Останній паладин Європи

Загальновизнано, що XVIII століття було століттям великих авантюристів. Усім відомі імена Джакомо Казанови і графа Каліостро: їхнє надзвичайне і сповнене пригод життя надихнуло не одного письменника в усьому світі. Показово й те, що всі вони побували в Росії та Україні. З великою цікавістю ми читаємо нині, наприклад, сторінки про перебування Каліостро в Санкт-Петербурзі або Казанови у Львові.

Третім персонажем у списку шукачів пригод може бути французький принц Шарль де Нассау-Зіген, що завершив свої дні в Україні, у невеличкому селі Тинна на Поділлі (нині це Дунаєвецький район Хмельницької області).

Ось що пише про принца найавторитетніша французька енциклопедія «Ларусс»:

«Нассау-Зіген, Шарль-Анрі-Ніколя-Отто. Принц. Французький авантюрист німецького походження. Народився 1745 року в Сенарпонте, Пікардія. Помер 1808 року в Тинній, Поділля. Вважався однією з найбільш неординарних особистостей свого часу. Супроводжував Бугенвіля в навколосвітній експедиції (1766—1769). Перебуваючи на службі в лавах французької армії, брав участь в облозі Гібралтару іспанцями (1782). Перейшовши на службу в Росії, був посередником між королем Польщі Станіславом Августом і Катериною II».

Додамо, що принц брав участь також у Семирічній війні, а подорож навколо світу видатного французького мореплавця Луї Антуана де Бугенвіля була першою такою французькою експедицією і відбулася двома роками раніше від відомої експедиції англійського капітана Кука. Принц Нассау уславився в ній двома подвигами: на острові Таїті він заморочив голову королеві, а на мисі Санта-Марія, зайшов занадто далеко в глиб материка, а коли на нього напав тигр, він його вбив шпагою. Згодом на замовлення принца Нассау знаменитий художник Франческо Казанова напише на цю тему одну зі своїх найкращих картин, яку принц Нассау подарує в Києві імператриці Катерині II.

Після подорожі навколо світу Нассау з’являється в паризьких салонах і при дворі французького короля, але світські розваги серед аристократів не задовольняли кипучої енергії і натури принца, що прагнула сильних відчуттів. Із благословення Людовіка XVI він починає споряджати експедицію для завоювання маленької африканської держави Жуїда, яка, за чутками, є мало не земним раєм. У паризьких салонах принц уже показував грамоти, подаровані Людовіком: він, Нассау-Зіген, буде королем цього королівства за умови укладення союзу і торгових договорів із Францією. Але приватне військове формування «легіон Нассау», у якому всі посади купувалися за гроші, розпалося, принц розорився. Проте він не сумує і далі палає бажанням «вершити подвиги».

Об’єднані франко-іспанські війська спробували взяти неприступну англійську фортецю Гібралтар з боку моря з допомогою так званих плавучих батарей, тобто «броньованих» піском кораблів без щогл. Це нововведення давало змогу завдавати удари і водночас бути захищеним від вогняних ядер супротивника. Командував плавучими батареями під час облоги Гібралтару саме принц Нассау. І хоча спроба взяти фортецю не увінчалася успіхом, у Європі про принца заговорили як про героя.

1780 року в бельгійському курортному місті Спа принц Нассау познайомився з чарівною і багатою полькою Кароліною (Шарлоттою) Гоздською, колишньою принцесою Сангушко. Крім замку у Варшаві вона володіла великими землями на Поділлі й належала до стародавнього роду, з якого походили польські королі. Одружившись із нею, принц Нассау потайки мріяв одного чудового дня також стати королем. Переважну частину часу молоде подружжя перебувало в маєтку Кароліни в селі Тинна недалеко від Кам’янця-Подільського. Як людина, яка знається на морській справі, принц досліджував річище Дністра на предмет можливості транспортувати цією річкою польські товари у порти Середземномор’я. Саме в цей час доля зводить його з Потьомкіним, який теж саме тоді облаштовував нові землі. Потьомкін запрошує принца взяти участь у знаменитій поїздці Катерини II у Крим.

Узимку 1787 року в Києві принца Нассау відрекомендували Катерині. Після спільної поїздки в південні краї він приймає пропозицію стати на службу в російський флот. За подвиги на Чорному морі в російсько-турецькій війні 1787 року Катерина дарує йому землі в Криму, зокрема знамениту нині на весь світ своїми винами Массандру. Як щирий француз і заповзятлива людина, принц Нассау відразу ж оцінив можливості й перспективи щедрого дарунка. Вже наступного року він планував отримати вісімнадцять тисяч пляшок вина. Для цього він завіз у Крим нові, невідомі там сорти винограду.

Принц Нассау дружив зі знаменитим французьким драматургом Бомарше, автором усесвітньо відомої комедії «Весілля Фігаро». Бомарше, один із найбагатших людей Франції того часу, всіляко допомагав Нассау, зокрема фінансував його військові приготування до вторгнення і захоплення англійського острова Джерсі. В архіві Бомарше — понад 200 листів і записок принца і принцеси Нассау. Цікаво, що Кароліна Гоздська, яка не дуже добре володіла французькою мовою, писала прізвище Бомарше завжди з помилкою — «Бонмарше», що з французької перекладається як «дешевий». Але Бомарше ніколи не ображався. Він щиро любив цю оригінальну пару, яка відповідала йому тим же. Саме подружжя Нассау здійснило першу в Польщі постановку цієї комедії. Роль Сюзанни зіграла Кароліна.

