Покоління Х

Мій син — підліток. Цього літа йому виповниться 15 років. Вік дуже «некомфортний» для батьків та педагогів. І, хоча загалом син вихований та добрий, учора ми посварилися через те, що він підвищував на мене голос. Просто голосно доводив свою правоту. Мені це не сподобалося. Такі «сутички» у нас бували й раніше. Коли в нього закінчуються аргументи для дорослого і «непросунутого» опонента — можна перейти на крик, а якщо не допоможе — гримнути дверми і піти. Добре, якщо у свою кімнату. Тому що на вулицю в такому стані випускати його не хотілося б, а то хтозна якого «розуміючого» і з яким арсеналом «адаптогенів» він там зустріне.

Емоційна сфера підлітка. Чому вони такі колючі

Російський психолог Дмитро Ельконін поділяє підліткову епоху на два періоди — молодший підлітковий (від 11 до 15 років) і старший підлітковий (від 15 до 18 років). За його теорією, закінчення основної школи збігається з «постпідлітковою кризою». Зараз навіть у традиційної науки не залишилося сумнівів у тому, що основна школа, тобто загальноосвітня середня, – найменш вікоадекватна. Інакше кажучи — навчання наших дітей не враховує ні пубертатного періоду, ні підліткових сплесків емоцій, ні особливості пам’яті, уваги тощо. За даними міжнародного тестування PISA, виявляється, що випускники наших шкіл (маються на увазі країни СНД із традиційним типом освіти) істотно поступаються закордонним одноліткам у предметних досягненнях. І хоч би як ми хизувалися тим, що «радянська» система освіти давала дітям колишнього Союзу більше знань, порівняно з американцями, проте американці і європейці сьогодні більш адаптовані до реалій сучасного життя, ніж випускники наших шкіл. Право, кримінальна відповідальність, уміння розрахувати свій бюджет, швидка допомога при наркотичній або алкогольній інтоксикації тощо — підліток на Заході отримує ту інформацію, яку може застосувати на практиці, а не ту, над якою може посміятися. Навіть єдине відвідання клініки для реабілітації наркоманів дає набагато більший ефект, ніж зачитування з аркуша «наслідків» уживання наркотиків. Підліток у своєму емоційному бумі цього просто не зрозуміє. Лекції про те, як шкідливо вживати наркотики і рано починати статеве життя, наших підлітків до життя не адаптують, а швидше – розважають. Як у тому анекдоті, коли тато каже своєму 15-річному синові: «Настав час, синку, поговорити з тобою про секс». – «О’кей! — відповідає син, — запитуй, тату!»

Учені вважають, що перебіг «важкого періоду» у дітей значною мірою залежить і від соціальних чинників та умов виховання, причому індивідуально-типологічні розбіжності дуже часто превалюють над віковими. Психологічні труднощі дорослішання, суперечливість рівня домагань і образу «Я» нерідко призводять до того, що емоційна напруженість, типова для підлітка, захоплює і роки юності. Проективні тести (тест Роршаха, тест тематичної апперцепції) демонструють зростання рівня тривожності від 12 до 16 років. На цей вік припадає й пік поширення синдрому дисморфоманії (марення фізичної вади). Старші школярі виявляють найвищий, порівняно з іншими віковими групами, рівень тривожності в усіх сферах спілкування, та особливо різко зростає в них тривожність у спілкуванні з батьками та дорослими, від котрих вони певною мірою залежать.

