Пандемія страху

За своїми масштабами, економічними збитками та прогнозованими соціальними наслідками, пандемія коронавірусу стала подією, небаченою з часів закінчення Другої світової війни.

Всього за три місяці вірус SARS-CoV-2 поширився, практично, по всьому світу. Як виявилося, глобалізація, що сягнула піку саме на 2020 рік, має свої негативні сторони. Панічна реакція світової спільноти на коронавірус мимоволі підштовхує до висновку, що його поява заскочила зненацька навіть лідерів геополітичних перегонів, що вже казати про аутсайдерів.

Та це зовсім не так. Про коронавіруси було відомо багато й давно, наука виявилася підготовленою до технічних аспектів боротьби з пандемією набагато краще, ніж будь-коли раніше. Геном був розшифрований і переданий у дослідні лабораторії по всьому світу в рекордно стислі терміни. І хоч в умовах карантину час плине повільніше, ніж зазвичай, усе-таки розробка всього за три місяці кількох лікарських препаратів та вакцин, які вже проходять випробування, - відмінний результат.

Феномен нинішньої ситуації в тому, що так само погано, як і раніше, з завданням упоралися ті, хто належить до сучасної політичної еліти і (або) відповідає за політику у сфері громадської охорони здоров'я. Власне, й самі спільноти виявилися неготовими прийняти виклик у всеозброєнні. Ще в січні неможливо було уявити, що в одних демократичних і вільнолюбних країнах армію та спецслужби задіють для обмеження свобод свого населення, а в інших - рекомендації влади просто грубо ігноруватимуть. З якої причини світ ліберальних демократій обрав саме китайську модель реагування на загрозу, залишається загадкою. Незаперечні найкращі наміри урядів забезпечити народові безпеку шляхом збереження життя. Проблема виявилася у прийнятності ціни, яку спільноти, що зовсім не просили владу робити їм добро, виявилися готовими за це платити.

Масштаб шкоди, завданої світовій економіці, а також глибина очікуваних уже в найближчому майбутньому соціально-економічних трансформацій потребують аналізу й осмислення. Якщо скористатися класичним формулюванням Клаузевіца: "війна є продовження політики іншими, насильницькими засобами", - треба визнати, що ми опинилися в умовах справжнього воєнного часу. Тобто війни ніхто не оголошував, обмежилися непояснимою "пандемією", але завдані збитки порівнянні з наслідками великомасштабних воєнних дій. Усі відомі геополітичні конструкції, економічні системи й навіть світові релігії тією чи іншою мірою постраждали не так від, узагалі-то, не найбільш злобливого й смертоносного вірусу, як від надзвичайних заходів, вжитих для перемоги над ним. При цьому саме напередодні послаблення карантину з'ясувалося, що одним із основних інструментів антивірусної війни, суть якої ще належить усвідомити, став інспірований урядами по всьому світу страх перед вірусом та всім, що з ним пов'язане. Насильницькі засоби, про які говорив Клаузевіц, виявилися в нових історичних умовах зовсім іншого роду, ніж ті, які були раніше. Це і радикальні обмеження свобод, і закриття кордонів, і заборона на експорт критичних товарів, і очікуване посилення контролю, практично, над усіма сферами життя індивідів. У деяких випадках експерти заговорили про настання "медичної диктатури" з найширшими наслідками далеко за межами власне медицини. Тим часом питання, чи можна перемогти у війні, якщо ворог вселяє панічний страх, залишається відкритим як у філософському, так і в практичному сенсах.

Просто уявіть собі, що віднині лікарі будуть відмовлятися лікувати хворих, а вчителі - вчити дітей на тій підставі, що вони бояться заразитися. Точні наукові знання, які могли б стати єдино надійною основою усунення страху, тепер украй важко знайти в океані необґрунтованої, часто провокаційної й нічим не підтвердженої інформації, яку ЗМІ та соціальні мережі зі швидкістю світла вже третій місяць розносять по світу. Тепер з'ясувалося, що до сіяння страху причетні й офіційні структури.

У зв'язку з цим привертає увагу відверта заява головного санітарного лікаря Віктора Ляшка в ефірі одного з телеканалів про те, що парки і сквери в Україні закрили не через небезпеку зараження коронавірусом, а задля психологічного впливу на українців і створення в них відчуття тривоги, щоб вони дотримувалися карантину. Виявляється, "коли закривали свого часу парки, обприскували дороги, це, знову ж, було питання впливу не так на епідеміологічний процес, як на психологічний". Ляшко пояснив, що цю тактику запозичили в інших країн, коли зрозуміли, що люди не бояться небезпеки, якої не бачать. Серед цих країн згадувалися Китай та Італія. Цікаво, якими могли б бути, наприклад, заходи психологічного впливу на ту частину населення, яка не бачить війни на сході України й тому перестала сприймати її як загрозу? Оголошення загальної мобілізації чи проведення показових стрільбищ? І чи є відповідь на запитання, чому коронавірус дуже поширився в американських тюрмах, де ув'язнені перебувають у суворій ізоляції, а більшість заражень у Нью-Йорку (до 66%), за визнанням спеціалістів, відбулося саме в домашніх умовах?

