ПОКЛИК ЧАСУ

Завершується час жахливої безнадії, що сплутувала людям вибір між добром і злом. Час безутішної покори та болісного пошуку опори і дороги для більшості. Час прискореного морального падіння аморальної верхівки, в голові якої пульсувало: «Если Бога нет, то все дозволено!» І під цей акомпанемент вона ліпила світ задзеркалля з допомогою бузино-лапікурних та заїжджих «інтелектуалів». За мовчазного потурання отетерілих людей, які не могли повірити, що таке можливе. Але це є.

В державних палатах — мат. За слово правди — смерть. За спробу жити по совісті — кара. За добру роботу — відставка. За працю — копійка, і то не завжди. За продаж душі — посади і вотчина. Адмінресурс і гроші замінили виборців. Ініціативу народу приватизували «директори-розпорядники». Ордени з ликами святих — на груди людей аморальних — від ієрархів церковних…

Що протиставити цьому глумові над здоровим глуздом? Лише одвічне — Правду і громадянську Позицію. І з’явиться вибір. І почнеться життя.

Хоч би яким широким заборолом прикривалися лжа, підлість, зажерливість, страх... а боком вилізла касета. Прорвало нарив на тілі країни. Настав час пожинати. Кожному — плоди від його зерна. Як би не було важко, для народу — то час оздоровлення і втілення надії, зерно якої він зберіг у найскрутніших життєвих обставинах.

«Аналіз великих міфів, які передають мудрість людського роду, дає підстави припустити, що цивілізація приходить до людей не внаслідок якогось особливого біологічного дару або впливу сприятливого географічного середовища, а внаслідок відгуку на виклик надзвичайно тяжких обставин життя, що змушують їх докладати безпрецедентних зусиль для свого виживання» (А.Тойнбі). Україна перебуває саме під тиском таких обставин. Мусимо таки усвідомити — це цивілізаційний виклик. І відповідь має бути на відповідній висоті.

Національна ідея
і творча меншина

Самоідентифікація нації безпосередньо пов’язана з національною ідеєю, з усвідомленням нацією свого призначення на Землі і з його реалізацією.

Ідея — це зі сфери духу. Вона металогічна. «Вирахувати» її неможливо. У сферу духу з раціональними інструментами не прорвешся. Вона відкривається небагатьом.

Ідея України позачасова, як і процес її усвідомлення. Для нас Г.Сковорода, Т.Шевченко і братчики, М.Гоголь, П.Юркевич, В.Липинський, О.Довженко, Б.Антоненко-Давидович, інші речники духу — є нашими сучасниками, такими самими, як і сьогоднішні охоронці «вогню правди». А занурити національну ідею у глибінь життя випало сучасникам.

«Ідея зовсім не здійснює себе сама, вона не є власний виконавець у світі речей — вічна правда не є сила, вона є правда, і цим вичерпується її буття» (П.Юркевич). Проте сфера духу і земне життя — не паралельні світи. Вони перетинаються в людині, через людину. Між ідеями і явищами не лише сила Творця, а й люди — творці життя.

Актуалізація волі українського духу до самореалізації у світі речей ставить як умову єднання його носіїв з народною масою в суспільній дії. Це єднання відбувається за посередництва Слова. В цьому полягає його космічна місія.

Якщо народові через Слово його служителів доноситься призначення України на Землі, якщо це Слово зарезонувало в клітинах народного тіла — то все! Народ стає нацією, стає суб’єктом історії, а не об’єктом чужої волі.

Будь-який розвиток починається в душах творчих особистостей або в невеликому творчому середовищі. І їхня місія подвійна. По-перше, самим досягти прозріння і зробити відкриття. По-друге, переконати все суспільство стати на цю нову стежку життя. В цьому полягає історична місія сучасного українського проводу.

Особливість національної
ідеї України

Державу творить нація (суб’єкт історії), що натхнена національною ідеєю. Український народ останні десять років не був і ще не є суб’єктом історії. Українська держава постала не як продукт свідомої волі народу. Вона постала як витвір вищої волі.

Національні ідеї завжди виникали на противагу пануючим у соціумі ідеям. Здебільшого вони формувалися в боротьбі з іншими націями за свободу, за власну державу.

Національна ідея України вербалізується і втілюється лише тепер, при наявності держави. Ідея постає не як протест, а як творення. Самотворення. В нашому соціумі нема панівних ідей. Тут панує, швидше, безідейність. Зовнішня сила не схиляє нас до політичного, духовного рабства, як раніше. Перемогти Україна має не в протистоянні зовнішнім земним силам, Росії чи Заходові, а в духовному творенні самої себе. Наша перемога — це самоусвідомлення і самореалізація. Саме цього від нас вимагає час.

Виклик, що постав перед Україною, радше внутрішній, ніж зовнішній, радше духовний, ніж матеріальний. Переможний відгук на цей виклик має проявитися не у формі подолання зовнішніх перешкод або розгрому зовнішнього противника, а у формі духовного самоствердження або самовизначення. В цьому істотна особливість національної ідеї України.

Суть національної ідеї

Україна генетично не має імперіалістичного синдрому. Вона не прагне стати «великою Україною» на кшталт «великої Росії» чи «великої Сербії». Вона прагне самореалізації. В природі української культури повага і цікавість до Іншого —органічні і глибоко закорінені. Українській культурі не властиво бути чимось за рахунок когось Іншого (О.Пахльовська).

Для України характерна кореляція політичних орієнтацій з культурним і моральним вектором. Моральна політика — це наша політика. І епоха, що починається, вимагає саме такої політики, заснованої на законі та моралі.