Проте підлітковий синдром дисморфоманії — стурбованості своїм тілом та зовнішністю — у юності зазвичай минає. У більшості людей перехід із підліткового віку в юнацький супроводжується поліпшенням комунікативності та загального емоційного самопочуття. За даними американського психолога Р. Кеттела, до 17 років помітно поліпшуються показники за такими факторами, як товариськість, легкість у спілкуванні з людьми, домінантність (наполегливість, зма­гальність, прагнення лідирувати), тоді як загальна збудливість, навпаки, знижується. Але якщо дитина і в юнацькому віці «застрягла» на підліткових проблемах — це означає, що вона з раннього віку тягне за собою «віз» невирішених проблем або травмуючих обставин. Школа, як бачимо, нам аж ніяк не помічник у вирішенні складного завдання адаптації дитини до дорослого жит­тя. Її ніжна емоційна сфера не вміє захищатися від лицемірст­ва й святенництва, які ми спокій­но «перетравлюємо» у 40—45 років. Але замість того, щоб ставитися до підлітка як до дорослої людини з особливими потребами, ми найчастіше самі ж і штовхаємо його в «обійми» вулиці. А там — алкоголь, наркотики, підліткові банди. Те, що ми класифікуємо як спробу отруїти сім’ї життя, для нього — єдиний захист від божевільного, незрозумілого і непередбачуваного світу дорослих.

Що робити?

Хоч як це банально, але найкращі ліки для людини під час перехідного періоду – любов. Пи­тання лише в тому, чи не є самі батьки дорослими хлопчиками й дівчатками, яким сім’я втовкмачила в голову, що любов — це тотальний контроль, втручання в усі сфери життя і так звана «порча на творчість». Щодо останнього терміна є хороша ілюстрація. Маленька дитина, яка тільки-но починає самовиражатися, розмальовує шпалери у себе в спальні. Задоволена своєю творчістю, вона біжить до батьків із гордим виглядом художника, який намалював Джоконду. У 99% випадків дитина буде покарана. І лише «просунуті» батьки (1%) обклеять кімнату маляти такими шпалерами, які можна обмальовувати. Той факт, що конструктивне самовираження дитини в наївних віршах, малюнках тощо найчастіше наштовхується на сарказм або навіть знущання «люблячих» батьків, найчастіше і стає спусковим механізмом «порчі на творчість». Пізніше спроба підлітка вибрати свій шлях накривається «бетонною плитою» доцільності. Яка ж із тебе актриса, подивися в дзеркало! (Зірка італійського кіно Джульєтта Мазіна, на думку «поціновувачів» краси, схожа на мавпу.) Ти — вчений? Та в тебе ж самі двійки з фізики (саме «двійки» і «трійки» з фізики у школі отримував великий учений Альберт Ейнштейн) тощо. Нам хочеться вберегти дитину від гірких розчарувань? Але жорстокість у поводженні з мрією з боку найближчої людини — мами чи тата — стане найбільшим розчаруванням. Як ми самі страждаємо від того, що наші кохані або друзі «вбивають» наші мрії! Звідки ж беруться жор­стокосерді люди? Ми самі їх виховуємо за власними образом та подобою. Щоб дати своєму чаду справжню «путівку в життя», сучасному «просунутому» батькові доведеться пройти через внутрішній конфлікт: чого я хочу більше — щоб моя дитина виросла щасливою, незакомплексованою і самодостатньою людиною, чи щоб вона виросла зручною в екс­плуатації для мене й для оточуючих? Якщо ви вибираєте перший варіант — треба бути готовим до некомфортних проявів індивідуальності, які ви спрямовуватиме в адекватне русло терпляче і з повагою. Це і є безумовна любов.

Заможні батьки в союзники беруть ще й репетиторів із профільного предмету, водять дитину в разі потреби до дитячого психолога (перед тим переконавшись, що фахівці працюють за сучасною, а не за радянською методикою). Правил у сім’ї «заради розвитку» набагато менше, ніж у звичайній. На вулицю підліток там може йти в чому завгодно. Якщо змерзне — повернеться й одягнеться, якщо занедужає (він уже не маленький) — посидить удома і зрозуміє, що вдома без розваг гірше, ніж на вулиці у светрі. Якщо реакція оточуючих на його костюм буде надто бурхливою — він сам повернеться і перевдягнеться. Ви вже спокійно пояснили йому наслідки? Складно? Не те слово! Але іншого виходу немає. Сучасне покоління потребує вільнішого розвитку, ніж ми, інакше воно чахне, спивається тощо.

