Пандемія: випробування і шанс

08 березня, 2021, 15:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Неминуче долається лише вічним — піклуванням і любов’ю.

Пандемія: випробування і шанс
Фото: Twitter

Пандемія нікого не робить хорошим чи поганим.
Вона просто виявляє хороших і поганих людей та виставляє їх на оглядини.

Так казав вуйко Дезьо

Парадокс, але ковід-дисиденти, а згодом і антимаскові борці за свободу від відповідальності, що виступають під гаслами протесту проти «світової змови» проти людства, самі поводяться як учасники цієї змови. Закликаючи до свобод, вони самі перетворилися на «залучених».

При цьому практикою поневолення людини для них є маска на обличчі, а тепер — і щеплення, та аж ніяк не кредитна картка або смартфон у їхній кишені, які фіксують кожну транзакцію і кожного з них. І це відбувається вже в режимі реального часу, а не колись у майбутньому, чим вони лякають.

Та втрата причинно-наслідкових зв’язків і є характерною ознакою «залучених». Тож жодних парадоксів немає. Якщо ви починаєте наполегливо доводити, що незалежні, це й означає, що ви вже «залучені».

Відтак історія повторюється. Як колись найглобальнішим став «рух антиглобалістів», так і тепер найзавзятіші борці проти глобального поневолення за «свободу від відповідальності» стають адептами й кріпаками глобальної ідеї, радше — «антиідеї».

Можна пробувати прискіпливо дошукуватися ініціатора таких «антиідей», провокатора конфліктів і конфронтацій. Врешті є багато ознак, які вказують на джерела (джерело) такої злої волі. Для нас в Україні вони очевидні. Та навіть виявивши суб’єкт, що інспірує ці гризоти, ми не усунемо вогнища спокус і системи механізмів їх поширення, бо найдієвішими засторогами проти них були і є моральний закон та міра буття, які втрачені в секуляризованому світі споживання.

Протягом усієї історії розвитку цивілізації моральний закон і міра буття були координатною сіткою, універсальною і абсолютною базою порівняння для визначення понять «Добро і Зло», «Правда і Кривда» тощо. Щойно в суспільстві споживання моральний закон і міра буття стали упослідженими, бо стримували нав’язування попиту, як відразу зникла система координат, а база порівняння з універсальної перетворилася на індивідуальну, суб’єктивну. Відтак і поняття «Правда» стало відносним, тобто втратило свій універсальний абсолютний сенс. Кожен, хто забажав, побудував власну модель Всесвіту, кожен, хто зміг, створив власну теорію еволюції, кожен, хто захотів, оголосив себе «фахівцем-інфекціоністом», кожен став знавцем історії та тлумачем сенсів понять. А той, кому все це робити було не до снаги, отримав «супермаркет наймиліших оман» як потворний продукт інформаційного світу. Це призвело до розгулу популізму і появи страхітливих політичних симулякрів. Навколо них відразу згуртувалися величезні електоральні бази позбавлених визначених ідеологічних засад виборців, що перетворило політику на культ лідера, який ці «омани» постійно генерує через механізми нав’язування попиту суспільству споживання. Демократія без компетентності та професіоналізму породжує страхіть. Виборці в такій політичній фантасмагорії перетворилися на адептів культу. Відтак «альтернативні факти» створили «альтернативну політику», яка відкрила шлях до «альтернативної реальності». Створена суспільством споживання система нав’язування попиту в цих умовах стала механізмом деконструкції цивілізації.

Якщо ми, в ситуації, в яку втрапили, не зробимо належних кроків, то еволюція цивілізації набуде тенденцій занепаду з відомим фіналом «Вавилонської вежі», під час будівництва якої виникло безліч мов-правд.

Пандемія — це, серед іншого, акцентований запит на Правду. Це також жорстка, а подекуди натуралістична апробація факту, що не визнає «альтернативної реальності», хоч би які інформаційні ресурси залучалися до створення чергової «омани». Країна-приклад сучасної цивілізації опинилася серед перших за трагічними наслідками епідемії. США за рік втратили померлими більше людей, ніж за дві Світові війни і війну у В’єтнамі.

А ще — пандемія багатьом показала, що старі товариші, друзі та живе спілкування з ними набагато важливіші за нові смартфон, телевізор, авто тощо. Життя напряму нагадало про свою неперехідну, нев’янучу цінність.

Люди не розуміють, що, встановлюючи всеможливі додатки у смартфони, вони, метафорично, посеред лугу встановлюють самі собі паркани і хвіртки, а потім живуть в очікуванні кодових ключів від них. І все це у збоченій базі порівняння називається «зручністю».

Жити потрібно безпосередньо.

Колись вуйко Дезьо про «вигоду» розмови мобільним телефоном казав: «Це все одно якби замість поговорити з котом я поговорив з мискою, з якої він їсть».

Усе світове інформаційне поле перетворилося на гризоту. І навіть якщо ти блокуєш потік новин про політичний бруд, тобі навіють страхи безпорадності перед хворобою, аварією, стихією тощо.

До нас щомиті приходить час вибору. За своєю природою, людина обов’язково приводить будь-яку ситуацію до оцінки «так — ні», чим, до речі, користуються маніпулятори й провокатори, коли розколюють суспільство. Робити вибір потрібно зі «світлою головою», а не в стані істерики, який хочуть нав’язати, бо від здійсненого вибору людини залежить надзвичайно багато. Пригадую, як колись у дитинстві, чи то не в першому класі, лежачи ввечері в ліжку, думав про те, що якби вранці в школі на урок у клас пішов іншим коридором, то наша збірна з футболу ввечері не програла б.

Ми забуваємо, що незаперечною правдою є, скажімо, те, що прийшла весна.

Дружина приготувала обід і покликала мене до столу. А я трохи завис у Мережі. Коли вона покликала мене вдруге, я з досвіду вже знав, що чекати на треті запросини небезпечно. Відтак пішов у вітальню. Сідаючи до столу, щоб якось виправдати своє запізнення, запитав, чи капусняк не загарячий.

Оля примирливо відповіла, що він для неї добрий. Та я ситуацію не розпізнав у всій повноті, тому бешкетливо бовкнув: «Ти лише про себе й думаєш».

Ох як я тікав на лоджію і там ховався, притримуючи двері. Добре, що качалка лежить на кухні, а не у вітальні, й на вулиці вже тепло, тож на лоджії я міг перечікувати довго. Правда, я помітив, що Оля гнівалася на мене для годиться, бо сама приховано реготала.

Дякувати, настала весна, тож підуть уже зелені борщики з кропивки. Відтак капусняки, з усіма пригодами, залишаться в минулому.

Нігілізму, егоїзму та негативній етиці суспільства споживання потрібно протиставити пріоритети зміцнення довіри, піклування і позитивних мотивацій. Власне, повернутися до засадничих концептів, на основі яких виникла й сформувалася наша цивілізація. Якщо ж в умовах глобальної мережі поширення інформації ми будемо продовжувати генерувати лише привабливі в сенсі нестримного споживання філософські інтоксикації, що суперечать природі і засадничим основам формування та розвитку суспільства людей, завзято впроваджувати їх і нав’язувати соціуму, спираючись на вигадані неприродні пріоритети, то в якийсь момент виявимо, що дім, який ми побудували, «стоїть на піску».

«Віра — це не питання вибору людини, це питання виживання людства», — так казав вуйко Дезьо.

Пандемія мине, як минає все. Маємо щодо цього настанови стародавніх мудреців. Але ми мусимо сприйняти її не лише як глобальне лихо, до формування велетенських масштабів якого долучився і спосіб нашого життя, а й як шанс, тригер, що може змінити базу порівняння цивілізації, вже на основі якої людство поверне собі природні сенси понять та уявлень про «Добро і Зло», про «Правду і Кривду» тощо.

Хоча пошук і вигадка є складовою Задуму щодо людини, маємо розуміти: сенс життя людини не може бути у вигаданому людиною.

Цей сенс не у вигаданому людьми, а в подарованому людям. Коли мене питають: «А ким подарованому?» — я відповідаю: «Тим, кому складаємо щиру подяку». Ось тут і зосереджений найвищий вибір людини: кого вона обирає Творцем? Тобто: кому вона довіряє свою долю?

Вибір і спроба — це найголовніший сенс Задуму щодо людини. А ми нині найбільше боїмося й уникаємо саме вибирати і діяти, бо втратили моральний закон і не маємо певної, визначеної міри буття.

Тож чи стане нам усвідомлення та відповідальності цей тригер, який може змінити базу порівняння цивілізації, перемкнути, аби глобальний механізм маніпуляції людиною перетворити на механізм ініціації людини, впровадивши в нього моральний закон?

Пандемія є неминучою обставиною. Неминуче долається лише вічним. А вічними є піклування і любов.

Інші матеріали автора читайте за посиланням

По матерiалам: ZN.UA /
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК