ПРИСТРАСТІ НАВКОЛО ГОВЕРЛИ

Мабуть, сумнозвісний Мазох міг лише в Україні народитися. Ми, як жодна нація у світі, навчилися себе, наше та ближнього свого оскверняти.

Читаєш статтю Олега Супруненка «Кращими за гори можуть бути лише… чисті гори!» («Дзеркало тижня» №44, 2002), і знову перед очима мелькає тінь філософа Мазоха. Для автора облаштування г. Говерли «перегукується з центром столиці». Його естетичні почуття ображає хрест із двох «алюмінієвих» труб. Зауважимо, що йдеться про величний (7 м заввишки та майже тонну вагою) хрест із нержавіючої сталі(!), зварений на чернівецькому машинобудівному заводі, піднятий на вершину вертольотом і встановлений на горі групою ентузіастів напередодні свята 5-річчя Незалежності. Освятили той хрест єпископи трьох конфесій, які подолали гору разом із чотирма тисячами (!) туристів, політиків, народних депутатів. До речі, останні зі своїх регіонів привезли по грудочці землі, кожна грудочка була в капсулі замурована у мармуровій стелі, яку теж доставлено на гору. В центрі плити замуровано примірник Конституції України, прийнятої 28 червня того ж року. Освятили гуцульську капличку Св. Преображення, споруджену на кошти вихідця з Буковини, нині громадянина Німеччини Осипа Барецького, на якого натякає у статті п. Супруненко.

До речі, якщо шукати аналогії за кордоном (як це п. Супруненко робить стосовно японської г. Фудзіяма), то чи не краще вдатися до прикладу гір християнської Європи, де на всіх важливих вершинах, мов символічна сторожа, стоять хрести. Інша річ, що не слід вершину перетворювати на кладовище. Мені не раз доводилося «розносити» на сусідні вершини свіжі дерев’яні хрести, що їх віруючі різних конфесій приносили на Говерлу. Так, час перестати засмічувати гори різними знаками, прапорами, сувенірами. Мусить існувати узгоджений план облаштування найвищої вершини українських Карпат. Не кажучи вже про центнери сміття, які доводиться щорічно разом зі студентами-добровольцями збирати на вершині та зносити донизу.

Одразу після свята 1996 р. ми звернулися до Міністерства екології з пропозицією облаштувати перебування туристів у парку за європейським зразком (попередні заявки, куплені маршрути, відведені місця для таборування, заготовлене паливо, сезонність походів, туристична документація тощо). Який же прибуток міг би приносити парку контрольований співробітниками, єгерями, науковцями цивілізований туризм! А нині щоліта тут можна побачити різні групи туристів з багатьох країн Європи. Крім чудової природи, їх вабить сюди… безконтрольність та безплатність перебування.

Тому нам залишається вимагати іншого: цей заповідний куточок України повинен бути у найближчі десятиліття за сімома замками. Виняток можуть становити одноразові сходження на період з 19 по 24 серпня. Звісно, не припиняють свою роботу турбаза «Заросляк», метеостанція, біостаціонар. Мусимо відновити колишню астрономічну станцію на г. Піп Іван. Не можна заборонити місцевим жителям збирати ягоди, гриби (нерідко це їхня єдина стаття доходу). Та й нечастий «політичний туризм», який так непокоїть п. Супруненка, має право на життя, якщо він покликаний будити, організовувати й гуртувати великі маси людей.

Насамкінець нам залишається погодитися з думкою, висловленою у згаданій вище статті про те, що гори можуть бути кращими — якщо будуть чистішими. Але треба вживати конкретні заходи, а не роздмухувати «пристрасті навколо Говерли».