Моралізування малоефективне — інколи підлітка треба ставити в такі самі умови, в які він поставив іншого. Інколи – просто пояснювати. Не дозволяти ображати і кричати на себе, але й самим не кричати на дітей. Зважаючи на все ж таки перебільшене прагнення дитини до незалежності, батьки вдаються до маленьких хитрощів. Примушуючи робити те, чого дитина не дуже хоче робити, їй надають «право вибору»: «Ти підеш у магазин чи помиєш посуд?». Працює безвідмовно — перевірено!

«Невизнані генії», або Маніфестація підліткової незалежності

Сьогодні на вулицях наших міст можна зустріти не менше «ряджених» підлітків, ніж в американському Бронксі. Макіяж
а-ля граф Дракула, масовий пірсинг, штани, у яких ширінка починається нижче колін, ланцюги на голому тілі, нафарбовані нігті і сережки у хлопців — невже вони геї, садомазо си сатаністи? Навіть якщо вони самі так вважають — не факт. У 99% це підліткова творчість. І за полотно вони обрали своє тіло. Боротися нерозумно. Зрозуміти, пояснити дитині в ігровій формі, звідки у цього стилю «ростуть ноги», прийняти і спостерігати. Втручатися бажано лише у разі загрози життю. Решта — й так мине. Коли дитина вступає у вуз, зникають із вух сережки, змивається фарба з волосся тощо. Вона йде в доросле життя. А успішність у цьо­му світі диктує свої стандарти. Однак доки ви цієї метаморфози з нетерпінням чекаєте, спробуємо розібратися хоча б у кількох незвичних проявах підліткової маніфестації.

Коли варто бити на сполох по-справжньому? На сайті для батьків MaxyBaby є стислий перелік тривожних знаків. Якщо ваша дитина приходить додому з червоними (або надто білими і блискучими) білками очей, забагато їсть, неадекватно реагує на запитання — швидше за все, це коноплі. Характерний запах горілого осіннього листя від одягу може свідчити про те ж саме. Поспостерігайте за дитиною певний час. Якщо підозри підтвердяться, неодмінно поговоріть із нею. Різке схуднення, відмова від їжі, синці на ліктьових згинах, сліди уколів, втеча у свій світ, дуже звужені (розширені) зіниці очей, нездоровий блиск — основні показники вживання наркотичних речовин, токсичних речовин. До речі, за винятком синців, ці симптоми можуть свідчити і про депресію. Зверніть увагу, чи немає у вашої дитини надмірної метушливості, загальмованості, нехарактерних для неї проявів характеру, тремору кінцівок, надмірної лякливості, порушень сну. Також характерні невмотивована агресія й апатія. Уваж­но простежте, чи не зникають із дому гроші або інші цінності.

Якщо «чаша ця» вас оминула, без зайвих емоцій знайомтесь із течіями в молодіжній субкультурі.

Емокіди. «І чого ти рознюнявся, як дівчисько!» — виховуємо «справжнього» чоловіка. Перегинаємо палицю — і виростає емоційно «сліпоглухонімий капітан далекого плавання». Якщо такий «справжній» чоловік ламається — то на смерть. Невміння виражати свої емоції, нерозуміння емоцій інших завдавало чимало шкоди. І ось у музиці виник гіпертрофовано емоційний стиль. Музика емо походить від хард-року, але соціальну тематику замінили емоційні пісні про кохання-розлуку, розбите серце. Хедлайнери цього напряму в музиці – The beautiful mistake, Underoath та інші. Зовнішній вигляд шанувальника стилю, незалежно від статі, — вузькі джинси, пірсинг, чорне волосся, сумні підведені очі й емоції! Хлопці цілуються та обіймаються (але не геї!), плачуть тощо. Зазвичай це минає. Проте нас, жінок, поява емокультури як частини загальної тенденції до інфантилізації чоловіків насторожує. Тішить інше — емокіди принципово не вживають наркотиків та алкоголю.

