільшуючи бюджету? Фантастика! Хоча ні, у нашій країні все можливо. До 2014 р. - контрактна армія, а до 2017-го, як повідомив 7 вересня 2012 р. на прес-конференції заступник начальника головного управління особового складу Генерального штабу ЗС Ігор Ніколаєнко, - вже 100-тисячна. Звичайно, досягти такої чисельності до цієї дати реально, але якщо діяти за тією ж схемою, що й в осінній призов - не вирішуючи кардинально проблем, а просто скорочуючи кількість строковиків, армії не побудувати. Нині 86% усіх витрат МО України йде на утримання, решта - на підготовку й розвиток ОВТ. Але якщо скорочувати призовників і вивільняти певний ресурс, то це зовсім не означає, що можна створити професійну армію.

Про проблеми

Цифри цифрами, а є проблеми значно важливіші. Адже їх рано чи пізно однаково доведеться вирішувати. Парадоксальна складається ситуація. На думку експертів, в Україні досить великий людський ресурс для того, щоб наповнити лави Збройних сил. Адже кількість людей, які щорічно досягають призовного віку, становить, за даними тільки 2010 р., 246397 чоловіків і 234916 жінок. До прикладу, тільки на Прикарпатті з майже 15 тис. призовників військову форму вдягнуть лише 580 осіб, із 4347 осіб призовного віку в Чернігові відберуть усього 160 призовників. Навіть якщо виключити жінок, то людей вистачає з лишком, якби не низка «але».

По-перше, значне погіршення здоров’я молоді. Нині дуже важко знайти навіть з-поміж такого, на перший погляд, великого ресурсу повністю здорових людей. Але, попри це, вони хочуть служити в аеромобільних військах (ВДВ) і ВМС. Однак там вимоги ще жорсткіші. Як повідомив у бесіді представник аеромобільних військ: «Тепер у нас принцип комплектування - 50% контрактників й 50% строковиків. Попри те що охочих дуже багато, близько 60% тих, хто хоче й поривається служити, доводиться не брати через здоров’я. Сколіоз, плоскостопість, короткозорість, ожиріння практично в кожного четвертого». Молодь нині в більшості зніжена й боїться тягаря військової служби. Не можна нівелювати значення фізкультури в системі середньої освіти. Так, до нинішньої молоді треба підходити диференційовано, але, як на мене, система оцінювання показників має залишитися, адже вона стимулює дітей, формує бажання бути кращими.

По-друге, на жаль, поняття «патріотизм» і «армія» зовсім не стикуються в умах нинішніх підлітків. Любов до міста, в якому народився, до футбольної команди, за яку вболіваєш, - це їм близьке, зрозуміле. А всілякі там заклики про борг (обов’язок) перед Вітчизною та ще щоб ці борги віддавати в армії (якої немає) - це зовсім незрозуміло й фальшиво. Раніше Батьківщина давала: освіту, роботу, медичне обслуговування та інші радощі. А тепер? Тепер за все це платять батьки. Раніше ми знали, що «Красная армия всех сильней», що наші діди перемогли у війні, що хлопці з сусіднього двору загинули в Афганістані (за правду, звісно). Раніше в нас були уроки ПВП і гра «Зарница». Погано це було чи добре - діло десяте. Ми в це вірили. У що й кому вірять нинішні потенційні захисники Батьківщини?

По-третє, попри те що рівень довіри серед населення до армії все ще залишається високим, час, коли служити було престижно, безповоротно минув. Нині не піддають осуду тих, хто ухиляється від армії. При цьому на практиці виходить, що «розумні й хороші» в армію не йдуть, а служать лише ті, хто не зміг цього уникнути. Як правило - хлопці з небагатих сімей, де хочуть не тільки дисциплінувати сина й дати можливість безплатно навчитися військової справи, а й зменшити навантаження на сімейний бюджет. Майже половина українців (47,9%), за даними опитування Інституту Горшеніна, проведеного наприкінці минулого року, вважають, що молоді люди нині не хочуть служити в армії, бо це втрата часу, який можна було б використати на навчання й професійне зростання. Таке ставлення має місце й цього року. Крім того, на імідж армії істотно впливає наявність системної корупції. Так, за 2011 р. тільки в Західному регіоні України військова прокуратура порушила 35 кримінальних справ за ознаками корупції. З них 15 стосувалися хабарництва.

І дуже малоймовірно, що такий стан речей зможе змінити ухвалене наприкінці 2010 р. Верховною Радою рішення про збільшення штрафу за порушення призовниками законодавства з одного-трьох до п’яти-семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у разі першого правопорушення і з трьох-семи до 10-15 - за повторне правопорушення. Адже мінімум - усього 17 грн.

По-четверте, відставання оснащеності армії порівняно з передовими державами. Реальність така, що, приходячи в армію, молоде поповнення має справу з технікою зразка ХХ століття, подекуди модернізованої, подекуди відновленої, а подекуди й зовсім такої, що на ладан дихає. І в молоді виникає цілком адекватне запитання: «І вони хочуть, щоб я із цим Батьківщину захищав?».

