«ПРАВИЛЬНА ВАГІТНІСТЬ» МАЙБУТНЬОЇ СУПЕРМАМИ

Я відкрила двері до спортзали і просто вклякла у проході: жінка на дев’ятому місяці вагітності стояла у позі берізки. Щоправда, за ноги її тримала тренер, а вона посміхалася і гладила свій живіт. Трійко інших майбутніх мам підтягувалися, вигиналися і каталися, немов колобки, по спортивній залі.

«Дихальна гімнастика — лише одне з занять «правильної» вагітності, — розповіли мені жінки. — Адже до появи малюка треба ставитися дуже серйозно. Ми вже переконалися, без допомоги фахівця наразі не обійтися».

Окрім тренувань, майбутні мами пройшли курс спеціальної психологічної підготовки у єдиному в Україні Науково-практичному центрі свідомого батьківства. Його директор — перинатальний психолог Оксана Наумич розповіла: — Весь процес від підготовки й мотивації зачаття до народження — надзвичайно копіткий. І від того, як ви його подолаєте, на 80% залежить здоров’я та інтелект вашої дитини. Всіма питаннями батьківської сфери, вагітності, пологів, а також «м’якою адаптацією» немовляти до 1 року займається перинатальна психологія. Цей новий напрям у психології вже давно і широко практикується у Європі. Лише той факт, що після Другої світової війни «відбудову Заходу» почали з пологових будинків та перинатальних центрів, говорить на його користь. На думку пані Наумич, до перинатального психолога подружжя має звернутися ще до зачаття дитини. Адже хибна мотивація на кшталт: «Мені вже 30, давно час»; або: «Нас з чоловіком двоє, має бути третій, а хто води принесе?» — у майбутньому спричинить серйозні конфлікти між батьками та дитиною.

Ми втілюємо соціальний стереотип, який зробить нашого малюка нещасним, —продовжує Оксана Василівна. — Адже заводимо дітей не заради них самих. Якщо у майбутньому син чи донька не виправдають сподівань, почнуться сварки й образи. У мріях ми зациклюємось на здоров’ї, багатстві для дітей, але не піклуємось, щоб у свою чергу вони стали хорошим татом або мамою. Це одна з причин такого явища, як «психогенне безпліддя». Фізіологічно пара здорова. Але не психічно — не сформована домінанта вагітності, або материнська сфера у жінок просто не допускає запліднення. І тут допомогти може лише перинатальний психолог. На етапі вагітності теж є проблеми. 99,9% жінок приходять до мене з неадекватним типом переживань, не материнської сфери. Вони жаліються на свій плід: «Знаєте, він мені неприємний, він мені не подобається, я відчуваю дискомфорт». І дуже добре, якщо майбутня мама додає: «Навчіть мене його полюбити». Але є багато вагітних, для яких дитина — лише зайвий тягар. Малюк уже в материнському лоні, на підсвідомому рівні розуміє: його не хочуть. Поряд з цією, проблема статі немовляти, коли чекали хлопчика, а народилася дівчинка. Звідси розкручується ланцюг психологічних проблем, від низької самооцінки, агресивності у стосунках з людьми, до відхилень у виборі партнера — гомосексуальний або лесбійський зв’язок.

Проте фахівців, здатних допомогти батькам і дітям, в Україні обмаль. Існує безліч центрів, які займаються плануванням сім’ї, фізіологією, підготовкою до пологів. Але Центр свідомого батьківства лишається єдиним закладом, що охоплює процес у цілому, закінчуючи веденням дитини до 15 років. На лекціях майбутніх мам вчать пристосовуватися до змін в організмі й житті. На уроках дихальної гімнастики — керувати своїм тілом. На індивідуальних заняттях займаються психодіагностикою. А от на казкотерапії вагітні разом з психологом складають казки, з метою вирішення егопроблем. Їм також пропонують малювати свої почуття. Веселість скидається в когось на знак оклику з червоними губками, а ненависть з’являється на папері блискавками, або чорно-коричневою абстракцією.

— А ще жінки тут вчаться відповідати на рухи зсередини, — додає Оксана Наумич. — Вже на п’ятому місяці вагітності малюк — прекрасний «співрозмовник». Йому можна співати, читати книжки. По суті, це складові допологового виховання, корисного як вагітній, так і її дитині. Але діяти для цього треба інтуїтивно, відключити свій інтелект, вищі освіти, просто стати мамою. Адже опуститися на рівень дитини зараз, — полегшити спілкування з нею після народження. І неважливо, дівчинка це буде чи хлопчик. Також не забувайте найголовнішого: малюк ніколи не був і не стане вашою особистою річчю, як телевізор чи шафа. З цим необхідно змиритися для його ж власного блага.

Час від часу Оксану Василівну просять бути присутньою під час пологів. Вона кваліфікований інструктор, якому жінки довіряють більше, ніж акушеру-гінекологу. Та, за словами пані Наумич, у пологовий будинок її кличуть жінки, які не навчалися у Центрі. Як правило, після курсу «професійної мами», її вихованки такої потреби не мають. Статистика свідчить, що 100% випускниць народжують без страху.

— Чому жінка боїться народжувати? — розмірковує Оксана Наумич. — Тому, що вся система родової допомоги в Україні — це конвеєр. Ніхто не дбає про комфортність жінки, ніхто не співчуває. Лекції, на які ми постійно запрошуємо студентів медичних закладів, ігноруються. А у Московському державному університеті перинатальна психологія вже викладається окремим курсом! Росія загалом помітно прогресує в організації пологів. По-перше, існує величезна кількість сайтів-пропозицій для вагітних жінок. По-друге, можливість вибрати пологи: вертикальні, горизонтальні, з чоловіком, або з подругою (і це вже у держлікарнях). По-третє, є безліч альтернативних приватних пологових будинків. Там уже розуміють — бути вагітною і не готуватися до пологів неможливо. В Україні цього поки що немає.

— Невже українська система допомоги у пологах настільки відстала?

— Наведу лише один факт: минулого року Міністерство охорони здоров’я видало накази про обов’язкову м’яку адаптацію дитини після народження. Тобто малюка, тільки-но з’явився на світ, кладуть до мами на живіт щонайменше на 30 хвилин, а пуповину перерізають після завершення пульсації. Це необхідно для обох — відбувається імпринт: «Це моя мама». Та на практиці виявляється, що більшість медиків приймають пологи у зручний для себе спосіб. Тому раджу перед пологами обговорити з лікарем те, як саме вони відбуватимуться.

— Чи маєте рекомендації щодо покращання наших пологових будинків?

— Необхідно повністю змінити ставлення медперсоналу до породіллі. Акушер-гінеколог має знаходитися поблизу жінки, аби контролювати процес, щоб той не перейшов з природного у патологічний. Але не заважати комфортно народжувати. І в жодному разі лікар не має втручатися у психологію жінки, наприклад, розповідати, як треба спілкуватися з дитиною. А якщо йому кортить консультувати з питань грудного харчування, то спершу повинен переглянути нові таблиці Всесвітньої організації охорони здоров’я.

Маленькою перемогою Центру свідомого батьківства стали кілька столичних пологових будинків. Вони впровадили рекомендації перинатальних психологів у практику. До речі, свої революційні погляди на зачаття, систему виховання дітей і в цілому на батьківство Оксана Наумич виклала у власній книзі, яка незабаром вийде друком.

Крім того, Центр виконує ще й волонтерську роботу: безкоштовні лекції та дві гарячі лінії з грудного харчування та проблемної вагітності. Тож поспілкуватися з перинатальним психологом можуть не лише київські мами.