Батько всіх страхів - страх смерті - належить до сфери духовної, яка традиційно перебуває під опікою вірувань та релігій. Наука, в тому числі медицина, завжди протистояла ортодоксальним релігійним поглядам, але перемогти догматизм і ритуали донедавна не могла. І ось у наші дні сталося неймовірне. Порожнеча площі перед Собором святого Петра в Римі під час великодньої служби самого Папи Римського, самотня Кааба у внутрішньому дворі Заповідної Мечеті в Мецці, заварені двері синагог в Ізраїлі, спорожнілі на Великдень християнські монастирі й собори православного світу стали очевидним свідченням того, що страх і "диктатура медицини" взяли гору навіть над божественним. Страх перед незвіданим переміг не тільки розум, а й дух. Усі знають, що час прийде, питання лише в тому, як, коли й чому це станеться. І все ж тепер чи не кожен землянин сподівається, що вже перехворів на COVID-19, але в легкій формі, й має імунітет (що не факт). Патріарх Кирило більше не їздить із іконами по Москві, а сидить в ізоляції. І теж, мабуть, надіється.

Сучасне суспільство втрапило в пастку, створену ним же самим. Воно не хоче відмовлятися від розкоші вседоступності та свободи вибору - чи то товари, послуги чи звички. Велика частина населення якщо не всього світу, то точно Заходу більше боїться втратити звичний спосіб життя, ніж заразитися. Неможливість купити каву в "Старбаксі" виявилася більшим жахіттям, ніж загроза інтубації. Саме цей страх, а не страх перед вірусом лежить в основі непоясненної пристрасті, наприклад, скуповувати туалетний папір, консерви, крупу та інші предмети першої необхідності. Заперечення страху штовхнуло на дурнуваті протести, коли явно психічно нездорові люди облизували раковини й унітази в громадських місцях, щоб довести відсутність вірусу. У результаті, деякі з них заразилися (тільки незрозуміло, чим). Тому не варто засуджувати Віктора Ляшка, доктора Фаучі чи будь-яких інших представників урядів, що є плоть від плоті представники своїх спільнот. Вони порівнюють пропоновані заходи та реакцію співвітчизників зі зрозумілими їм уявленнями, і, в цьому сенсі, їхні дії, як свідчать опитування громадської думки, підтримуються більшістю. Ті, кого треба не лякати, а вмовляти і з ким варто вести чесний і прямий діалог, живуть у таких країнах як Німеччина, Швеція або Японія, в нас таких поки що меншість. Це до того, що досвід інших країн буває різним - є китайський, а є й німецький. Аргумент, що нашу систему охорони здоров'я не можна порівнювати з німецькою, не працює, - її не можна порівнювати ні з китайською, ні з італійською. А ще краще - нічого ні з чим не порівнювати, а виходити з власних знань та досвіду. Тільки де ж їх узяти…

Украй небезпечною, з точки зору наслідків для суспільства, виглядає навіть дуже невинна, на перший погляд, вимога дотримувати "соціальної дистанції". Сам цей термін містить небезпечне різночитання. Чому "соціальної", а не "фізичної", якщо йдеться тільки про відстань? Соціальна дистанція - поняття семантично значно ширше, воно передбачає не тільки півтора метра відстані між людьми, а й обмеження контактів, дружніх і будь-яких інших зв'язків, які й створюють із набору індивідуумів - соціум, тобто суспільство. Роз'єднаними легше керувати, кожен окремо почувається незахищеним, а отже вразливим. І якщо "соціальна дистанція" - не просто невдалий термін, то всі попередні теорії конспірології блякнуть на тлі ідеї перетворення людських спільнот на групи окремих індивідуумів. Саме соціалізація зробила людину людиною, стала причиною розвитку мовної функції, культури, мистецтв, дозволила вижити в глобальних природних катаклізмах і війнах. Обов'язково знайдеться хтось, хто скаже: нас тренують перед наступним етапом, виробляючи безумовний рефлекс ізоляціонізму.

Вкотре слід констатувати: перемогти у світовій антивірусній війні можуть лише наука й освіта, загальна культура, високий рівень розуміння соціальної відповідальності та організації суспільства. Тобто саме ті сфери, які традиційно першими підлягають секвеструванню при будь-яких переглядах бюджету у бік зменшення. Років двадцять тому Україна створювала в Китаї технопарки, а тепер ми переймаємо в нього досвід боротьби з вірусом. Якщо в країні немає своєї наукової бази, а оклади лікарів вищої кваліфікації втричі нижчі від зарплати піцайоло в сусідньому супермаркеті, то сіяння страху виявляється ледь не основним засобом боротьби з пандемією. Боротьби, але не перемоги.

"Повергнути ворога без бою - ось вершина", - писав великий китайський стратег Сунь-дзи. І додавав: "Війна - це шлях обману". У цьому сенсі, людство справді взяло на озброєння саме китайський досвід. Залишається дізнатися ціну перемоги.