Із Франческо Казановою (відомим венеційським художником і рідним братом знаменитого мемуариста), чия слава за життя була значно більша, ніж слава Казанови-письменника, Нассау познайомився у Відні. Художник працював для імператорського двору, австрійських принців і російської імператриці Катерини II. На її замовлення написано батальні полотна «Облога Очаківської фортеці», «Подвиги Потьомкіна», «Портрет Петра I» та ін. Роботи Казанови можна побачити в Ермітажі й інших галереях світу. В Україні одну з його картин — «Після битви» можна побачити в Севастопольському художньому музеї.

1787 року в Парижі Франческо Казанова створив велике полотно, яке коштувало 12 тис. франків і яке принц подарував Катерині II під час своєї першої зустрічі з імператрицею в Києві: «Принц Нассау, що вбиває тигра». Величезне полотно (десять футів завширшки і вісім із половиною заввишки) спочатку зберігалося в галереї її величності в Санкт-Петербурзі, яка стала основою колекції Ермітажу. У наші дні картина прикрашає стіни науково-дослідного Музею Академії мистецтв в Санкт-Петербурзі. Ще один варіант цієї картини Франческо Казанови на цю ж тему, але значно менших розмірів зберігається у Франції в Художньому музеї Руана.

Принц Нассау-Зіген був також знайомий із знаменитою французькою художницею Елізабет Віже-Лебрен (портрет її пензля останнього короля Польщі Станіслава Августа Понятовського можна побачити в Київському музеї західного і східного мистецтва), яка двічі малювала його портрет. Елізабет Віже-Лебрен залишила нам найцікавіші сторінки про принца, які ввійшли у видану в Парижі книжку її мемуарів. Ось яким постає принц Нассау у спогадах художниці:

«Я була ще незаміжня, коли принца Нассау, у той час молоду людину, відрекомендував мені абат Жиру. Він попросив мене намалювати свій портрет у повний зріст. Принц Нассау, названий принцом де Лінем «неуразливим», був відомий своїми блискучими подвигами, які здавалися неймовірними. Все його життя — це низка пригод, одна дивовижніша за іншу... Ставши переможцем на морі, на суші, він, як мені здається, боровся проти всіх держав земної кулі. Завжди войовничий, завжди в дії, він проїхав світ з одного кінця в інший. Казали, що йому треба адресувати листи туди, де проходять великі шляхи.

...У Відні я привела свою дочку до Казанови, який на багатьох полотнах зображував принца Нассау, який вбиває тигрів, левів та інших кровожерливих звірів. Через певний час, якось увечері, коли ми були в гостях у принцеси де Лоррен, сповістили про приїзд принца Нассау. Моя донька, яка сподівалася побачити чоловіка із суворою зовнішністю, тихенько сказала мені: «Як! Це той, про кого я так багато чула? Але ж він виглядає мирно і сором’язливо, немов молода черниця, що виходить із монастиря».

Про подвиги принца розповіли у своїй творчості поети і письменники. Зокрема Нассау є у творах польських поетів Станіслава Трембецького та Адама Міцкевича («Пан Тадеуш»), російського письменника Валентина Пікуля («Фаворит»), американського письменника Пітера Брукса й інших.

Останні дванадцять років життя після відставки адмірал російського флоту принц Шарль де Нассау-Зіген майже безвиїзно провів у маєтку своєї дружини Кароліни Гоздської в селі Тинна Подільської губернії. Він дуже переживав поразку у шведсько-російській війні 1790 року. Лише двічі покинув він місце свого добровільного самітництва — першого разу це була поїздка до Санкт-Петербурга на похорон Катерини II. Друга поїздка — до Парижа, де, представлений російським послом Наполеону, принц довго обговорював із ним можливість нападу об’єднаними російсько-французькими військами на англійські володіння в Індії. Цей фантастичний проект було відхилено (у повітрі вже пахло війною Франції з Росією), і Нассау нічого не залишалося, як повернутися на Поділля, де він поступово згас. Помер принц 19 квітня 1808 року у своїй улюбленій резиденції в Тинній, де був похований.

На жаль, у нинішній Тинній, невеличкому селі на Хмельниччині, не залишилося слідів, які нагадували б нам про перебування тут принца і принцеси Нассау. Їхній маєток не зберігся. Єдиний свідок їхнього життя — збудований у XVIII столітті костел, одна з перлин архітектури Подільського краю, був зруйнований 1956 року. Не збереглася й могила принца Нассау, яка була однією з найкращих на стародавньому тиннянському кладовищі.

Про неординарність принца де Нассау може свідчити його заповіт, написаний за кілька днів до смерті, текст якого французькою мовою зберігався в Кам’янець-Подільському міському державному архіві до пожежі 2003 року. Ось кілька рядків із цього документа, що якнайкраще характеризують нашого героя:

«Я бажаю бути похованим у Тинній, без будь-якої помпи, тиннянським священиком, через три дні після смерті, на ділянці землі у п’ятдесят квадратних кроків біля кладовища, де в майбутньому нікого не може бути поховано. Я залишаю два посаги по три сотні флоринів для дівчат, які виходитимуть заміж кожного року в Тинній за умови, що вони вирощуватимуть квіти на цій ділянці землі. Вибирати двох дівчат для видачі заміж у річницю моєї смерті будуть дванадцять найпочесніших селянок Тинної. Вибір на користь дівчат залежатиме від уміння й старанності, з якими вони будуть вирощувати квіти на моїй могилі».