Підручник із розбудови держави

Поява другого, доповненого і переробленого видання книжки відомого українського журналіста-міжнародника Олекси Підлуцького «Постаті XX століття», що недавно вийшла в «Бібліотеці газети «Дзеркало тижня», апріорі просто повинна викликати інтерес не тільки пересічного читача, а й представників нашої політичної еліти. Криза довіри народу до влади — до всіх без винятку її гілок — сягнула в Україні такої сили, що настав час тим-таки можновладцям (які «грають» у закритому від суспільства клубі, де можна змінювати партнерів і безперестанку одне одного зраджувати), трохи прохолонути, забути про «мочилово» опонентів і нарешті збудувати справді незалежну, суверенну державу. Наскільки їм це не вдалося, попри не такий і малий відтинок часу в 16 років, наскільки ми ще товчемо воду в ступі порожніх балачок та декларацій, читачеві пояснювати не треба.

Що ж поєднує 15 визначних (за версією автора) постатей XX століття? Всі вони стояли біля витоків створення чи ренесансу національних дер­жав або ж зцементували їх підвалини своєю вдачею й неабиякою наснагою. І, головне, були таки справді харизматичними лідерами, які, за словами автора, в радянські часи «або ж замовчувалися, або ж безсоромно оббріхувалися».

Знакові постаті століття, що минуло, овіяні серпанком міфів та легенд, для кожної нації — це, безумовно, перст Божий. Є серед них лідери, політична спадщина яких і тепер сприймається неоднозначно. І автор намагався бути толерантним, врівноважуючи свої симпатії та антипатії. У нарисі про «Непереможного генералісимуса» Франсіско Франко Олекса Підлуцький висловлює слушне зауваження: «…хто зважиться стверджувати, що серед каменів, з яких складається будівля сучасної Іспанії, немає жодного, закладеного рукою Франко?».

На жаль, не можна назвати харизматичними, по-справжньому масштабними постатями такі контраверсійні фігури доби визвольних змагань 1917—1921 років в Україні, як Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Володимир Винниченко...

Книжку, що складається з нарисів, надрукованих у «ДТ» протягом кількох років, можна розділити на дві частини. Двох президентів некомуністичної Чехо-Словаччини — Томаша-Гарріга Масарика і Едуарда Бенеша, польского лідера Юзефа Пілсудського, фінського «маршала, який переміг Сталіна», Карла Маннергейма, творців китайського Тайваню Цзян Цзінго і крихітного Сінгапуру — Лі Куан Ю, а також «босоногого переможця імперії» індійця Махатми Ганді та, значною мірою, «батька нової Німеччини» Конрада Аденауера умовно я б назвав «зодчі».

Другий пласт книжки — лідери країн, які пережили карколомні кульбіти у своєму житті, пов’язані з кривавими громадянською війною та військовим переворотом (іспанець Франсіско Франко і чилієць Августо Піночет) або ж зміною формацій та ідеології (угорець Янош Кадар і китаєць Ден Сяопін). Дещо окремо стоять портрети творців нового політичного курсу в країнах із усталеною політичною системою — президентів США Джиммі Картера та Рональда Рейгана, «залізної леді» з провінційного британського містечка Грентам, прем’єр-міністра Маргарет Тетчер.

Список не є остаточним, і Олекса Підлуцький продовжує працювати над створенням ширшої галереї видатних діячів минулого. Серед цікавих постатей, на мою думку, і один з архітекторів «шведського соціалізму» Улоф Пальме, що трагічно загинув, і президент Естонії Константин Пятс, і литовський диктатор Антанас Сметона, і батько «нового курсу» у США Франклін Делано Рузвельт, і британський «бульдог» Вінстон Черчилль…

Хочеться побажати автору, який уже добряче переорав політичну ниву минулого століття, знайти цікаві аналогії з днем сьогоднішнім і в більш пізніх часах. Такі постаті, як італієць із П’ємонту Каміло Бенсо Кавур, німець із Пруссії Отто фон Бісмарк, американці Джордж Вашингтон та Авраам Лінкольн, безумовно, заслуговують на прискіпливу увагу вдумливого, широко ерудованого публіциста.

Вельми цікавим вийшов нарис про багаторічного господаря Сінгапуру Лі Куан Ю — «лідера, який на маленькому острові створив велику націю». Олекса Підлуцький розповів про відвідини дива-острова з представницькою делегацією України на чолі з першим віце-прем’єром Миколою Азаровим. Саме цей, за киянином Олександром Вертинським – «бананово-лимонний» Сінгапур завдяки шаленій харизмі Лі Куан Ю примудрився зробити гігантський стрибок в економічному зростанні, який викликає повагу і захоплення. Порівняно з Україною, що володіє чималими природними ресурсами, екс-колонія туманного Альбіону вражає: «Маючи населення у 4,4 млн. чол. і площу, в 1,3 рази меншу за місто Київ, ця крихітна острівна держава мала 2005 року ВВП в 1,3 разу більший, ніж Україна! За даними 2005 року, ВВП на душу населення за купівельною спроможністю (27,5 тис. дол. США) поступово наближається до результату колишньої метрополії — Великої Британії (31,4 тис. дол. США). Олекса Підлуцький розповів, як перший віце-прем’єр уряду Януковича пообіцяв уже 2007 року видати книжку Лі Куан Ю «Сінгапурська історія: 1965—2000. З третього світу у перший».

«Можемо тільки здогадуватися, що більше сподобалося Миколі Яновичу: чи найвищі у світі зарплати сінгапурських урядовців, чи фактична монополія на владу однієї-єдиної партії. А може, все ж таки один з керівників Кабміну, який уже майже рік працює, не маючи урядової програми, звернув увагу на те, як Лі Куан Ю кваліфіковано та послідовно розробляє стратегічні плани розвитку своєї країни на багато років вперед? Чи представник політичної сили, навколо якої весь час виникають корупційні скандали, задумався, як вилікувати українських урядовців від звички ставити особисті та корпоративні інтереси вище за національні?» — такими словами завершує один зі своїх найкращих нарисів Олекса Підлуцький. Ми все ж таки почекаємо від Миколи Яновича обіцяних кроків.

А національній «еліті» побажаємо уважніше перечитати ці 15 нарисів — можливо, вони допоможуть вивести нашу державу з перманентної політичної, економічної і духовної кризи.

Олекса Підлуцький. Постаті XX століття. Бібліотека газети «Дзеркало тижня». «Дух і літера», Київ, 2007.