ОСНОВНІ ГРАНІ ЗАКОНУ

В Україні нині склалася ситуація, при якій туристичний бізнес, по суті, один із небагатьох, не має ніяких вхідних бар’єрів і чітких правил взаємодії суб’єктів туристичної діяльності. Для відкриття туристичної фірми не потрібно якихось вагомих вкладень коштів, знань та досвіду. Легкість і доступність туристичного бізнесу призвели до того, що туристичних фірм на ринку більше, ніж придорожніх лотків. При цьому відкрити лоток значно важче й дорожче. Рівень конкуренції серед туристичних агентств такий високий, що це більше схоже на млявий спосіб виживання, «хобі з нальотом мазохізму».

Крім того, 99% усіх туристичних агентств, що мають за спиною хоч якийсь капітал, вважають своїм обов’язком стати туроператором (тобто самостійно формувати турпродукт). Можна провести паралель з іншими секторами економіки. Приміром, є заводи, що виробляють холодильники, а є магазини, які спеціалізуються на продажу холодильників від різних виробників. Перші відповідають за якість виробленої продукції, завдання других — грамотний продаж. Повертаючись до туризму, ми бачимо парадоксальну ситуацію — заводи намагаються самі продавати свою продукцію, а магазини — виробляти в підсобках холодильники.

Новий Закон про туризм, попри всі його недоліки й різночитання, вирішує дві основні проблеми:

1. Створюючи бар’єри для входу на ринок, різко зменшує приплив випадкових фірм. При цьому серед уже діючих агентств залишаться тільки сильні, професійні фірми.

2. Поділ відповідальності між туроператорами і турагентами нарешті вирішить дві проблеми: кожен із учасників ринку відповідатиме тільки за свої дії; туристичне агентство перестане відповідати за рівень якості турпродукту і помилки вітчизняних чи закордонних туроператорів.

Вважаю, що обидва ці пункти, безумовно, насамперед підвищать якість відпочинку і наданих турпослуг, зроблять бізнес турагентства більш прибутковим і конкурентоспроможним, а турринок у цілому — більш цивілізованим.