Перше вересня. Кінець свободи

22 серпня, 2012, 13:32 Роздрукувати Bипуск № 29, 22 серпня-31 серпня 2012р.
Відправити
Відправити

Стіни, паркани, пропускна система — школи до болю скидаються на в’язниці. По суті, вони і є виправними закладами, в яких дітей із милих янголів переробляють відповідно до соціального замовлення.

Зранку мої діти мовчазні й зосереджені. Саме сьогодні стало зрозуміло - літо скінчилося. У нас із ними дуже важливе завдання - купити шкільну форму і все, що потрібно для того, аби успішно опановувати знання в рамках шкільної програми.

У метушні й гаморі шкільного базару я, з такими самими неорганізованими або мегазаклопотаними матусями, які затягнули до останнього вирішення питання зі шкільною формою, шукаю спідниці, штани, сарафани, піджаки. Не вийде одягти молодшу в те, що носила старша, колір форми цього року в нашій школі несподівано змінився з синього на чорний… Купу одягу несу в примірювальні. Шурхіт, зітхання - і з-за завіси з’являються школярки. Дивлюся на них і дивуюся - куди вмить зникли засмаглі веселі дівчатка, з якими ми плавали в морі, каталися на великах? Я ледве впізнаю цих маленьких строгих незнайомок у темних похмурих сарафанах, у мішкуватих піджаках, білих, зім’ятих по лінії згину блузках. Поруч стоять засмаглі, ще розпатлані, але вже при краватках, три хлопчики. Їхні мами так само здивовано дивляться на них. Ми перезираємося. Нам сумно.

«Так, мамо, літо скінчилося», - констатує старша. «Як же я не хочу в школу», - майже крізь сльози обзивається молодша. Я роблю суворе обличчя: «Хочеться не хочеться - треба. Ви зустрінете там своїх друзів, у вас будуть нові вчителі, ви дізнаєтеся стільки всього нового». - «Ось тільки не кажи, що тобі подобається думка про необхідність знову вставати о сьомій ранку і виштовхувати нас - теплих, сонних, навантажених рюкзаками - на вулицю, вертіти нам бутерброди, ходити на батьківські збори і сваритися через двійки», - єхидно каже моя старша. Вона все розуміє. Їй 14 років. Вона вже дев’ятикласниця. Молодша викаблучується в новому сарафані перед дзеркалом. «Мамо, жаль, що спідниця не крутиться, як у принцеси, - всміхається вона. - Втім, принцеси в школу не ходять, там самі Попелюшки».

Я дивлюся на своїх Попелюшок і думаю, що ж коїться з дітьми, чому вже через тиждень або й через день після початку навчання в середній школі вони розчаровуються в тому, що відбувається. Згадую, як молодша втекла зі школи наступного дня, сама прийшла додому й повідомила мені: «Мені там дуже не сподобалося, там усі однакові, я вирішила туди більше не ходити». Чому для переважної більшості наших дітей сидіння за шкільною партою перетворюється на нудний обов’язок? Хто зруйнував храм знань, і чи був він узагалі?

Стіни, паркани, пропускна система - школи до болю скидаються на в’язниці. По суті, вони і є виправними закладами, в яких дітей із милих янголів переробляють відповідно до соціального замовлення, перетворюючи їх на корисних членів суспільства. До речі, ще сто років тому на наших територіях і близько не було обов’язкової шкільної освіти, - її запровадили більшовики у 1918 році. Відтоді школи жорстко контролюються державою. Більшовики добре знали, хто їм потрібен. Теперішні школи занурені в ідеологічний і методологічний хаос. Утім, можливо, в цьому й полягає соціальне замовлення - виростити стресостійких, малоосвічених громадян, якими легко керувати і яких ще легше експлуатувати? Можливо, саме з цією підступною метою запроваджено навчання з шести років і в наших дітей відібрано рік дитинства? Може, іспити й тести при вступі до школи націлені саме на те, аби завдати малюкам тяжких ментальних травм, породити в них відчуття неповноцінності, залякати реальним світом і не дати їм нормально подорослішати? А модні тепер методики раннього розвитку - це лише спосіб відібрати в маленьких людей спонтанність, ампутувати здатність до творчості та самостійного аналізу?

Чи багато батьків першокласників знають, що їхні діти повинні вдень відпочивати? І чи в багатьох школах створено умови для денного сну? Чи багато нас, батьків, замислюються над тим, що шестилітки здебільшого не готові до класно-урочних занять? А підлітки недарма божеволіють, перестають учитися і зривають уроки. Адже для дітей у період статевого дозрівання головними стають питання соціалізації, а не накопичення знань. Саме в підлітковому віці людина переживає найсильніші пристрасті, і чи до хімії юному Ромео або Джульєтті, коли грають гормони? І найважливіше - навчити їх опановувати себе, а не примушувати бути як усі. Чи замислювалися ви, дорогі батьки, чому наші діти повинні знати саме цей матеріал із біології, математики, хімії, лінгвістики, музики? І чому більшість знань, так нелегко отриманих у школі, забуваються миттєво і безповоротно? Хто ці таємничі мудреці, котрих наділено правом оцінювати наших дітей за невідомими критеріями оцінок? Що робити з дитиною пополудні, якщо у ваших дітей немає відданої бабусі? Запитання, на які ми не знаємо відповідей…

Нам, батькам, залишається тільки надводна частина величезного шкільного айсберга: записи в щоденниках, оцінки в зошитах, результати контрольних, збори у фонд класу або школи і купівля жахливих сарафанів та піджаків, у яких незручно бігати, стрибати, зате зручно ходити строєм.