Готи. На зміну дитячій наївності емоційного романтизму інколи (як компенсації за Фрейдом) приходить захоплення готикою. Похмурі юнаки й дівчата з вибіленими обличчями, чорними очима та кривавими губами. Вони люблять гуляти на цвинтарях і навіть у спекотні дні одягнені у довгі спідниці, светри тощо. У них є свій музичний стиль і своя естетика. Емоційність кідів тут трансформується в «холодні» відточені емоції. Субкультура досить серйозна, і її аналіз виходить за межі цього матеріалу. На жаль, у Росії й Україні підлітки, які копіюють «дорослих» готів, найчастіше роблять це безглуздо, плутаючи їх із сатаністами, «темними». Тим часом готика як світогляд — потяг до більшого в житті, любові, дорога до краси, до моменту відчайдушного розуміння самого себе. Це стиль антитусовки. Їм не конче бути разом, щоб бути готами, тому що готика — стиль індивідуалів. Якщо ваша дитина захопилася зовнішньою атрибутикою тусовки на цвинтарях, поясніть їй, що готики це стосується дуже умовно.

Репери. Широкі штани, вільні сорочки, бейсболки з перевернутими козирками, розв’язна хода і любов до «чорної» музики. Сьогодні в Україні вже досить багато своїх реп-колективів та виконавців. Мабуть, особливої філософії, крім вільно висловлюватися (у всіх смислах цього слова) у віршах, тут немає. З юних «реперів» тим часом інколи виростають непогані поети.

Є ще ряд течій, пов’язаних із музичними стилями, правда, вже менш популярними. Наприклад, панки і металісти. Шанувальники важкої музики і життя «без правил». Їхня уніформа: косухи з безліччю металевих заклепок та прикрас, довге волосся й ірокези, часто розфарбовані в різні кольори. Яскраво вираженої ідеології немає. Їхнє кредо: «живи легко і помри молодим». У цьому середовищі, до речі, наркотики інколи вітаються, як, утім, і алкоголь.

Скінхеди. Це саме той випадок, коли батькам слід втрутитися. Недавно в наших кінотеатрах демонстрували російський фільм «Внук Гагаріна». Тема расизму і скінхедів, вкрай актуальна сьогодні для РФ і, на жаль, дедалі актуальніша і в нас, розкрита там приголомшливо відверто. Підліткам треба дивитися такі фільми, щоб розуміти — переслідування людини за колір шкіри, національність, за те, що вона гей чи іудей — це те, що викреслює індивіда зі списку людей. Слово «скінхед» з’явилося в Англії в середині минулого століття. Спочатку скінхедів об’єднувала ненависть до людей, котрі від них чимсь відрізнялися. Згодом під цю ненависть була підведена фашистська теорія. Вони обстоюють чистоту арійської раси, але найчастіше просто шукають привід побитися. І нерідко вбивають або калічать. Політики використовують їх у своїх інтересах — для розправи або провокації. Наші не виняток.

І насамкінець — найпопулярніше запитання батьків: навіщо хлопці носять сережки? В Україні колись сережка у чоловіка означала роль і місце козака в родині. Єдиний син у матері носив одну сережку в лівому вусі. Останній із роду, де, крім нього, спадкоємців по чоловічій лінії немає, — сережку в правому вусі. Дві сережки могла носити єдина дитина у батьків. У російських селах звичай носити сережки в чоловіків зберігався до початку ХХ століття і вважався ознакою хвацькості та войовничості. В Європі в XIII столітті католицька церква заборонила змінювати тіло, створене «за образом і подобою». Ця заборона торкнулася і проколювання вух. Проте пірати, які не боялися гніву божого, злодії й цигани не відмовилися від цієї прикраси. Цигани втягували у вухо сережку хлопчикові, котрий народжувався після смерті попередньої дитини. Злодії демонстрували сережкою безстрашність перед церковним судом та належність до соціального дна. Кожна сережка у пірата означала взятий корабель. Але й звичайні мореплавці носили сережки — у такому разі кільце у вухо втягувалося після перетинання екватора. Такий моряк мав право в портових шинках безкарно класти ноги на стіл.

Безкарно класти ноги на стіл ми дитині, звичайно, не дозволимо. Але, володіючи потрібною інформацією, можливо, не судитимемо її так суворо за зовнішній вигляд...