Президенти, авіаносці, традиції

У січні, під завісу свого президентства, Джордж Буш спустив на воду останній авіаносець класу «Німіц». Гігант обійшовся в 6,2 млрд. доларів. Зрозуміло, Україні від Ющенка нічого подібного не дочекатися, країна йому дісталася зі згаслими авіаносними традиціями. У Росії ж усе навпаки. У тому сенсі, що авіаносці там, можливо, й будуть. А от щодо відходу прем’єра-президента...

І все-таки дивно. 18 років уже РФ, останні дев’ять із них біля керма мудрий правитель, ціни на нафту сягали немислимих висот, і скарбниця лускала від грошей, у народі сформувався стійкий образ ворога — начебто всі передумови для звершень є. І... не побудовано не те що авіаносця, а взагалі жодного океанського корабля! Пам’ятається, у 2006 році новітній фрегат закладали. А нещодавно віце-прем’єр Сергій Іванов повідомив, що «Адмирал Горшков» буде здано російському флоту не в 2009-му, а 2011 році. Реінкарнація адмірала «в пароходы, строчки и другие долгие дела» затримується. При тому що фрегат — головний у серії з 20 одиниць, квінтесенція сучасних конструкторських рішень і перший великий корабель нової Росії!

Гаразд, фрегат він і є фрегат, хоча без них авіаносці в море випускати не варто. А як із авіаносій­ними кораблями, блакитною мрією російських адміралів? Є шанс, що один з’явиться вже в 2012 році! Якщо Індія відмовиться переплачувати за «Вікрамадитью».

Річ у тім, що першим носив ім’я Горшкова останній із важких авіаносійних крейсерів. У 2004 р. його подарували Індії, і він став називатися «Вікрамадитья». Зрозуміло, що хороші і нові (а 17 років для авіаносця не вік) кораблі так просто не дарують. Та ніхто й не каже, що він був хороший. «Адмирал Горшков» майже не плавав і був навчальним, дослідним — яким завгодно, але не бойовим кораблем. От і вирішили позбутися тягаря, а заодно заробити на поставці палубних винищувачів. Вдарили по руках: 970 млн. дол. на модернізацію корабля і переробку його на справжній авіаносець і 530 млн. дол. за шістнадцять МіГ-29К (насправді ще більше — за стенди, тренажери, навчання тощо). За планами корабель мав увійти до складу індійського флоту в 2008 році.

Але вже в жовтні 2007 р. «Севмашпредприятие» порушило питання про збільшення вартості контракту на 1,2 млрд. дол. Багато роботи: заміна силової установки, електроустаткування, укріплення та подовження льотної палуби, установка аерофінішерів і трампліна, демонтаж ракетних комплексів, артилерії та систем ППО, установка нових засобів зв’язку... Проте Індія, заплативши дві третини обумовленої суми, припинила платежі, щоб не допустити прецеденту і перегляду інших військових контрактів. Відхилила й запит про асигнуван­ня 600 млн. дол. на випробування корабля в Баренцевому морі. Після них у 2012 р. мали розпочатися приймальні випробування та передача корабля.

У чому ж річ? За­вод скаржиться на зростання вартості робіт і устаткування, але справа швидше у відсутності досвіду будівництва великих над­водних кораблів. Які авіа­носці, якщо навіть танкери не виходять!

Справді: 500 млн. дол. міг заробити «Севмаш» на замовленні нор­везької компанії Odfjell ASA. У 2004 році сторони підписали контракт на будівницт­во чотирьох хімовозів дедвейтом 45 тис. тонн, а потім іще на вісім таких суден. Перший танкер замовник мав прийняти в 2007 році, але завод не впорався із зав­данням, і наприкінці лютого 2008 р. Odfjell ASA розірвала контракт через «затримки в будівництві, які поєднувалися з вимогами під­вищен­ня ціни та затягуванням переговорів». На заводі відкидають обвинувачення, але не прихо­вують, що переговори про ціну велися, хоча «результату не дали». Тепер майже 90 млн. дол. доведеться повернути замовникові та кредиторам, інакше — Сток­гольм­ський арбітражний суд.

Отже, нервозність Індії можна зрозуміти — 2012 рік означає вісім років модернізації. Проте тепер і ці терміни поставлено під загрозу, тому що в листопаді 2008 року «Севмаш» збільшив суму доплат уже до двох мільярдів. А російське міністерство оборони погрожує передати корабель ВМФ РФ, хоча анулювання контракту зачепить програму закупівлі палубних винищувачів для авіагрупи, яка включає опціон на додаткову поставку до 2015 року від 12 до 30 винищувачів. Отже, ціна ремонту авіаносця на «Севмаше» дійшла до 3 млрд. дол., але новий корабель на ринку коштує 3—4 млрд. І терміни: величезний «Джордж Буш» був закладений у вересні 2003 р., за рік до початку робіт на «Вікра­мадитьї», а вже прийнятий до складу флоту...

