ОЛЕКСІЙ БУЛДАКОВ МРІЄ ЗІГРАТИ БЕТХОВЕНА

Після виходу на екрани фільму Олександра Рогожкіна «Особливості національного полювання» Олексій Булдаков став ледь не національним героєм. Його генерал Іволгін за популярністю зрівнявся з естрадними зірками. Та це ніяк не відбилося на самому Булдакові — він залишився такою ж простою, привітною і добродушною людиною. А який він у житті? Про що думає Олексій Булдаков, що його хвилює? На ці та інші запитання популярний артист театру та кіно відповів спеціальному кореспонденту «ДТ».

— Олексію Івановичу, у чому, на ваш погляд, секрет популярності генерала Іволгіна?

— Не запевнятиму, що він — герой нашого часу, але Іволгін, безумовно, особистість, характер! Люди втомилися від «чорнухи» і незліченних кілерів-дилерів, їм чогось душевного хочеться. Тут мій Михалич і приспів. У моєму дворі він досить популярний: народ цитатами з фільму так і сипле. А фразу: «Ну, ви, блін, даєте!» я вкрав у Панкратова-Чорного, це улюблена його приказка.

— Продивляючись список ваших кіноробіт, можна сказати, що у вас склався творчий тандем із режисером Олександром Рогожкіним.

— Я Сашка обожнюю і як режисера, і як людину. Ми з ним уже стільки картин відзняли: «Задля кількох рядків», «Варта», «Особливості національного полювання», «Операція «З Новим роком!», «Блокпост», «Особливості національної риболовлі», «Особливості національного полювання в зимовий період». І в більшості картин я з’являюся в офіцерській формі. В іншого постановника, можливо, я не погодився б «генералити», та Саші я не в змозі відмовити. Варто йому лише свиснути, і я побіжу, полечу, попливу до нього!

— Ваші фільми з циклу «Особливості... » більше розраховані на чоловічу аудиторію, а для приваблення «слабкої статі» щось планується?

— У перших картинах ми свідомо не вводили до кола персонажів жінок, адже їх в основному не заведено брати ні на полювання, ні на риболовлю. Та в картині «Особливості національного полювання в зимовий період» вирішили відійти від правил і запросили жінку. Тепер ми разом із нею полюємо на кабанів. Зізнаюся, це внесло нову інтригу у фільм і показало новий погляд жінки на полювання.

— Не боїтеся, що вам повсякчас пропонуватимуть «генеральські» ролі?

— На жаль, мені уже від цього нікуди не дітися. Адже скільки чудових ролей зіграв Олександр Демьяненко, а для багатьох глядачів він залишився Шуриком. Роль червоноармійця Сухова стала візитною карткою Анатолія Кузнєцова. Я, звичайно, намагаюся відійти від сформованого стереотипу, і своїми ролями в театрі й у кіно довести, що можу створювати цілком протилежні образи.

— Про яку роль ви мрієте?

— Нині я продовжую роботу в Єкатеринбурзі в картині «Народження майстра» за оповідями Бажова, де граю роль золотошукача Жабреля. А мрію зіграти Бетховена, геніальну людину зі складною і трагічною долею. Кажуть, у гримі я на нього дуже схожий! Якщо ця мрія здійсниться, буду щасливий як артист. На жаль, усе впирається в гроші. Якби не ця проблема, переконаний, що Рогожкін написав би непоганий сценарій для мене.

— Що, на ваш погляд, найстрашніше для актора?

— Напевно, незатребуваність. У нас є геніальні артисти, чий талант просто пропадає, і це дуже страшно. У мене теж був такий період у житті, коли я відчув, що все навколо мене «загинається» й гине. Тоді я зібрав валізи та й пішов із того театру.

— Для багатьох пам’ятні ваші кліпи з Ларисою Доліною. Чи побачимо ми нові спільні роботи?

— Коли мені зателефонував директор Лариси Доліної та запропонував знятися у кліпі «Погода в доме», я відмовився. Хоча Лариса чудова співачка й чарівна жінка, мені не хотілося просто перебувати в кадрі і «торгувати мордою лиця». Згодом у мене відбулася розмова з режисером кліпу, який пояснив, що я не просто буду присутнім як статист, а маю зіграти з Ларисою гарний початок кохання. Я погодився, і за два дні кліп зняли. Потім були кліпи на пісні «Обижаюсь» і «Ты полюбил другую женщину».

— Як ви ставитеся до того, що вас упізнають на вулицях, у магазинах?

— Мені відразу ж пригадується кумедний випадок. Якось повертаючись додому після закінчення зйомок на «Мосфільмі», я зайшов до найближчого магазину, щоб купити яєць, про які просила дружина. На жаль, у відділі, де вони продавалися, не було продавця, і я звернувся по допомогу в сусідній відділ. Дівчина, впізнавши мене, вибачилася і сказала, що це не її товар, і вона ніяк не може мені його продати. Тоді я пішов купувати сосиски і почув за спиною цікаву розмову. Якомусь чоловіку теж треба було купити яйця, і він також попросив продавця із сусіднього відділу обслужити його. А у відповідь почув: «Здрастє! Я от «Погоде в доме» відмовила, а ви що, якийсь особливий?»

— Олексію Івановичу, чому ви вирішили заспівати?

— Напевно, однією з причин, що спонукала мене заспівати, стало засилля сірості та убогості на сучасній естраді. Адже те, що звучить сьогодні зі сцени, не вписується в жодні рамки. Коли людина виходить на сцену співати або читати вірші, то робити це потрібно гарно. А в дійсності виконавці висловлюють свої почуття фразами на кшталт «я знаю все твои трещинки». Куди там Пушкіну, Лермонтову й Фету! Адже вони пацани порівняно з сьогоднішніми авторами. А вислів «у нашей любви села батарейка» — це взагалі за межею розуміння. Відразу спадає на думку, що акумулятор у цьому сенсі виглядав би солідніше. Я жодною мірою не претендую на серйозний вокал і не хочу нікого вразити своїм голосом. Для мене — це своєрідний міні-спектакль, у якому є особлива драматургія.

— Скільки у вас вийшло альбомів?

— Поки що два. Перший я записав із композитором Андрієм Батуріним, але він, щоправда, широкого розголосу не здобув. Пісні для другого альбому мені написав поет Анатолій Поперечний. На мій погляд, чимало пісень, представлених на диску, гідні уваги. Хоча наскільки це так, вирішувати, звісно ж, слухачам. Вони мають висловити свою думку про те, що я витворив.

— Як ви проводите вільний час?

— На жаль, повинен визнати, що артисти не вміють відпочивати. Вони повсякчас у роботі, і навіть коли з’являється час для відпочинку, не вміють його правильно організувати. До таких належу і я. Взагалі мені подобаються риболовля та полювання. Причому важливий не результат, а сам процес. Я люблю підготовку до всього — це як таємниця або своєрідний наркотик. Ще люблю читати. Серед улюблених авторів — Булгаков і Чехов, а нині перечитую Леоніда Андрєєва.

— Кажуть, що у вас вдома є незвичайна колекція?

— Так, мені дуже подобається каслінське лиття. Нині, звісно ж, ціни на ці вироби божевільні. Та раніше воно було цілком доступне. Коли я знімався на Уралі, в Челябінську, то там до Каслі рукою подати. Бачили б ви, як я тяг торбу з чавунним литтям. Коли ставив її на ваги, то думав, що вони не витримають такої ваги. У моїй колекції є улюблена тарілка, і щоразу, дивлячись на неї, я дивуюся, як із чавуна можна створити таку ажурну красу.

— Чи правда, що на кухні ви повноправний господар?

— Я дуже добре готую й отримую від цього величезне задоволення. Потім із не меншим захопленням поглинаю власні страви. Дружина теж задоволена, та постійно каже, що їй потрібно худнути.

— З приводу чого ще переймається ваша «друга половина»?

— Взагалі з дружиною мені пощастило! Уперше я одружився, коли мені було вже за тридцять. Це не було чимось важливим — так, коли-небудь усе одно потрібно. Почасти тому нічого хорошого з цього шлюбу не вийшло, і до Москви я приїхав переконаним холостяком. Та доля розпорядилася інакше, і того самого року я одружився... Жодних «бурхливих» романів, пристрастей не було, відразу ж виникло відчуття, що знайомі ми вже років сто, що ми — давно сім’я.

— А випити ви любите?

— Саме по собі застілля я не люблю, але в гарній компанії... Подобається, коли люди вміють веселитися так, щоб похмілля вранці не мучило! Категорично не п’ю шампанське, пиво та вермут. Лише горілку! І тост улюблений у мене є: «Падає той, хто біжить, не падає той, хто лежить. Ну, за тих, хто біжить!»

Олексій Булдаков народився 26 березня 1951 року в селі Макаровка Алтайського краю. У дитинстві мріяв стати льотчиком, займався в авіамодельному гуртку, захоплювався боксом і класичною боротьбою, але вибрав професію актора. Після того як сім’я Булдакових переїхала до Павлодара, Олексій поступив до театральної студії при Павлодарському драматичному театрі імені Чехова. Після успішного навчання його взяли до трупи цього театру, який вважався одним із кращих серед провінційних колективів країни. Потім актор два роки відслужив у армії, працював у театрах Томська, Караганди, Рязані, а 1982 року дебютував у кіно — у ролі партизана Савелія у фільмі Леоніда Маричева «Крізь вогонь», потім зіграв головну роль у картині «Семен Дежнєв» Миколи Гусарова. У наступні роки Олексій Булдаков багато знімався, причому в стрічках різних жанрів — у детективах, драмах, комедіях, військово-пригодницьких і історичних. Серед улюблених кіноробіт актор називає ролі у фільмах «Кому на Русі жити» Михайла Ведішева, «Небувальщина» Сергія Овчарова, а також у картині «У лісах під Ковелем», де він зіграв генерала Федорова. Величезний успіх, після якого Булдакова стали запрошувати на зйомки, приніс Олексію фільм Олександра Рогожкіна «Особливості національного полювання», який вийшов у прокат 1995 року. Картина була визнана гідною безлічі нагород, серед них «Кінотавр-95» і «Золотий Остап», а за роль генерала Булдаков отримав премію «Ніка»...