Не можна сказати, що держава зовсім забула про Збройні сили. Процес модернізації та відновлення техніки йде, але це не процес створення сучасної високооснащеної професійної армії, а всього лише підтримка того, що є. Ну а де ж перспектива?

Нині в Європі практично в кожній країні розробляється, ухвалюється, а подекуди вже використовується комплект екіпірування «солдата майбутнього». Felin - у Франції, Idz2 - у Німеччині, Normans - у Норвегії. Росія вже теж має певні успіхи на цьому напрямку. Ну а де ж наш, вітчизняний?

По-п’яте, слабкий рівень соціального забезпечення для охочих служити за контрактом. Як уже було сказано вище, в Україні хочуть створити професійну армію, основу якої складуть військовослужбовці-контрактники. Однак треба розуміти, що така армія вимагатиме великих витрат на утримання, тому досягти показника деяких європейських країн, де як мінімум 60% витрат іде на зарплати, а 40% на ОВТ і бойову підготовку, за нинішнього фінансування нереально. Не можна не погодитися зі словами голови комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією Геннадієм Москалем, які пролунали в інтерв’ю «Новинам Донбасу»: «Яка може сьогодні бути армія, коли контрактники отримують від 1600 до 1800 грн.? Скажіть, він може сьогодні купити харчів, щоб він міг справді бути захисником, якщо буде агресія когось. Сьогодні ніхто в контрактну армію не хоче йти. Бо треба годувати сім’ю, треба наймати житло, треба ростити дітей тощо».

Це насправді так і є. На сьогодні середньої зарплати військовослужбовця-контрактника не вистачає для забезпечення сім’ї з трьох осіб. Як зазначив на початку вересня 2012 р. на прес-конференції заступник начальника соціально-психологічного управління ГУ виховної та соціально-психологічної роботи Збройних сил України Едуард Литвиненко: «В Україні сьогодні бідними вважаються ті сім’ї, які мають дохід на одного члена сім’ї до 1062 грн. Візьміть зарплату командира роти - 3285 грн., в якого є непрацююча дружина й одна дитина. Відповідь зрозуміла». За його словами, багатьом сім’ям військових ведеться ще гірше, бо середній рівень грошового забезпечення військовослужбовців за контрактом - 2004 грн. (для порівняння: середня заробітна плата по регіонах України становить 3151 грн., у Києві - 4700 грн., найнижчі зарплати в Чернігівській області - 2470 грн.).

Ну а якщо хлопці все-таки йдуть на контракт, то в більшості не через престижність чи патріотизм, а просто тому, що або не змогли вступити у виш, де є військова кафедра, або не знайшли роботи. Хоча ні, дехто, правда, ще й тому, що хоче здобути безоплатну вищу освіту, можливість чого відкривається під час служби за контрактом.

А декому, як кажуть, і хочеться, і колеться. Їм, приміром, подобаються аеромобільні війська, але служити три роки за контрактом (а саме такий мінімальний строк) для них забагато. Вони знають, що найближчим часом буде контрактна армія, от і хочуть швидко й зі смаком відбути номер. Але ж так не повинно бути.

Ще одна обставина, на яку хотілося б звернути увагу, - це система підготовки. Насправді сьогодні вона є урізаним варіантом радянської дворічної програми. Тобто військові намагаються пройти за рік те, що раніше проходили за два. Але ж підготувати солдата в такий термін просто нереально. У результаті в підрозділах, де потрібна посилена підготовка, надають перевагу військовослужбовцям-контрактникам, а не строковикам, які, до ладу нічого не навчившись, залишають військову частину.

Нині Міноборони розуміє всі ці проблеми. «Ми не можемо відкладати на потім вирішення таких гострих проблем, як житлова, недостатнє грошове забезпечення військовослужбовців, формування контрактної армії, низький технічний стан озброєння та військової техніки», - заявив недавно Дмитро Саламатін. Але чомусь мало віриться, що щось зміниться, тим більше коли чуєш бадьористі гасла й нові обіцянки напередодні виборів. Усі ці проблеми утворювалися не за один рік. І їх вирішення має бути не точковим, а комплексним.

Користуючись обмеженим фінансовим ресурсом, ми «ліпимо» перспективну, сучасну, боєздатну армію з того, «що маємо». Можливо, через те більшість матерів, у сім’ях яких є хлопці призовного віку, запитують себе: «Відпускати сина в армію чи ні?». Треба зважити всі «за» і «проти» і відповісти собі на низку запитань: що мені дасть перебування в армії, чи можу я служити за станом свого здоров’я? Грубо кажучи, армія - це люди й військова техніка. Якщо мова про людей, то завжди поряд із відповідальними, професійними й порядними військовослужбовцями були й такі, котрі не мали цих якостей. Але ж так і на цивілці. Що ж до військової техніки, то її теж не треба боятися, нею просто треба вправно користуватися. А цього навчають, зокрема, і в армії.

