Людина вже давно розглядається як складна багаторівнева система, яка умовно поділена на біологічну, фізіологічну, психологічну, соціальну. У психології є таке поняття, як система особистості, ідентичність, або Я-образ. Ця система - частина великих систем, наприклад сімейної, соціальної, професійної, культурної тощо. Природно, існують закони і теорії систем.
Один із законів існування системи - закон самозбереження. Саме з цієї причини будь-яка система формує захист. На біологічному й фізіологічному рівнях він проявляється у відомому медичному феномені - імунітеті. Однак доведено, що за таким самим принципом діє й психологічний імунітет особистості, - це вибудувана система захисту, яка постійно оновлюється. Вона дозволяє людині «самозберігатися», що відбувається шляхом постійного, поступового розвитку або ж несподіваних змін особистості (наприклад, у випадку непередбачуваних життєвих подій, які називають стресовими). Хворобливі стани (фізичні та психологічні) настають саме в момент перехідних етапів цього розвитку-зміни.
Можна згадати також, що моменти загострень хвороб часто збігаються з так званими життєвими кризами - криза перехідного, середнього віку тощо. Наприклад, у жінки загострилися проблеми з хребтом - міжхребцева грижа. Коли вона з цією проблемою, окрім інших лікарів, звернулася до психолога, з’ясувалося, що все її життя повністю змінилося - виросли й почали жити своїм життям діти, стосунки з чоловіком, відповідно, зазнали болісних змін, змінюється сфера інтересів та професійної діяльності. І все це свідчить, що зміни відбуваються в самому життєвому центрі - на рівні цінностей. Життєвий центр організму на тілесному рівні - хребет - у даному разі відбив неймовірну напругу цієї пацієнтки і тиск зовнішніх обставин, у яких вона перебувала.
Давно відомо, що людський організм - регенеруюча система. Можна знайти безліч інформації про періодичність повного відновлення всіх тканин організму (шкірних покровів, внутрішніх органів на клітинному рівні, кісткової тканини і т.п.). Що вже казати про такі рухливі людські утворення, як психічні процеси та особистість у цілому? Останні дослідження вчених у сфері здоров’я свідчать: людина за своєю природою - істота, яка потребує вражень і постійного відновлення себе. Ці відновлення відбуваються завдяки життєвим змінам та подіям або внутрішнім резервам.
Зміни та події можуть бути ініційовані соціумом, суспільством, сім’єю та іншими соціальними системами, а можуть бути створені й самою людиною. Це філософія «профіциту», або надлишку можливостей, для творчого освоєння дійсності. Хвороба настає внаслідок невикористання цих можливостей, і тоді ситуацію простою намагається «виправити» тіло. У такому разі новоутворенням і виступає хвороба. Є такий афоризм одного з основоположників психоімунологічної моделі здоров’я Павла Лушина: «Психосоматика - останній удар по тілу, коли свідомість нічого не чує». Йдеться про те, що свідомість інколи «не чує» сигналів, що час змінюватися, навчатися чогось нового, опановувати нові ролі (наприклад, ставати батьками, освоювати нову професію або вдосконалювати стару-звичну, виступити ініціатором якоїсь значимої події тощо). Жінка під сорок усе не могла зважитися народити дитину поза шлюбом, їй потрібні були вагоміші підстави для цього відповідального кроку. Перш ніж його зробити, клієнтці довелося пережити захворювання й операцію з видалення фіброміоми та збої в роботі ендокринної системи. Після всього переліченого, коли лікарі сказали їй, що шанс народити - тепер або ніколи, вона нарешті зважилася.
Потреба щось змінювати або змінюватися кардинально закладена в людині від природи і має потужні механізми підтримання цієї здатності. Якщо зазначена потреба-здатність не реалізується, то зміни відбуваються, наприклад, на рівні тіла, - так система саморегулюється, щоб не зупинятися й не померти. Тут можна згадати відому формулу: «рух - життя». Хвороба розглядається прогресивними сучасними спеціалістами як один із нормальних станів людини і як складова здоров’я, бо навряд чи є люди, котрі не хворіють зовсім.
Хворобливі прояви - ознака того, що імунітет людини працює, оскільки потребує нових агентів у вигляді вірусів та бактерій, аби включити їх у захист організму (особистості) для вдосконалення його чи забезпечення іншого, комфортнішого, ефективнішого рівня життя. Звучить парадоксально, але суть у тому, що світ змінюється стрімко, і людина мусить відповідати і бути адекватною цьому темпу змін. Можна зробити висновок, що здоров’я (психічне також) - це адекватність навколишній дійсності.
Часто болючі прояви виникають як певне повідомлення чи самовираження при сформованих стереотипних стратегіях поведінки в певному оточенні. Наприклад, якщо про дитину в сім’ї максимально турбуються у період її захворювання, то не виключено, що, захворівши черговий раз, дитина демонструє прагнення такої гіпертурботи або дає можливість батькам залишатися люблячими і турботливими повною мірою, оскільки в «здоровому» стані такі стосунки неможливі для цієї сім’ї через вище названу обставину. У такому разі хвороба часто виступає механізмом регуляції стосунків у сім’ї, набуваючи, наприклад, хронічного характеру або ще більш трагічних форм.
Хочеться згадати про ще один закон розвитку систем - «проникність меж» живих систем. Передбачається, що особистість - відкрита для нових впливів система, яка, у свою чергу, також впливає на навколишнє середовище та інші живі системи. Ця проникність меж захисту (імунітету) дозволяє людині бути разом з іншими, але й не втратити себе, приймати, опрацьовувати й транслювати нову інформацію на основі або з урахуванням проникнення «чужорідної». Часто психологічна або біологічна інформація буває підвищеної інтенсивності чи незвичної форми, тоді організм або психіка людини бере «тайм-аут» у вигляді хвороби, щоб звикнути, адаптуватися до нового в собі - чи відкинути його, зміцнивши оборону, тим самим змінившись бодай на рівні меж особистості. У традиційній психотерапії це називається психотравмою і часто супроводжується проявом психосоматичних ознак хвороби. Усім відомий такий механізм саморегуляції як «втеча у хворобу». Це схоже на певне припинення активності з об’єктивних життєвих причин. Павло Лушин каже, що хвороба відкриває можливості «познайомитися з собою ближче» - наприклад, зрозуміти, на що ти здатний у тяжких, екстремальних ситуаціях. Недарма часто після подолання хвороби людина відкриває в собі нові здібності або ж хоче повідати світу про те, як хворобу було переможено, навчити цього інших людей, тобто поділитися досвідом.
Запропонований погляд на знайомі речі сам собою може виступити прикладом «хвороботворного агента». Він не відразу сприймається як стандартна інформація, може виникнути опір, повне прийняття або байдужість, - це й буде проявом властивих вам особливостей психологічного імунітету.