Позицію Росії із притаманною Москві дипломатичністю було доведено до відома ВМС Індії за кілька тижнів до грудневого візиту в Делі президента Д.Медведєва і за кілька місяців до парламентських виборів в Ін­дії. Та й куди їй подітися. Наприкінці 2012 р. виводиться зі складу флоту її єдиний авіаносець «Віраат» (колишній британський «Гермес»), для заміни якого і був куплений «Адмирал Горшков», і Делі мусить погодитися на більш ніж три­разове подорожчання. Авансовий платіж зроблено, а на пошук нового підрядчика або іншого авіаносця немає часу. Та й висновки зроблені. І не тільки Індією...

Готовність «Севмаша» будувати авіаносці не очевидна. І навіть сумнівна. Інших же заводів, спроможних будувати великі бойові кораблі, у Росії немає. Певне, з авіа­носцями, про які навесні 2008 року говорив головком ВМФ В.Ви­соцький, доведеться почекати. Як і з авіаносними крейсерами, про які восени говорив Д.Медведєв. Та й чіткого завдання для них не сформульовано, берегової інфраструк­тури не створено, а без цьо­го вони приречені на повторення безславної долі горшковських кораблів. Ось хоча б «Ад­мирал Кузнецов» — начебто й авіаносець, а яке з нього пуття...

Але повернімося до фрегата, він важливий як контрольний зразок. Проект (400 млн. дол.) затвердили ще в 2002 р., проте балтійські заводи лихоманило, і лише через два роки вдалося провести тендер. Врахуйте інфляцію та подорожчання робіт і матеріалів за ці роки. Дай Боже, щоб при нових термінах завершення будівництва (а вони нібито обумовлені проблемами з бюджетним фінан­суванням) витрати не перевалили за півмільярда. У принципі й це нормальна ціна, за такою будуються на калінінградському «Янтаре» фрегати для Індії. Звик­ли вважати зброю недорогою... Але недарма судна радянського цивільного флоту будувалися за кордоном, інакше вони були б золотими.

І не думайте, ніби нова Росія потерпає від старих радянських хвороб. Якраз навпаки — це СРСР хворів на хронічні російські хвороби! І петровські лінійні кораблі коштували вдвічі дорожче за англійські — за набагато гіршої якості. І кораблі Мико­ли I, герої Севастополя. Отже, на дно севастопольської бухти піш­ли величезні гроші! Що й казати, флот Росії завжди дорого обходився...

При Миколі II броненосці російського будівництва були гірші, але обходилися дорожче за ті, які будували у Франції, Англії чи Пів­нічноамериканських Сполучених Штатах. І при Сталіні, Хрущові, Брежнєві будували дов­го, погано і, звісно ж, дорого. Флот — це традиції! От і нині не в грошах річ. Вони, попри кризу, є, і затримку аж на два роки в будівництві того ж таки фрегата, корабля, який символізує відродження Росії, ніяк не поясниш недофінансуванням. Швидше тим, що на 50% там нові ідеї і розробки, проте фахівців, спроможних утілити їх у метал та електроніку, не залишилося. Перервався зв’язок часів! Молодь не йде у ВПК — і російські заводи просто не спроможні будувати сучасні кораблі.

Здається, це зрозуміли й лідери Російської Федерації. Головною сенсацією осінньої паризької виставки «Євронаваль-2008» став інтерес, виявлений головкомом Висоцьким до великого десантного вертолітоносця компа­нії Thales Group вартістю 350 млн. євро. Строк будівницт­ва — три роки. Компанія відома участю в будівництві надсучасного авіаносця «Куїн Елізабет» для Англії під новітні винищувачі-бомбардувальники F-35. Зрозуміло, що так просто, без санкції керівників дер­жави головком ВМФ не виявляє цікавості — і це поганий знак для російського військового суднобудування. Ос­танній раз за кордоном замовляли броненосці «Ретвизан» і «Це­саревич». Перед Російсько-япон­ською війною 1904—1905 років...

Між іншим, і адмірал Горшков родом із Кам’янця-Подільського, і новий головком ВМФ РФ Ви­соцький — зі Львівщини, а всі авіа­носні кораблі побудовано в Ми­колаєві. Простіше і дешевше для Росії було б будувати авіаносці саме там. І відносини зміцнилися б, і Україну вдалося б пригальмувати в її прагненні до НАТО. Але після кавказьких колізій і кремлівського соло на газовій трубі братерська дружба стала настільки палкою, що про це немає й мови. Як бачите, авіаносці — безпомилковий індикатор рівня вождів і менталітету народів.

Ну, з вождями все зрозуміло, а з народами... Запропонуй українцям: «Утрімо, хлопці, всім ніс і побудуймо авіаносець! Щоб був!» Так вони біля скроні пальцем покрутять: «Собі утри, а нам воно треба?» І матимуть рацію за великим рахунком. Не те в Росії. Там стандартними 70 відсотками народ підтримає мудре рішення вождів. Спіднє зніме, останнє віддасть — тому ж таки НАТО, Thales Group, — але побудує. Навіщо йому авіаносець? Куди йому плавати? Не має значення. Щоб був! І не один. Ось що означає — імперська нація...