Що повинен знати призовник

Призов в армію військкомати проводять двічі на рік - навесні й восени. А конкретні строки визначаються указом президента. Звичайно весняний призов - це квітень-травень, осінній - жовтень-листопад. Військкомати зобов’язані призвати в армію всіх, кому до дня відправлення у військо виповнилося 18 років, і старших, до 25-річного віку, хто не має права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу. Насамперед військкомати призивають і відправляють у військо призовників старшого віку, в яких закінчилися відстрочки або яких з різних причин не було призвано в армію раніше.

Військкомати сповіщають призовників повістками, через підприємства, навчальні заклади, жеки й сільські ради. Але якщо вам не прийшла повістка з військкомату, то треба знати, що в Законі України «Про військовий обов’язок і військову службу» (п. 2 ст. 15) сказано: «...У випадку, якщо з якихось причин повістка не прийшла, призовники зобов’язані самостійно прибути до призовної дільниці в тижневий строк після виходу Указу Президента».

Коли призовник не з’являється за повісткою, то, згідно зі ст. 210 КУпАП, це призводить до накладення штрафу. Якщо такі порушення носять системний характер, то все може закінчитися кримінальною відповідальністю. Ст. 335 КК України за ухилення від призову на строкову військову службу передбачено обмеження волі на строк до трьох років. Під ухиленням у цьому разі мається на увазі неявка призовника без поважних причин після отримання ним особисто під розпис повістки до військкомату для відправлення на військову службу, а також симуляція призовником хвороби й інші аналогічні дії.

У військкоматі всіх прибулих призовників зустрічає черговий призовної дільниці й направляє далі по військкомату. Майже у всіх ситуаціях призовник повинен буде пройти медичну комісію у військкоматі. Але є й винятки. Медкомісію не проходять призовники, які:

- мають право на відстрочку для здобуття (продовження) освіти й попередніми медкомісіями військкомату були визнані придатними до військової служби;

- перебувають під слідством - до ухвалення судом або органами прокуратури остаточного рішення;

- є інвалідами і не можуть самостійно прибути до військкомату за повісткою, за умови надання ними (або довіреними особами) всіх необхідних документів.

Усі призовники, визнані придатними, направляються для контрольного медогляду на обласну (республіканську) комісію, після чого у військкоматі отримують повістку на відправку у військо.

Для тих, хто не хоче служити в армії строкову службу, є можливість відслужити за контрактом. Для цього потрібно звернутися до Територіального центру комплектування військовослужбовцями за контрактом. Такі центри (ТЦК) є при військкоматах у кожному обласному центрі. Всю інформацію про порядок вступу на контракт розміщено на сайті Центру комплектування ВР України військовослужбовцями за контрактом. Під час підписання контракту, якщо звісно до цього дійде, треба уважно його прочитати, щоб орієнтуватися у своїх правах та обов’язках, а також тих зобов’язаннях, які бере на себе Міністерство оборони України. У разі невиконання сторонами умов контракту, його можна розірвати через суд.

Крім того, в Україні набуває популярності альтернативна військова служба, яка триває на півроку довше за звичайну. Але вона можлива для тих, кому торкатися зброї забороняє релігія. У цих солдатів немає ранніх підйомів і марш-кидків. Вони не знають, що таке дідівщина й гауптвахта. Здебільшого вони проходять службу в установах комунальної власності, працюють на заводах або санітарами в лікарні. Щоб потрапити на альтернативну службу, потрібно подати у військкомат документ з якоїсь релігійної організації, що підтверджує релігійні погляди призовника. Однак якщо буде оголошено загальну мобілізацію, таких солдатів усе одно призвуть в армію.

Нині почастішали випадки, коли юнаки призовного віку під час призову перебувають за межами країни. Приміром навчаються в якомусь іноземному виші. Згідно із Законом №2232-ХІІ, однією з причин відстрочки від призову в армію є здобування призовником освіти не тільки в Україні, а й за кордоном. Відстрочка дається на весь період навчання. Тому для того, щоб не виникало жодних проблем з армією, під час чергового приїзду в Україну юнак повинен звернутися до військкомату за місцем реєстрації із заявою про відстрочку. Туди ж слід подати документ, який підтверджує, що юнак справді навчається за кордоном.

Згідно зі ст. 18 Закону №2232-XII, у мирний час призову на строкову військову службу не підлягають громадяни, яких за станом здоров’я визнано непридатними до військової служби в мирний час; які досягли 25-річного віку; батько або мати, рідні (повнорідні, неповнорідні) брат або сестра яких загинули, померли або стали інвалідами під час проходження військової служби чи зборів військовозобов’язаних; які пройшли до отримання громадянства України військову службу в інших державах; які отримали після закінчення вищих навчальних закладів військове звання офіцерського складу. Але слід розуміти, що будь-яка обставина має бути підтверджена документально.