«Ой, а розмов скільки було!» Ґвалтовний блекаут і його розміри

ZN.UA Ексклюзив Опитування читачів
Поділитися
«Ой, а розмов скільки було!» Ґвалтовний блекаут і його розміри © Getty Images
Готовність українського суспільства була висока

Нехай селища будуть невеликими, а кількість людей у них нечисленною. І нехай люди чують кукурікання півнів та гавкіт собак в іншому селищі, але ніколи не бачать одне одного.

Лао-Цзи

Ця мемна фраза супроводжує відому картину середньовічного майстра, де красива напівлежача ню доволі розчаровано (як на наше сучасне сприйняття) вказує перстом на причинне місце теж доволі красивого ню. Тільки він стоїть.

Не спішіть із висновками. Стоїть красивий античний парубок. Голий, як у них було заведено. А його теє-во — воно таке собі. Кажучи науковою мовою, трохи передпубертатне.

Оце, власне, те, що можна сказати про наш крайній блекаут.

Не те щоб подія була малозначущою. Але воно десь як перший секс. Знаєш, що колись таки трапиться. І нумо до літератури на тему, до фільмів, включно з хентай. По знання, як вжити й вижити. А фантазій уже ж, а фантазій!

А життя потім якось складається так, що воно раз-два — ну і всьо. Стоп-стоп, а де ж про небесне й неповторне, щоб назавжди, і щоб під зорями або при свічках?

Коротше, лишилися в нас від того довгоочікуваного стресу самі зорі та свічки.

Ну ще й сарказм, як ото на відомій картині Гвідо Рені.

Там, власне, ось у чому прикол. Сюжет зустрічі Вакха (того самого, котрий Бахус) і Аріадни досить поширений. За міфом, Вакх припхався на побачення з нею у супроводі двох гепардів. Коли хтось іде на побачення з дівчиною в супроводі двох охоронців, воно як би дуже на любительку такої архаїчної крутизни. Це та версія міфу, в якій після того, як Аріадна допомогла вибратися Тезею з лабіринту, він її полишив. А тут і нагодився Вакх. Гарна ж дівка, і розумна.

Отож коли сюжет зустрічі змалював Тіціан у 1520–1523 роках, то там Аріадна налякана. Хоча наче й царська дочка, і взагалі сестра Мінотавра.

А коли через сто років це намалював Гвідо Рені (1621), то вийшло оте, до чого причепився вищезгаданий мем.

Скидається так, наче це мальопис із двох промовистих картин. Одна показує драматичну ситуацію з очікуваннями всього-всього — «до». А інша — «після» отого всього.

Зауважу, що стосуються всі ці переживання (я про блекаут) далеко не всіх громадян, а тільки мешканців міст і містечок, відносно благополучних після 24 лютого. Мешканців певної інформаційної бульбашки, яка на момент тривалого відключення світла просто луснула. На те вона, власне, і бульбашка, щоб колись луснути. А емоційно — тривалі відключення уразили не більше третини нашої вищезгаданої групи. Яка, либонь, надалі хотітиме романтики не при свічках, а лише при повному освітленні. Ну й щоб ліхтарик поруч. Для більшої стійкості.

Кацапський задум занурити Україну в панічний стан через морок і холод розбився (і розбиватиметься) об дві обставини — нашу протиповітряну оборону та національний характер.

Поговоримо про характери і що з ними пов'язано.

Не втомлююся говорити, що провал москальського бліцкригу та подальші неуспіхи пов'язані з абсолютною неможливістю усвідомити, хто такі українці і що таке — Україна. Навіть якби дані їхньої розвідки були достовірні (в чому теж є великий сумнів), політичне керівництво Росії не здатне цього прийняти.

Гітлерівський план вторгнення «Барбаросса» базувався на концепції, що СРСР створили недолюди-євреї. Відповідно, це недодержава. Арійці сильніші за всіх на світі, рейх тисячолітній. Можна не напружуватися стосовно зими, до осені все скінчиться.

Оце ви щойно прочитали короткий ретроспективний виклад «рускомірської» стратегії, яка лежала в основі вторгнення москалів в Україну. Ну й подальші історичні паралелі між нацизмом та православним фашизмом теж дуже промовисті. Ми, зокрема, зараз у тій фазі війни, коли Гітлер рясно засипав Велику Британію ракетами «Фау».

Нетривалий стрес на характер особливо не впливає. Якщо людина просто лякається, але не встигає усвідомити, відрефлексувати причину переляку, то подія — вона як поріз, який швидко може загоїтися і навіть не залишити шраму. Примітивно кажучи, в нас у голові є такий двофакторний нейрохімічний механізм запам’ятовування подій, перша складова якого — перекодування зовнішніх сигналів через їх усвідомлення. Непритомність — це коли сигнали ззовні такі сильні, що брандмауер нашої голови відключає всю систему та перезавантажує її.

А тривалий стрес виробляє імунітет до подразників, які повторюються. Хоча «імунітет» — це не психологічний термін, але з ковідом його вивчили всі. Тобто ці набуті нові властивості не універсальні й не вічні, проте для більшості опірність на тривалий час гарантована.