Найгостріші сучасні проблеми в економіці, екології, науці, техніці, не є, власне, проблемами економічними, екологічними, науковими, технічними. Це здебільшого — моральні проблеми, закорінені в людині. Виклик постіндустріалізму перейшов зі сфери техніки у сферу моралі. За таких умов сучасна політика не може бути продовженням вчорашньої аморальної. Така політика просто не впорається з цим викликом. Вона в корені безперспективна.

Україна постає суб’єктом історії на зламі епох. Вона осмислює своє призначення в час усвідомлення негативів епохи культу розуму, що панував на Заході, культу сили на Сході. То був час замулення духовних джерел.

Вона осмислює своє призначення в час крайньої матеріальної скрути її народу, моральної дезорієнтації суспільства й агонії фальшивої та аморальної народовбивчої влади, що діє на її терені.

Наша опора в духовній традиції народу. Там же і початок відповіді на виклик часу. Україна повинна розгортати суспільно-державне і міжнародне життя на засадах правди й добра, щоб створити сприятливі умови для повноцінної самореалізації її громадян в умовах початку ХХІ століття, щоб утверджувати лад у суспільстві, природі та світі як умову самореалізації. В цьому, на мою думку, полягає суть національної ідеї України.

Завдання впровадження національної ідеї
в суспільно-творчі процеси

Україна прагне самореалізації, реалізації накреслень вищої волі. Вона відкидає нав’язування їй волі інших держав і нікому не хоче нав’язувати свою волю. Самореалізація України неможлива без самореалізації її громадян. Тож завдання нашого суспільства і держави — створити сприятливі умови для такої самореалізації. А це можливо лише на основі утвердження в суспільстві моральних цінностей. Таку ідею Україна мусить утверджувати в різних сферах суспільного життя.

Національна ідея гармонізує й орієнтує всі сфери буття на розв’язання конкретних завдань. На наш погляд, у сфері релігії — то віддане служіння і співпраця Церков, культивування вищих вартостей, вивищення авторитету Церкви над політикою і корисливістю.

У сфері культури — забезпечення національної культурної ідентичності всіх громадян, ліквідація заподіяних травм, актуалізація неперервності національно-культурного процесу і дальший розвиток у контексті світової культури.

У сфері політики таким завданням є стимулювання природного розвитку суспільства, максимально можливе делегування відповідальності на регіональний і місцевий рівень, поширення самоврядування як важливого елемента системної політики, корельованої національними пріоритетами і моральним принципом.

У сфері економіки — раціональне задіяння наявних людських і матеріальних ресурсів на створення умов для саморозвитку суспільства і його громадян та збалансованої інтеграції у світову економіку, з орієнтацією на реальні потреби свого народу.

У сфері освіти таким завданням є забезпечення відкритого доступу до сучасних знань, раніше приховуваних і фальшованих, впровадження активних методів навчання і виховання розкутої особистості.

У соціальній сфері — домінування морального імперативу у ставленні держави до людини, послідовна боротьба з формалізмом і хабарництвом, заохочення релігійних і благодійницьких ініціатив.

Зараз для ініціювання суспільнотворчого процесу доцільно створити широке громадське об’єднання, яке б розширювало простір і створювало умови праці людині чесній і діяльній. Адже консолідувати сили нації на визначення національної ідеї, основних цілей і принципів української політики, на розробку і реалізацію стратегії розвитку українського народу і держави, консолідувати культурний та інтелектуальний провід можна лише на загальнонаціональній, а не вузькополітичній платформі. Для реалізації цієї мети годиться лише форма Всеукраїнського громадського об’єднання. Не політичного. Для того, щоб це об’єднання було дієздатним, воно має створюватися на моральних засадах: правдивості, відкритості, нонконформізму, конституційності, законності, патріотизму і толерантності, солідарності і демократизму.

Способи творення і діяльності об’єднання диктує національна ідея: самореалізація (особи, групи, народу), самоорганізація, самоврядування. Нею ж визначаються і основні цілі об’єднання:

· Визначення національних пріоритетів та їх захист.

· Консолідація українського проводу на грунті вищих вартостей.

· Відродження в людей віри і впевненості на грунті закону та права, утвердження в особі і суспільстві діяльного принципу.

· Створення українського інформаційного простору.

· Створення засобів і механізмів розвитку української культури, науки і освіти, розвитку чесного бізнесу у всіх сферах економіки, впровадження новітніх інформаційних технологій.

· Забезпечення захисту прав громадян — підприємців, журналістів тощо і сприяння утвердженню в Україні здорових паростків майбутнього.

Час кличе до творення такого об’єднання представників духовного, культурного, наукового, бізнесового середовищ, кличе відомих політиків, які зберегли своє обличчя; національно-демократичні партії, що не втратили принципів; громадські об’єднання, що довели свою потрібність суспільству і ефективність, — людей з виразною громадянською позицією.

«Бувають часи, — писав М.Гоголь, — коли не можна інакше спрямувати суспільство до прекрасного, заки не покажемо усю глибину його теперішньої мерзоти; бувають часи, коли навіть зовсім не слід говорити про високе і прекрасне, не показавши одразу ясно як день шляхів і доріг до нього кожному».

Шлях безпринципності і дрібнокорисливості видається найлегшим. Цим шляхом нас довели до прірви і до втрати людських та матеріальних благ — без виграшу. Перед нами звичайний випробуваний шлях: чесна праця, чесна зарплата і чесний розрахунок з тими, кого скільки не мий — не відмивається. Ми не збираємося втікати від них і покидати свій найкращий у світі край — ми надіємося на його роботящі руки, чесні уми і провід, якому можна вірити, відчуваючи його повагу до людини і до народу.