Права дітей незаконні?

Схоже, що державні мужі у Верховній Раді вирішили впритул підійти до проблем підростаючого покоління. Тому і затвердили на цілу десятирічку наперед загальнодержавну програму з досить гучною назвою «Національний план дій реалізації Конвенції ООН з прав дитини».

Сам проект було розроблено у 2006 році під егідою колишнього міністра у справах сім’ї, молоді та спорту Юрія Павленка. Поштовхом для створення загальнодержавної програми став указ президента України Віктора Ющенка від 11 липня 2005 року «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей». Хоча основні цілі і завдання цього проекту були визначені ще в 2000 році на Всесвітньому саміті тисячоліття ООН, де в списку країн-учасниць була й Україна. Тоді йшлося про пропаганду здорового способу життя; надання можливості здобуття високоякісної освіти; захист дітей від насилля й експлуатації; боротьбу з ВІЛ/СНІДом.

Але сьогодні в Україні, щоб створити сприятливу атмосферу для підростаючого покоління, треба вжити серйозніших заходів у сфері охорони здоров’я, освіти і юстиції. Слід спрямувати всі сили на подолання бідності, зниження дитячої смертності і поліпшення здоров’я матерів. Великих зусиль потребує боротьба з ВІЛ-інфекцією і СНІДом. Нерозв’язаними залишаються проблеми освіти і соціального захисту дітей. Для реалізації перелічених завдань і був розроблений Національний план дій на період до 2016 року.

Його перший пункт стосується створення сприятливих умов для підвищення народжуваності здорових дітей шляхом модернізації обладнання в пологових будинках і подання кваліфікованої допомоги майбутнім матерям. Таким чином, планується вже через три роки відчутно знизити рівень мертвонароджуваності і на 70% збільшити кількість природних пологів. Більш того, державні мужі вирішили до 2015 року досягти 60-відсоткового рівня грудного годування дітей у віці до шести місяців.

Перевершили всі сподівання і цифри, закладені в пункті, присвяченому боротьбі зі СНІД і туберкульозом. Національним планом передбачене зниження показника передачі ВІЛ від матері до дитини до 5% і збільшення забезпечення потрібними медикаментами до 90% дітей, хворих на СНІД. Правда, у цьому великі надії державні діячі покладають на роботу нечисленних громадських організацій і чекають серйозних результатів від різних тренінгів, семінарів, конференцій і круглих столів, що навряд чи може поліпшити ситуацію у сфері медицини й охорони здоров’я. Особливо, коли йдеться про важковиліковні захворювання.

Що ж стосується розробок у сфері освіти, то акцент тут робиться насамперед на кількість, а не на якість. Так, до 2016 року планується збільшити число підопічних у дошкільних закладах до 65% і довести до 100% кількість дітей, котрі навчаються в загальноосвітній школі. Що ж стосується культурного і духовного розвитку дітлахів, то в Національному плані передбачається масова реконструкція музеїв, бібліотек із подальшим поповненням книжкових фондів художньою і науковою літературою.

Реформування може торкнутися і дитбудинків з інтернатами. Хоча перевага в Національ­ному плані віддається розвитку сімейних форм виховання (усиновленню, опіці, створенню дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей). Відповідно до Програми чисельність усиновлених дітей до 2016 року має зрости до 25%. От лише в документі чомусь не порушується питання про належну соціальну підтримку з боку дер­жави сімей, які всиновили дитину. Через що заплановані цифри можуть виявитися невиправдано високими. Достатньо декларативними є і заходи щодо запобігання дитячому насильству, ліквідації торгівлі дітьми і сексуальної експлуатації.

Безумовно, важливим пунктом плану можна назвати розділ про захист прав дітей, схильних до протиправних дій. Тут йдеться про створення ювенальної юстиції шляхом залучення до правоохоронних органів і судів професіоналів, які спеціалізуються на питаннях дитячої психології. Слід зазначити, що цей принцип не новий для українців. Він активно застосовувався років двадцять тому в міліції і правосудді. Але згодом ця традиція була втрачена.

Що ж до фінансування проекту, то з цим є певні труднощі. По-перше, незважаючи на те, що вся програма реалізації пунктів Національного плану розрахована на десять років — до 2016 року, її грошове забезпечення закінчується в 2010 році. До того ж велику роль у вирішенні питань захисту прав дітей уряд відводить органам місцевого самоврядування, бюджети яких обмежені. По-друге, деякі кількісні показники визначені таким чином, що їх практично неможливо перевірити. Наприклад, це стосується пропозиції підвищити рівень інформованості населення з питань ювенальної юстиції до 2010 року на 50%, а до 2016 — на 90%.

Щоправда, секретар парламентського комітету з питань сім’ї, молоді та спорту, народний депутат-соціаліст Євген Філіндаш не бачить у цьому великої проблеми. Таке обмеження в часі він пояснює просто: мовляв, точно розрахувати виплати бюджетних коштів на десять років уперед практично неможливо, оскільки динаміка наповнення державної скарбниці з кожним роком відчутно зростає. Тому в розрахунках довелося обмежитися 2010 роком. А на запитання кореспондента «ДТ» стосовно декларативного характеру законопроекту Євген Васильович відповів, що це відмітна риса кожної конвенції, покликаної декларувати основні цілі і завдання дій. «Справа ж кожного уряду — їх грамотно реалізувати», — зазначає Філіндаш. І відразу додає: вся коаліція проголосувала за ухвалення цього законопроекту, що є великим досягненням нинішнього парламенту.

Але представники опозиції думають інакше. «Верховна Рада після виходу указу президента про розпуск парламенту і проведення дострокових виборів є нелегітимною, — стверджує народний депутат від фракції БЮТ Михайло Волинець, — тому всі законопроекти, ухвалені депутатами парламентської більшості, не мають юридичної сили». От і виходить, що закон начебто є, а його втілення доведеться чекати довго.