А що робити, коли ви не хочете для своєї дитини тюремного дитинства? Невже зовсім немає виходу? Вихід є завжди, але вибір невеликий. По-перше, це приватна школа. Навчання в них у Києві коливається в межах від 30 до 136, у регіонах - від 5 до 30 тис. гривень на рік. Найстаріші з них - ровесники нашої незалежності, вони існують із початку 90-х років. Виконання шкільної програми для приватних шкіл - обов’язкова умова їх існування, і будьте впевнені: органи контролю та перевірки особливо суворо стежать за комерційними установами.

Головне, чим заманюють приватні школи, - індивідуальний підхід, кращі вчителі і невелика кількість дітей у класі. Усе це правда. Але є один дуже істотний недолік у приватній освіті. Занадто вже багато залежить від особистості власника, директора, ідеолога. І якщо директор школи з тими чи іншими відхиленнями, якщо в нього є якісь неправильні теорії, неперевірені й не підтверджені на практиці, - то не виключено, що дитина може стати жертвою сумнівних психологічних експериментів. Або експериментів фінансових. До того ж у приватних школах зазвичай тісно й задушливо - надто дорога оренда…

«Я забрала сина з приватної школи насамперед тому, що йому там нікуди було сховатися, - розповідає мені знайома. - Він там був постійно на очах, його замучили психологічними тестами, розмовами. Він безперестанку хворів, простуджувався, і, хоч до школи ходив із задоволенням, мені все це, врешті-решт, набридло. Ми повернулися у звичайну школу, й там, хоч як це дивно, здоров’я сина зміцніло. Може, тому, що в нього з’явився вільний час і він менше нервує?»

Друга можливість позбавити дитину школи - індивідуальне навчання. Дитина навчається вдома, а до школи приходить для того, аби скласти тести й підтвердити відповідність своїх знань тому-таки держстандарту. Право на індивідуальну форму навчання мають діти із серйозними захворюваннями, ті, хто не може відвідувати школу або кому потрібне стаціонарне лікування на час понад місяць, обдаровані діти, для яких шкільна програма - як насіння, і вони у змозі пройти навчання за менший термін, а також діти, котрим, навпаки, не даються знання. Ще шанс отримати індивідуальне навчання мають жителі маленьких сіл та селищ, у школах яких кількість учнів у класі не досягає п’яти осіб.

Одна моя знайома перевела свою дівчинку в 9-му класі на індивідуальне навчання: у дитини були проблеми зі спілкуванням, і після того, як одного разу вона категорично відмовилася йти в школу, мама зважилася на надзвичайні заходи. Доклавши зусиль (і з допомогою грошей) роздобула довідку про стан здоров’я, дитина місяць нібито пролежала у лікарні, й нарешті перевела на індивідуальну форму навчання. З дівчинкою працювали репетитори, вона приїжджала в школу на індивідуальні заняття. Успішність її неймовірно зросла, після чого вона легко вступила в коледж. «Але це дуже-дуже дорого, - сказала мені подруга. - Просто у нас конфлікт зі школою загострився настільки, що в мене не було іншого виходу». І я, слухаючи про її поневіряння, розуміла, що це не мій шлях. Мої діти не мають таких уже яскравих особливостей, вони, дякувати богу, соціалізовані, і, головне, я не хочу придумувати їм якихось неправдивих діагнозів.

Тому 1 вересня я візьму їх за руки, хоча вони вже й великі, і піду з ними на шкільну лінійку. Директор скаже про важливість школи і про те, що батьки мусять учителям допомагати і морально, і матеріально. Відгримлять усім відомі, ідеологічно правильні промови та речівки (от цікаво, що буде нинішнього року? Як шкільна спільнота відреагує на «надвишукане» розв’язання мовної проблеми в Україні?), продзвенить перший дзвінок. Діти обнімуться з друзями і підуть за товсті стіни, щоб отримувати набір незрозумілих знань, виконувати безглузді правила і жити особливим, шкільним життям, яке не має жодного стосунку до реальності. Учителі врочисто поведуть ватаги засмаглих і відпочилих дітей у класи, і я знову здивуюся, скільки серед них людей похилого віку. Бо все менше й менше молодих, котрі добровільно і при здоровому глузді вибирають цю професію. Постійна напруга, життя за розкладом, зірвані зв’язки, пошматовані нерви, крихітні зарплати, а вечорами - зошити й підготовка до уроків. Адже, щоб провести ефективний урок, до нього мають бути готовими не тільки діти, а й учителі. За роботу ж, результат якої навряд чи можна побачити, почути, помацати руками, усвідомити, учителям віддячують рознарядками, жорстким контролем від держави і щотижневими прочуханками від начальства. Ну інколи ми - батьки - виявляємо їм вдячність… І просимо їх бути мудрими та добрими, бо долі наших дітей і в їхніх руках теж.

Деякі особливо цинічні соціологи впевнені: школи виникли для того, щоб замкнути одне на одного людей похилого віку і дітей - тих, хто не може брати участі у процесах виробництва, не може воювати, полювати і приносити іншу користь суспільству. Адже десь і хтось має передавати досвід, чи не так? А племінних зборів більше немає. Та й взагалі, зрештою, ніхто не обіцяв, що життя - легка штука, хай діти звикають! Ми всі родом зі школи, і дехто з нас уцілів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК