Перед- новорічний синдром

Рік, місяці, дні, а незабаром — години, хвилини і секунди... І знову, поки ще за порогом, тупцює Новий рік, цього разу Земляного Щура. Нехай офіційно він вступить у свої права тільки 7 лютого, відповідно до східного календаря, але ж зустрічаємо ми його, як звикли. Знову...

…Знову передноворічна метушня, купівля подарунків, якісь приготування — ялинка, мандарини, куди піти/поїхати, із ким провести новорічну ніч, що одягнути... Але якось уже без внутрішнього трепету — просто тому, що так звикли і так треба. Кому? Сенс? Що від цього зміниться? Здається, з кожним новим зустрінутим роком бажання почати «нове» життя дедалі менше. «Майбутнє вже стільки разів наставало, і щоразу з величезними утратами відкочувалося назад»...

Закінчувати справи року, який минає, і, відповідно, підбивати підсумки все одно доведеться. Хоча вже й без страху чогось не встигнути і без надії розпочати щось кардинально нове. Чим менше страхів, тим менше і надій. Страхи і надії — два боки однієї медалі. «Де надія, там і страх: страх завжди сповнений надії, надія завжди повна остраху», — говорив Франсуа де Ларошфуко.

…Втома... А Свиня, яка йде, ніяк не вгамується: усе намагається підкласти наостанок парочку своїх дитинчат різної величини. У спину їй уже дихає Щур. По-моєму, теж не найсимпатичішна тварина. Чого від нього чекати? І чи чекати? «А як нам далі бути? Чи, я перепрошую, голий зад підставити, чи все-таки якось забезпечити собі, розумієш, на сході хороше прикриття» (Борис Єльцин).

Мало кому вдається незвичайно прожити свій звичайний день. Ми готові примиритися з життям, із тими умовами, які маємо, і з виснажливою нормальністю. Ми живемо у владі обставин, і, здається, неспроможні відчутно вплинути на перебіг подій. Життя стає схожим на гру, у котрій правила визначені зовсім не нами. Світ вислизає і погоджується з нами, як дзеркало, де відбиваються всі наші уявлення про дійсність, хоч би якими вони були. А коли припустити, що по інший бік цього дзеркала міститься необмежений простір варіантів і сценаріїв, до якого колись у дитинстві ми мали доступ? Коли за якусь годину ми могли прожити кілька найцікавіших життів, поборотися з драконом і звільнити принцесу, подолати моря й океани, пережити захопливі пригоди. І все це було не грою, а по-справжньому і серйозно, дивовижно і з широко розплющеними очима. Тому що щиро...

Проте рік за роком усе незвичне ставало дедалі звичайнішим, і радість свята якось розчинилася в повсякденності. Не розуміючи, що ми були щасливі, ми чекали від світу ще і ще. Невдоволення — сильніше почуття, ніж просто задоволення від затишку і спокою. Ми змінили своє ставлення до світу, і тепер він, як дзеркало, повертає нам у відображенні перекручену нами ж реальність. Ця реальність у відображенні втрачає колишню свіжість фарб, стаючи дедалі більш блідою, похмурою і незатишною. А коли припустити, що ми самі усе зіпсували? І світ сильно змінився відтоді, як ми охолонули до нього. Адже колись він гойдав нас на руках, розповідав казки і годував маминою надзвичайною «смакотою»...

Коли це так, то тоді ж можна спробувати усе повернути назад — і те почуття спокійної безтурботності, і смак морозива з дитинства, і відчуття новизни, і надії на краще, і радості життя. Поки дзеркало не розбите, воно ж не змінюється, як і світ. Коли вам здається, що рано вставати кожного ранку нестерпно, поговоріть з тим, хто неспроможний підвестися з ліжка. Коли ви вважаєте свою роботу стомливою рутиною, поговоріть з тим, у кого роботи немає. Коли ви відчуваєте, що більше не в змозі витерпіти примхи своєї дитини, поділіться своїм настроєм із тими, хто не може мати дітей...

Можливо, якщо змінити своє ставлення до світу, зміниться і реальність? І той старий світ дитинства, зрадівши, що ми нарешті прокинулися, знову подарує нам дзвінку радість очікування дива, запах хвої і мандаринів, дитяче захоплення від блискучих новорічних прикрас і, можливо, навіть хрумкіт свіжого снігу, який випав у новорічну ніч? Хіба світ недостатньо прекрасний самий по собі, щоб вимагати від нього якихось пояснень? Можливо, варто бодай спробувати подивитися навколо очима дитини? І тоді Свиня здаватиметься кумедною, а Щур — симпатичною прудкою і неагресивною тваринкою. З наступаючим вас!