Панове, не штовхайтеся животами!

Я не замахуюся на неможливе й не намагаюся розповісти, що таке Гра. Адже недарма старожили Ігор м’яко, але наполегливо попереджають — і не намагайтеся, все одно не вийде. Я спробую лише трішечки підняти запону...

Отже, учасники процесу.

З одного боку, компанія «Медіа-Ключ» (МК) — автори й виконавці унікальних програм «Ключові постаті», «Ключові команди», проекту «Ключовий резерв». У вільний час розвивають організації корпоративних клієнтів, вирішують нерозв’язні проблеми, реанімують організації, які вмирати не хочуть, а так, як жили, далі жити не можуть. Не називають себе управлінськими консультантами і стежать, щоб ІГРИ не «обзивали» тренінгами.

Назва «Ключові постаті» говорить сама за себе. Ключовими постатями — управлінцями найвищого рівня в компаніях — не народжуються. Ними стають. І чому б не зробити це з допомогою рефлексивних ігор? П’ять ігор цієї серії (КП, КП-2 тощо) попри спільну назву і базову ідею, геть несхожі одна на одну. Недавно закінчена КП-5 — особливе дитя «Медіа-Ключа». Проект орієнтований на створення команд ключових постатей, які здатні «розрулити» бізнесовий задум від ідеї до ринкового результату.

Друга сторона — власники бізнесу і управлінці вищої ланки (скорочено ВіУ — власники і управлінці), які хочуть передати частину своїх управлінських функцій у надійні руки. Вони — клієнти, замовники й одночасно учасники гри.

Третя сторона — кандидати на ключові постаті бізнесу — висококласні наймані спеціалісти-управлінці, яких так бракує ВіУ для втілення своїх ідей і задумів. Вони — здобувачі, які претендують на відповідні посади, і учасники гри.

Окрему групу — ті, хто навчається, — організатори з самого початку не планували. Поступово почали надходити заявки на участь від тих, кому не потрібні ні робота, ні працівники, але потрібен особистісний ріст, який забезпечує гра.

* * *

МК — це щось на кшталт бізнес-свахи, яка з допомогою Гри «знайомить» ВіУ зі своїми «ключовими постатями» (нехай вибачать мені таке порівняння корифеї-ігротехніки). Наприклад, потенційний наречений — 50-річний заможний удівець без шкідливих звичок — прагне створити сім’ю з високою блондинкою до 30-ти. Відповідна ж блондинка шукає багатого чоловіка. Їхні запити начебто чудово «паруються». Але уїдлива компанія МК кепкує: подивимося-подивимося, як ви уживетеся одне з одним. І влаштовує п’ятиденні оглядини у вигляді стиснутої у часовому інтервалі, але цілком реалістичної моделі майбутнього життя. Варіант перший: «молоді», проживши насичене ігрове життя, «одружуються» і, можливо, навіть проживуть разом довго і щасливо. Другий — наречений знайде свою долю з пухкотілою чорнявкою, котра розміняла п’ятий десяток. Третій варіант — зрозуміє, що насправді зовсім не хоче женитися... До речі, і блондинка може виявити, що літній удівець — зовсім не те... При цьому набутий досвід у кожного — реальний, а набиті «ґулі» — ігрові!

До речі, використовувати свій новий досвід чи акуратно покласти на поличку, щоб іноді протирати ганчіркою, кожен вирішує для себе.

* * *

Учасником гри п’ятого проекту програми «Ключові постаті» — КП-5 стала і автор цих рядків. Отже, на сайті вивішено список вакансій (відповідно до заявок, прийнятих від ВіУ). Конкурс резюме — перший етап добору. Другий — заочне тестування управлінських властивостей. Потім — можливо, співбесіда з потенційним роботодавцем і, нарешті, зустріч з експертами «Медіа-Ключа» та психологічне тестування.

І ось тих, хто пройшов вогонь, воду і мідні труби, у визначений час збирають на базі відпочинку під Одесою, де доведеться прожити п’ять незвичних діб.

Процес пішов!

Ввечері, у день приїзду, — перші настановні збори (так званий пленум). Організатори-ігротехніки розповідають нам про ідею КП-5 — створення ефективної команди, здатної перетворити будь-який задум на ринковий результат. Адже бізнес-ідею мало породити, її треба вчасно віддати на виховання в руки надійного «педколективу». Тільки тоді з неї виросте не безпритульний, а щось путнє.

Вранці ми вирушили працювати в групах. У кожній — свій ігротехнік. Почали зі знайомства і пред’явлення особистих цілей, із якими приїхали на гру. Серед нас — фінансисти, піарники, комерсанти, аналітики. Зрозуміло, що група — це заготовка під команду, яка мала відбутися за п’ять діб. Тобто важливо зрозуміти, що ми можемо і хочемо робити як команда, «народити» ідею і реалізувати її прямо на грі.

Виявилося, що придумати цікаву ідею і для себе, і для тих, кому ти її презентуватимеш, процес дуже непростий. Група особистостей — це не сума їхніх можливостей! Та й можливості теж не ті — ні тобі секретаря, ні адміністративного права. Тільки особиста здатність примусити інших слухати тебе. Гра справді дає можливість побачити людину такою, якою вона є,— це відкриття ми зробили вже на даному етапі.

Після мозкового штурму, тривалих суперечок наша група нарешті знайшла близьку всім тему і вирішила стати «консалтинговою фірмою». На вечірньому пленумі, де виступали з доповідями всі групи, ми закликали «суб’єктів нашого ринку» приносити нам реальні замовлення.

Другий день розпочався з рефлексії, тобто з аналізу. Ми намагалися за фразами та діями розгледіти справжні цілі й позиції груп. За великим рахунком, не дуже розуміючи, навіщо і кому це потрібно. Як першокласник, який квапиться надіти форму, не почистивши зубів, більшість членів групи з радістю пропустили б цей ранковий «урок». Внутрішньогруповий бунт «навіщо думати, діяти треба» завершився разом із закінченням аналізу. Виникла необхідність визначити мету на найближчий пленум.

Коли не знаєш, куди ти хочеш потрапити, марно запитувати про дорогу.

Китайська приказка

Робота кипить

Ще один камінь, об який спотикаються в грі майже всі. Щоб «включитися» і відпрацювати з користю для себе ці п’ять ігрових днів, важливо зрозуміти: реальним є лише те, що «працює» тут і тепер. Ось чому вкрай невигідно стояти осторонь, спостерігаючи за грою.

До нас прийшов перший замовник. Він хоче дати нам замовлення, але ще не придумав яке. Після тривалих переговорів спливає тема створення кодексу взаємин на грі. Клієнтові, схоже, байдуже — саме замовлення його не дуже цікавить. Та й ми не впевнені, чи потрібен нам такий замовник. Але відповідати за свої слова треба, і проект «Кодекс» надходить у роботу.

До вечірнього пленуму група переконана — валютою в нашому ігровому світі, де немає грошей, але є ринкові відносини, є увага. Оцінити успішність роботи групи можна за виявленим до неї інтересом і готовністю інших до спільної діяльності.

Тому наступна доповідь нагадує суміш КВК і клоунади. Дешеву популярність заробили, а навіщо? Між іншим, на «ринку», окрім нашої «консалтингової фірми», вже існують рейтингова агенція, антикризова компанія, НДІ управлінської науки й одна група, котра так сильно прагне керувати, що, за законами фізики, викликає підсвідоме бажання опиратися...

Діогени та полководці

Час ущільнився, і те, що у «великому житті» відбувається за рік, тут проживається за день. Протягом п’яти хвилин ситуація може кардинально змінитися. Одні починають активно налагоджувати міжгруповое спілкування і відчувати себе полководцями, які розуміють, куди й навіщо висувати полки. Інші продовжують бути закритими для зовнішніх контактів. Тоді як те, що добре для Діогена, не завжди корисне для бізнес-структури....

Цілі групи тісно пов’язані з цілями кожного, помилки групи — це помилки кожного. Ай-яй-яй, де ж управлінські риси, щоб не просто «вишикувати» інших, а ще й сказати просту фразу: «Це робитиму я»? Хоча вимовляти якраз і не обов’язково. Обов’язково робити.

Один із неоціненних подарунків гри, презентований і апробований на пленумах, — «запитання на розуміння». Їх ставлять наприкінці кожної доповіді, щоб прояснити для себе позицію групи, починають чарівними словами «Чи правильно я зрозумів, що...» і передбачають лише три варіанти відповіді. (Завуальоване ставлення до доповіді чи доповідача, яке вкладається у формулу «Чи правильно я зрозумів, що ти сам дурень!» запитанням на розуміння не є!) Виявилося, що запитання — грізна зброя, з допомогою якої можна і захищатися, і нападати. До речі, для вираження своєї точки зору на пленумі теж існує встановлена форма. Але не для того, щоб зображати борців сумо, які штовхаються животами, а щоб позначити свою позицію, яка відповідає особистим і груповим цілям.

Сховайте батоги, панове!

У командах — розбрід і хитання, суперечки, навіть розколи... Хтось гатить із гармати по горобцях, хтось закопався в науку, хтось копає від паркана до обіду... Тепер уже зрозуміло: пленум необхідний, щоб дати потрібний посил іншим учасникам гри і дізнатися про їхню реакцію. Але потрібне чітке розуміння своєї мети та цілей інших груп. А з цим у багатьох явні труднощі...

Особисті цілі працевлаштування вже давно відійшли на задній план, головним тепер є прагнення пізнати цей новий, несподівано відкритий світ.

Стіни в загальному залі вже давно обклеєно всілякими плакатами, оголошеннями, рейтингами і котируваннями. Життя кипить. Всю ніч нарізали і розфарбовували серветки — розробляли рекламну кампанію. Головне — ми нарешті навчилися нормально взаємодіяти. Згадався фільм «Ще раз про Червону Шапочку», де примхлива дитина королівської крові заявляла: «Тебе відлупцюють батогами, і полюбиш мене як миленька!» У результаті дівчиська подружилися лише тоді, коли всі батоги поховали!

Під кінець я вирішила досягти і своєї особистої мети і зробила групі замовлення: провести опитування на тему: «Чи зможете ви розповісти вдома, що таке Гра?» 80% учасників, які грають уперше, вважають, що зможуть. Серед тих же, хто мав досвід участі в іграх «Медіа-Ключа», 80% кажуть, що зробити цього не зможуть. До речі, опитування було проведено вдень, а ввечері, на підсумковому пленумі, деякі учасники вже змінили свою думку.

А все тому, що за цей час сталося багато що. Була і спроба захопити управління всім процесом із боку однієї команди, і опір інших, і об’єднання деяких груп в альянс, і, як результат, — спільний виступ на пленумі. Виявилося, що самоорганізуватися, враховуючи інтереси всіх, можна за 15 хвилин! Зразок грамотного управління процесом ми змогли відчути особисто.

То хто переміг? Наші? — запитували мене вдома. Насправді у Грі немає переможців і переможених. Результат її складається з особистих і унікальних результатів кожного учасника. Намагатися створити об’єктивне визначення Гри — те ж саме що розповідати про каву: доки не спробуєш, не зрозумієш. До речі, у кожного, хто намагається її зварити, виходить «свій» напій...

P.S. А чи вийшли команди ключових постатей? — запитаєте ви. Гадаю, так. Адже п’ять діб спільної роботи, коли кожен розуміє, що від його дій залежить і власна доля, і доля всіх членів групи (і в грі, і там, «за парканом»), — серйозне випробування. Його не можна пройти «жартома»...