Тепер піднімемося у трохи вищі сфери, до набутих рис поведінки, до атитюдів. Людина — така химерна істота, яка мислить себе навиворіт. Усе, чим ми обростаємо ззовні, вона вважає інтегральною частиною своєї сутності. Це менше стосується людей віруючих або тих, хто має стійкі ідеологічні переконання, але ж ми говоримо про масову свідомість.

Життя в бетонному склепі на вершечку штучної гори-хмарочоса посеред сотень таких самих рукотворних скель, яке повністю залежить від милості їх творців. Їжа і вода, яких ви не виробляєте й не носите з річки. Безліч марнославних і затратних ритуалів, безглузді декорації вбрання та розфарбовування себе. Ну й цифрова комунікація, що замінила спілкування. Бо вам, крім селфі, іншим людям особливо показати нічого.

На тему ірраціональної потворності сучасної цивілізації написано гори книжок. Але люди не вчаться за книжками. Вони їх просто іноді читають.

Далебі, люди взагалі не вчаться. Вони, як соціальні тварини, йдуть за своїми інстинктами, щоразу називаючи їх якимись новомодними словами для підвищення самооцінки.

Але коли люди менше рефлексують, то в них швидше виробляються корисні звички, такі собі квазірефлекси. Термін часів собачок Павлова теж сьогодні не дуже точний, бо рефлекс — безумовна біологічна реакція. Але це приблизно так працює.

Новий досвід, який кореспондується з інстинктом виживання, витісняє тимчасово непотрібні звички. І стає пріоритетним.

Що цікавого в цьому досвіді? Людина перестала бути електоральною одиницею, і її партійно-політичні преференції знову замінилися сексуальними, що не може не тішити. Втім, не всіх. Секс у сучасному світі став частиною соціальної стратегії і особистого успіху. А яка тут може бути стратегія, коли не дуже ясно, що з тим соціумом узагалі відбувається. Тому розлучатися з улюбленими партійними ділдо важко, і в соціальних мережах ними дехто ще вимахує, але вже не так заповзято.

Людина без усяких тібетів і ашрамів лишається наодинці сама з собою. З тим, що в неї в голові. Дехто з’ясував, що там особливо й немає нічого, за що можна якось зачепитися. Ну вам же казали читати книжки, а ви думали, що то старосвітське бурчання, обійдемося відосиками. Старшим простіше, бо хтось виріс біля пічки, хтось — ріс у 1990-х. Ще простіше тим, хто зберіг тяглість родинного, родового досвіду. У кожного покоління була своя біда, але вона рихтувала цінності роду.

Люди з туристичним досвідом (або життям у «Пласті»), різні адепти виживання, взагалі не мають особливих психологічних проблем, хіба що легку ейфорію від своєї зарадності й корисності для менш умілих.

Жінки з дітьми чи без — так, чутлива і вразлива соціальна група. Є потреби суто життєві, є звички, без яких начебто ніяк. Кожен, хто їздив у потягах на дальні відстані, мав можливість спостерігати всі ці плацкартно-купейні нюанси. Але основна частина цієї групи емігрувала (якщо називати речі своїми іменами) ще навесні, в ній теперішній виїзд-приїзд кількісно збалансований. Ті, хто лишився, утворили нові соціальні зв'язки по горизонталі, не надто покладаючись на державу. І ця людська взаємопоміч працює доволі ефективно.

Що доброго у блекауті? А відсутність доступу до інформаційного сміття. Нема ніяких новин у всіх цих марафонах. Три чверті так званих новин — це висмоктані з немитого пальця припущення, побрехеньки і перепости перепостів із хайповими заголовками, за деякі з нихварто було б і до суду притягати. Бо ми тут змагаємося з кацапською ІПСО, а свої хайпожери паразитують на людських страхах.

Всі ми розуміли ще влітку, що мем із «Гри престолів» — «зима близько» — це ніякий не мем. І нікого особливо не заворожували мантри про «два-три тижні». Тобто цих спікерів дивилися й слухали, але воно як порнохаб. Глянути можна, а зізнатися, що дивився, якось трохи соромно. Дорослі ж наче люди.

Тобто готовність суспільства до того, що відбувається з енергетикою зараз, була висока. Вірити не хотілося, але віра — то таке діло, з нею краще до церкви. Віра клепку в голові не замінить.

Кацапський розрахунок на паніку і зневіру провалився, як і все решта, на що вони розраховують. Під шумок відключень вони було запускали на вулиці свою агентуру з «корисних ідіотів», як це сталося в Одесі. Але СБУ — наша внутрішня «протиповітряна оборона». Збили і збивають безжально, хоч і не стовідсотково, як і у військовій ППО.

Що далі? Зима фактично вже триває, і повтори уражень ще будуть. Почитайте, скільки ракет випустили нацисти по Великій Британії. І почитайте, як це згуртувало націю.

Взагалі, читайте книжки і слухайте музику, хоч на чому. Розмовляйте (а не комунікуйте) з близькими.

Все це можна навіть при свічках. А решта романтики сама додасться. Воно так працює.

Поділитися
Дивіться спецтему:
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі