Поет формул

Цими днями виповнюється 120 років від дня народження одного з фундаторів української математичної науки, професора і педагога Мирона Зарицького. Його математичні результати свого часу високо оцінювали німецький математик Гільберт та французький — Фреше, як і безпосередній учитель — поляк Вацлав Серпінський. А з-поміж колег-сучасників Мирон Зарицький вирізнявся тим, що вмів обґрунтовувати внутрішню і зовнішню красу математичних конструкцій. Тому за ним і закріпилося ім’я — «поет формул».

Мирон Зарицький, який народився у селі Могиль­ниці Теребовлянського району на Тернопіллі в сім’ї священника Онуфрія Зарицького, в дитинстві дуже хворів і ріс дитиною кволою. Але ще до початкової школи навчився читати, писати й рахувати. 1899 року батьки, підрихтувавши здоров’я сина, віддали його до першого класу Бережанської гімназії. Мирон багато читає і вже тоді захоплюється математикою, випереджаючи в рахунку своїх товаришів. Через багато років його колега і приятель професор Микола Чайковський напише у спогадах: «Він був якийсь дивний у поведінці… доволі маломовний, але дотепний. Тримався прямо, мабуть багато гуляв на самоті…» Але хлопця не цікавить зубрячка, яка була нормою навчання в тодішній Бережанській альма-матер. Третій курс учень проходив уже в Тернопільській гімназії. Там за два роки встиг, як розповів його внук Богдан Сорока, написати на плечах учителеві слово-вирок «Ідіот» і був відрахований із цього навчального закладу. Далі шлях проліг до класичної гімназії в Перемишлі. Тут юнак цікавиться грецькою філософією, багато часу приділяє вивченню античних творів, але, як і в Бережанах, нехтує гімназійною програмою. Дехто з викладачів вагався, чи допускати Мирона Зарицького до випускних іспитів, однак був здивований, коли гімназист усе склав на «відмінно». Мирон надіслав батькам телеграму: «Матура з відзнакою, порожній гаманець у кишені». Бо всі гроші — витрачені на книжки та концерти.

1907 року Мирон Зарицький вступає до Віденського університету, де слухає лекції з природознавства і філософії. Великий любитель музики, він часто відвідує у Відні оперу та концерти і витрачає на книжки гроші, вислані батьками на прожиття. Це позначилося на здоров’ї хлопця. Після 3-го курсу батьки не пустили його до Відня, і він перевівся до Львівського університету.

Саме в цьому храмі науки під впливом математика Вацлава Серпінського, який прибув із Варшави і був учнем видатного українського математика Георгія Вороного, Мирон Зарицький зацікавився теорією множин та теорією функцій дійсної змінної, брав участь у математичному семінарі, що ним керував його учитель. Власне, студентські зацікавлення визначили подальший напрям його наукової діяльності. Закінчивши університет, юнак отримав фах учителя математики та фізики.

В умовах Австро-Угорщини й домінування польської шляхти українцеві — випускникові університету залишалося лише міряти про викладання у вищих навчальних закладах. Тоді функціонувало кілька українських гімназій. І Зарицький влаштовується вчителем приватних гімназій — спершу в Белзі, потім у Збаражі, перед Першою світовою війною йому вдалося отримати посаду у державній українській гімназії в Коломиї, нарешті — в Тернопільській українській гімназії…

Як небайдужий українець, він не зміг лишатися осторонь великих подій. Коли захиталися основи Австро-Угорської та Російської імперій і виник шанс утворити свою державу, Мирон Зарицький вступає до лав Українських січових стрільців, а в липні 1919-го разом з УГА переходить Збруч. На жаль, хвороба — тиф повертає його назад.

Далі — вчителювання в українських державних гімназіях і перші кроки в науковій роботі з математики. 1925 року математик-педагог переїжджає до Львова, де працює учителем у філії академічної гімназії й водночас у гімназії сестер-василіянок, у приватній німецькій та польській… У Львові в нього з’явився доступ до наукових бібліотек і можливість поринути у вир науки.

У березні 1927 року Мирона Зарицького обирають дійсним членом Наукового товариства імені Т.Шевченка. Відтоді він стає активним співробітником математично-природничо-лікарської секції. У «Збірнику» цієї секції вийшла друком перша ґрунтовна праця Зарицького як математика «Метод запровадження доброго впорядкування у теорії множин». А на ювілеї цієї секції він виголосив доповідь філософського змісту «Правда, краса і математика». У логічній структурі математичної науки, строгості формул він бачить не бездушність і сухість, а неповторну красу. «Ніхто не знає, що математичні теорії — це комбінації репрезентованих символами понять, що захоплюють математика своєю красою так, як захоплюють кожного з нас гармонійні комбінації форм, закріплені в кам’яних брилах творів архітектури(…). Кого не манить краса ні мистецтво, хто живе вбогим духовним життям, той нічого не дасть математиці», — робить висновок молодий вчений.

А другу непересічну працю — «Деякі основні поняття аналізу положення з точки зору алгебри логіки», опубліковану в польському журналі Fundamenta Mathematic, у Львівському університеті сприйняли за док­торську дисертацію, і в жовтні 1930 року йому було присуджено вчений ступінь доктора філософії. Мирона Зарицького обирають членом львівського відділення Польського математичного товариства, а також Німецького математичного товариства.

У грудні 1939 року вчений починає працювати у Львівському університеті. Спочатку був продеканом, а в 1945—1947 роках — деканом фізико-математичного факультету, почергово очолював дві математичні кафедри. Роботу в рідному Львівському університеті поєднував із читанням лекцій у Львівському політехнічному інституті та новоствореному Ужгородському університеті, де зробив значний внесок у створення математичних кафедр цього вузу.

Мирон Зарицький опублікував близько 60 наукових праць із різних галузей математики. Проте увійшов в історію і як глибокий знавець старогрецької математики, астрономії та філософії, і як любитель музики та поезії. Мирон Онуфрійович вільно володів польською, німецькою та російською мовами, знав грецьку й латинську. Крім того, він писав математичні статті англійською, французькою, італійською й іспанською мовами.

Його доброта і безкорисливість особливо проявилися у роки Другої світової війни, коли вчений разом зі студентами чергував у військових госпіталях. Недавно, під час проведення урочистої академії, присвяченої Мирону Зарицкому, в Новому Селі Підволочиського району, де минуло його дитинство, яскраву характеристику викладачеві й людині з великої літери дала його колишня студентка, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка Галина Гаврилюк: «Студенти могли годинами слухати лекції, що їх Мирон Онуфрійович читав без конспектів. Часто приймав студентів вдома за філіжанкою кави й канапкою, як тоді було заведено у Львові. Сам захоплювався астрономією і спонукав студентів вивчати зоряне небо. Був ввічливим до них і до своїх співробітників».

Гордістю і болем Мирона Зарицького була єдина дочка Катерина, згодом — відома діячка ОУН, голова підпільного Українського Червоного Хреста, особиста зв’язкова командира УПА Романа Шухевича, багатолітній в’язень польських і радянських в’язниць. Її чоловіком став Михайло Сорока, теж член ОУН. Саме він заснував у Воркуті підпільну організацію «ОУН-Північ» і був автором гімну учасників Кенгірського повстання 1954 року — «У гарячих степах Казахстану». Їхнє коротке як спалах спільне життя у 1939—1940 роках подарувало сина Богдана. Мирону Зарицькому з дружиною Володимирою довелося виховувати й виводити в люди хлопця, нині відомого львівського художника-графіка, адже батьки довгі роки поневірялися серед сибірських снігів.

У середині 50-х років вченого спіткала тяжка хвороба — параліч половини тіла. А 1961 року Мирон Зарицький відійшов у вічність, залишившись у пам’яті як яскрава людина, великий вчений, питомий інтелігент.