Пам'ятка туристам-адреналінникам: "ДНР"

Плакати зі Сталіним, триколори з двоголовим орлом, військова техніка на вулицях, викорінювання всього українського, царствіє російського рубля, загальне схиблення на Путіні й молебні "Россея, прийди!"... Ну, хіба що ведмеді в вушанках і валянках ще по вулицях не пішли.

Незабаром саме так сприйматиметься Донецьк, який ще недавно був європейським містом, обласною столицею, центром Євро-2012. У період обопільної інформаційної війни, читаючи огляди медіа, а тим більше соцмережі, доводиться відокремлювати зерна від полови.

Після встановлення відносного миру переселенці почали повертатися до своїх домівок. І соцмережі почали наповнюватися постами, що жити можна, ходити по вулицях не страшно, людей і машин багато, приїжджайте спокійно й нічого не бійтеся.

Ні, ми не закликаємо всіх відправитись дивитися на життя в "ДНР". Але охочі все ж таки є. Як, наприклад, ми з чоловіком, які раніше часто бували в Донецьку у відрядженнях.

Більшість колишніх партнерів з міста виїхали, але через них ми змогли знайти гідів, які допомогли з поїздкою. З цікавості ми звернулися до українських тураґенцій. Турів до "ДНР" у них не знайшлося, максимум, чим нам могли допомогти, так це підібрати готель або найману квартиру. Що ми могли зробити й без їхніх комісійних націнок.

Отже, ми самостійно виконали тур у Донецьк - без оповіщення так званого міністерства державної безпеки "ДНР" та інших аналогічних відомств, без анонсів у соцмережах "ми їдемо!", без будь-яких реєстрацій у місті. Тобто як звичайні туристи без місцевої прописки і з максимумом розуміння, куди ми прямуємо, заснованого на загальній (найчастіше застрашливій) інформації. За результатами поїздки ми склали своєрідну пам'ятку туристам-адреналінникам.

Загальні положення

"ДНР" - це така собі незрозуміла частина Донецької області. Юридично - окупована територія України. Але в самій "ДНР" вважають її своєю і українською не визнають (не всі, але багато жителів). Попри взятий курс на Росію, російською цю територію теж назвати не можна. Це найсправжнісінька невизнана, як тут кажуть, "республіка". Якщо Південну Осетію й Абхазію визнали хоча б Росія, Венесуела, Нікарагуа й Науру, то "ДНР" - як Придністров'я і Нагорний Карабах - ніхто (як не брати до уваги Південну Осетію, єдину, яка підписала з "ДНР" документи про співпрацю).

У "республіці" є низка своїх особливостей. Тут живуть за "московським часом" (його називають "донбаським" або "донецьким"), тобто в зимово-весняний період різниця з Києвом одна година (коли в Києві 12:00, у Донецьку - 13:00).

Валюта - російський рубль. Не так давно в ходу була й гривня, але тепер повсюдно рубль. Гривню, долари і євро на рублі міняють у пунктах обміну валют. Таких пунктів багато, з ними проблем немає. Цікаво, що в усіх обмінниках курс єдиний, встановленний так званим Центральним республіканським банком "ДНР". Міняють банкноти номіналом від 20 грн, менші не беруть, монети тим більше. На середину листопада курс валют у обмінниках був таким: 1 американський дол. - 63,50 руб., 1 євро -
66 руб, 1 українська гривня - 2,56 руб. І тут порада туристові: рублі вигідніше купувати на основній території України - курс вищий. Боятися міняти гроші в "республіканських" обмінниках не варто: все "цивільно" - перевірочні апарати, охорона, калькулятори біля віконець, дозвільні ліцензії з печатками "ДНР" на здійснення валютних операцій.

Міжнародної банківської системи тут немає, тому банківські картки в нагоді не стануть. Усі споживчі розрахунки - за готівку. Тож запасіться готівкою заздалегідь. На крайній випадок зняти готівку з банківської картки можна в спеціальних точках - у середньому під 4–5%, якщо одержувати гривнею, або за дивною схемою "за курсом 1:2 плюс 25%" при знятті готівки з гривневої картки рублями. Але ми не ризикнули - такі пункти навіть зовні довіри не викликали, і передавати дані своєї карти незрозуміло кому не дуже й хотілося.

З українських мобільних операторів у "республіках" працюють тільки МТС і Life. Є ще "республіканський" оператор "Фенікс", але він вам не знадобиться, оскільки не особливо поширений. Максимально постарайтеся поповнити мобільники ще на "великій землі" (так мешканці "ДНР" називають підконтрольні Україні території), запасіться про всяк випадок поповнювачами (вони в продажу є, тільки ціна в півтора рази вища). У "ДНР" можна поповнити мобільні через термінали, але їх украй мало, і поповнення виходить уже втроє дорожчим. Інтернет у "республіках" є, тому можна "заправити" мобільник за допомогою интернет-банкінгу.

Як доїхати

Перш ніж узагалі їхати, слід оформити "електронну перепустку". Тепер з цим проблем немає: вносите дані на спеціальний сайт СБУ (urp.ssu.gov.ua) і за два тижні отримуєте схвалення на перетин лінії розмежування.

Не рекомендуємо відправлятись у "республіки" на власному авто. По-перше, з метою безпеки (до автомобілів з номерами з інших регіонів України в "ДНР" виявляють пильну увагу - вас оглядатимуть на блокпостах, а при пересуванні містом може зупинити тамтешня поліція). По-друге, саме авто - це додаткова спокуса для перевіряльників. Відвертої сваволі, як це було навесні-влітку минулого року, в Донецьку вже немає. Але ситуації бувають різними. Ліпше не ризикувати. По-третє, через величезні черги на КПП на лінії розмежування, в яких стоять саме приватні авто. Тож місцеві жителі радять більш мобільний спосіб проїзду: потягом до Слов'янська, Краматорська або Костянтинівки, а звідти маршрутками до Донецька. Маршрутники підлаштувалися під нові правила й оперативно, без особливої черги провозять своїх пасажирів через КПП. Вартість проїзду без пересадок на КПП - 300–350 грн.

Замість залізниці можна скористатися автобусним сполученням. Наприклад, квиток "Київ–Донецьк" коштує 600–700 грн на проїзд "з пересадкою" (це коли вас довозять до КПП, вивантажують, ви самостійно з багажем проходите перевірку, а на другому боці вас чекає стикувальний автобус цієї ж компанії, який везе вже в Донецьк). Курсують і мінівени формату "без пересадок на КПП", але ціна такого квитка "Київ–Донецьк" - уже 1500 грн.

Безпека

Зі зрозумілих усім причин - питання найделікатніше. Це перше, що ми обговорювали ще на етапі народження ідеї "чи не поїхати нам у Донецьк". Тут самим розібратися важко. Тому ще одна порада туристові: підберіть для супроводу людину (серед знайомих або колег), яка постійно проживає на "стороні, що приймає" і розуміє всі нюанси місцевих "звичаїв".

Друзі нам порекомендували Михайла, який став нашим гідом по Донецьку і взяв на себе основні оргпитання. Він же нас проінструктував "про особливості поведінки", а частину ми пізнавали на власному досвіді. Отже, низка порад щодо безпеки.

1. У "ДНР" діє воєнний стан, і один із його пунктів - наявність комендантської години (на вулицях заборонено перебувати з 23:00 до 5:00). Як розповідали жителі, за порушення цього правила може затримати патруль, у СІЗО (вірніше, тут місця для затриманих називаються "підвалами") протримають до трьох днів, поводять на громадські роботи, потім відпустять. Якщо вже вкрай потрібно, то вночі можна переміщатися містом на таксі.

2. Виходячи на вулицю, ви завжди повинні мати при собі паспорт. Це теж одна з умов воєнного стану. Це не означає, що у вас його постійно перевірятимуть. Нам за два тижні перебування в Донецьку довелося показати паспорт двічі. Причому не поліцейським, а пильним бабусям на окраїнах, які насторожилися через те, що ми робили фотознімки на мобільні телефони. Їм відразу не сподобалася наша київська прописка, от для таких випадків і потрібен супровід з місцевою адресою в паспорті. Наш гід Мишко почав розповідати, що ми його родичі, приїхали в гості, і зовсім ми не шпигуни тощо.

3. Поведінка на вулиці не має видавати у вас "чужинця" (в "республіках" такими вважають жителів Центральної й Західної України, іноземців, а от росіяни тут "свої"). До "чужих" - підвищена увага, і не тільки з боку силовиків, а й звичайних громадян. Є відчуття, що в кожному хочуть угледіти шпигуна чи диверсанта. Тому ходити з картою міста, путівником означає відразу нарватися на "пригоди" (для орієнтації ліпше користуватися картами в мобільному). Зрозуміла річ, що про жодну українську символіку в атрибутах одягу і мови бути не може.

4. Є обмеження на фото- і відеозйомку. Якщо з'явитеся з відеокамерою на вулиці, зустрічі з поліцією не уникнути. Це все в тему "довкола шпигуни і диверсанти". З фотоапаратом теж слід бути обережними. У принципі, фотографувати пам'ятники, парки, церкви, рослинність, одне одного на тлі визначних пам'яток можна. А от будинки, руйнування, військових, поліцію, військову техніку, товари й ціни фотографувати заборонено. Ліпше не ризикувати, бо можуть фотоапарат вилучити, і нічого нікому не доведете. Тому навіть місцеві жителі фотографують місто здебільшого на мобільні, та й то нишком.

5. Мобільні телефони, смартфони, планшети - окрема тема. Як нам розповів Мишко, якщо нарватися на перевірку паспорта, то патруль найчастіше зажадає пред'явити телефон. У ньому перевірять останні виклики, фото й відео, а також ваші соцмережі й пошту. Врахуйте цей момент: виходячи на вулицю видаляйте все, що може викликати підозру (особливо приватне листування в соцмережах). Коли їдете в "ДНР", перегляньте, як названо абонентів у телефонній книжці. Машину нашого гіда Михайла одного разу зупинили військові: йшла облава на диверсантів. Серед останніх викликів у його мобільному був контакт "Штаб Ігор". Можете уявити, що тут почалося… Під "Штабом" Михайло мав на увазі Гуманітарний штаб Ріната Ахметова, від якого він одержував продуктовий набір і ліки для літньої матері. А Ігор - один із волонтерів штабу, з яким чоловік підтримує контакт. Того разу розібралися на місці. Але Михайло - місцевий, і в таких ситуаціях поводиться спокійно. Якби на його місці опинився "чужинець", затримання до з'ясування обставин було б неминучим.

6. Будьте особливо уважними при спілкуванні зі звичайними людьми. Жодних політичних тем або дискусій на тему "хто правий, хто винуватий, хто почав цю війну", жодної зневаги до міста, до самої "ДНР" та її правителів. Пам'ятайте: ви - "чужинець", мирно розрулити дискусію не завжди вийде, а на донос можна нарватися (так, тут є доноси, і сусіди "стукають"). По телеканалах постійно транслюють біжучим рядком телефони гарячої лінії, на яку слід повідомляти про все підозріле.

7. Відвідуйте людні місця, звичайні для мирних громадян - серед людей почуваєшся спокійніше.

8. Але, навіть опинившись у квартирі чи номері готелю, не розслабляйтеся, не забувайте, що ви перебуваєте в "ДНР": стежите за гучністю українських телепередач, які вирішили подивитися через Інтернет: жодної голосної музики (особливо українською мовою), жодного порушення громадського порядку - інакше зустріч із поліцією забезпечено.

Повну гарантію безпеки в "ДНР" вам не дасть ніхто. І ви маєте це розуміти, коли їдете сюди. Але загалом, якщо приїхати в місто як звичайна людина з благими намірами, дотримуватися місцевих правил спільного життя, то поїздка пройде спокійно. У центрі міста, в місцях відпочинку завжди багато людей. Поліція стежить за громадським порядком. Юрб військових немає, у зонах мирного життя вдень зі зброєю ніхто не ходить. Але перші дні, поки не освоїтеся, мандраж при кожному виході за поріг забезпечено.

Способи пересування

У віддалені райони Донецька ми пересувалися автівкою Михайла. Але в місті нормально працює громадський транспорт (проїзд у тролейбусі/трамваї коштує 3 руб., у маршрутці - 6–8 руб.) Правда, після восьмої вечора з транспортом проблеми, бо до настання комендантської години водії намагаються встигнути повернутись у транспортний парк, а потім дістатися додому. Але служби таксі працюють цілодобово (мінімальна вартість 60–70 руб.)

Визначні пам'ятки

Їх можна поділити на три блоки. По-перше, це традиційні знакові місця міста, які приїжджі відвідували і до настання "російської весни": бульвар Пушкіна (з кав'ярнями й ресторанчиками), парки відпочинку ім. Щербакова та ім. Ленінського комсомолу, знаменитий стадіон "Донбас Арена" і зона відпочинку довкола нього, ботанічний сад, парк кованих фігур тощо.

По-друге, райони, пов'язані з бойовими діями. Є такі місця в центрі міста - краєзнавчий музей, палац молоді "Юність", залізничний вокзал, житлові будинки, серію піддані масованим обстрілам, страшні наслідки яких видно досі. Їх можна відвідати самостійно. А от на окраїни Київського, Куйбишевського та Петровського районів (які досі знаходяться "на передовій") ліпше їхати з супроводом, бо тут особливе життя, яке разюче відрізняється від життя в центрі міста. Побачене на окраїнах, звісно, шокує - обстріляні будинки з чорними обвугленими дірками, без вікон, з пошкодженими дахами... Але навіть тут живуть люди. Їх значно менше, ніж у інших районах, але вони є. І діти граються на вцілілих майданчиках.

Третій блок визначних пам'яток ми позначили як "республіканський" - те, що відбиває побут пересічних жителів "ДНР". І тут головне - новий дух, просочений "республіканською ідеологією". Це розумієш, слухаючи розмови людей у транспорті, магазинах, кафе. Це підкріплено навколишніми атрибутами: пануванням прапорів "ДНР" (вони всюди); георгіївськими стрічечками (на рюкзаках, машинах, у кабіні водія тролейбуса); розвішаними по всьому місту білбордами про вибори 18 жовтня, які так і не відбулися, про міністерства, про "главу республіки" Олександра Захарченка. На кожному розі - точки продажу "новороських" і "ДНРівських" сувенірів. Кіоски "Пресса" - суцільні газети "Новороссия", "Донецкая республика", "Голос республики". Тютюнові кіоски - і тут сигарети "Новороссия", "Русичи", "Георгиевские". І абсолютна відсутність синьо-жовтої комбінації кольорів.

Окрема тема - магазини та базари. Вони теж із розряду визначних пам'яток. Відразу шокують цінники - вартість зазначено в рублях. Незвичні товари - нові торговельні марки російського і білоруського виробництва.

Справили враження магазини з вивіскою "Комісійний". Їх тут багато, ну наче в 1990-ті занурилися. І це не "секонд-хенд", а найсправжнісінькі комісіонки: від шуб, поношеного взуття і ковдр до пателень, ложок і виделок, мультиварок... У нас від них залишилися нехороші враження: було відчуття, що частина речей - здобич мародерів.

Ще один відбиток часу - пункти видачі гуманітарної допомоги штабу Ахметова в усіх районах. Їх помічаєш не тільки через помітну жовту вивіску "Поможем", а й через величезні черги, що швидко рухаються. У таких чергах почуєш безліч історій про те, як нині доводиться виживати старим і батькам із малими дітьми.

Є в місті й інші черги - у відділеннях "Центрального республіканського банку", де пенсіонери одержують пенсію, а інші категорії - соціальну допомогу.

Ми, туристи, здебільшого по півдня блукали вулицями, спостерігаючи за тим, що відбувається (як по всьому місту працюють комунальники в жовтогарячих жилетках) і розглядаючи омертвіле (забиті магазини, занедбані приміщення банків, розбиті банкомати, недобудовані хмарочоси).

Розваги

У місті працюють кафе й ресторани, серед яких виділяється "Львівська кав'ярня" на бульварі Пушкіна. Діє мережа піцерій "Челентано" (в них, до речі, безплатний Wi-Fi), мережа суші "Мао едун". У парку ім. Щербакова діють аквапарк і атракціони, в парку ім. Ленінського комсомолу - дитяча залізниця (тут машиністи та провідники - школярі, а замість вагонів - розмальовані вагончики). Працює лише один кінотеатр "Звездочка".

Обов'язково відвідайте республіканські свята. Їх тут хоч греблю гати: День любові, сім'ї й вірності, День незалежності ДНР, День республіки, День залежності України, День народження комсомолу, безліч усіляких дивних флешмобів і хороводів - "Хоровод единства", "Донбасс говорит по-русски", "Дружба народов", "Хоровод в честь флага ДНР", "Республиканский хоровод", "Самая длинная георгиевская лента" тощо. Кожні вихідні активісти місцевої організації "Донецкая республика" (це щось на зразок правлячої партії) махають прапорами на площі Леніна або в парках відпочинку і щось святкують.

А вечорами, коли вже нікуди не вийдеш, подивіться місцеві телеканали. Вони на вас "справлять враження". У кабельній мережі українського ТБ немає, є тільки російські та телеканали "республіки" - "Первый республиканский канал", "Оплот ТВ", "Юнион". Їх слід подивитися, щоб зрозуміти, чому багатьох людей тут так надихають ідеяї республіки. Місцеві новини й програми - суцільне вихваляння і розповіді про те, як прекрасно живеться в "ДНР" і як розвивається "молода держава". Лейтмотивом іде тема, як погано в Україні, як країна загниває й котиться в безодню (цю позицію додатково посилюють центральні новинні канали Росії). За 10 хвилин перегляду спочатку зазнаєш шоку і не розумієш, про що й про кого це вони говорять. Потім починаєш сперечатися з телевізором, потому - обурюватися. Далі все змінює агресія. Тут важливо вчасно зупинитись і вимкнути телевізор. Але ж люди тут живуть з цим ящиком і вірять кожному його слову…

Ціна питання

Двотижневий тур до "ДНР" нам із чоловіком обійшовся приблизно в 9 тисяч гривень. Дві з них ми витратили на проїзд "Київ–Донецьк–Київ". На день на харчування, поїздки містом і дрібні витрати виходило приблизно 300 грн.

Гід Мишко заздалегідь підібрав нам квартиру в центрі міста (однокімнатну, з хорошим ремонтом і побутовою технікою). Два тижні проживання в ній обійшлись у 1 200 грн. Ми не ризикнули шукати житло самі: могли нарватися на шахраїв або опинитись у квартирі людей, що тимчасово виїхали через війну. Та й найменше хотілося комусь пояснювати, що ми з Києва, що мета нашої поїздки - просто подивитися місто (це тут людей насторожує, й вони шукають підступу). До слова, в Донецьку працює кілька солідних готелів, але стандартні номери коштують від 1 200 грн. Можна підібрати й дешеві готелі на базі колишніх гуртожитків за 350–400 грн на добу.

Михайлу ми віддали за послуги тисячу гривень (рішення оргпитань, поїздки містом на його автомобілі).

* * *

Після відвідування Донецька відчуття двоякі. З одного боку, ми раді, що змогли скласти власне враження про місто. З іншого - це враження не на користь Донецька, напевно, тому, що ми їхали сюди зі світлими та радісними спогадами, тож нам було важко прийняти те, що побачили. Ментально ми з дончанами стали різними, це відчувається. З позитивного - всі наші побоювання й страхи не виправдалися, і в душі однаково жевріє надія, що у найближчому майбутньому ми будемо єдині, й усе згодом стане на свої місця - і на флагштоках, і на телеекранах, і в головах.