Одеська «Перлинка»: міфи, версії та факти

Дорослішаючи й неминуче втрачаючи наївність, ми прагнемо навчитися розпізнавати негатив, аби соломки підстелити. При цьому часто впадаємо в крайнощі. Вже краще відразу подумати про найгірше, щоб не було потім пекельно боляче. Казати про щось аж надто добре — якось соромно і викликає недовіру. Слова «гуманіст» і «патріот» давно вже ріжуть слух надмірним пафосом. Якщо розчаровуватися, то тільки приємно — у разі, коли не збудуться найпохмуріші прогнози. Моду на мізантропію, стьоб і паніку підтримують ЗМІ, найчастіше нав’язують. Навколо так багато чорного... І в запалі, вже не вельми розбираючись, що до чого, ми відповідаємо на це, випліскуючи заразом на поки ще чисті полотна, котрі трапилися під руку, дивну мішанину з усіх кольорів райдуги. У результаті виходить щось брудне, сіро-буро-малинове й у патьоках, крізь котре колишнє біле розгледіти можна з великими труднощами. Відмити це «щось» уже неможливо. Завжди знайдеться бодай один, хто сумнівається...

Допомагаєш бабусі перейти вулицю? Напевно, хочеш обікрасти або поцупити квартиру. Взяв під опіку дитину-сироту? Швидше за все, заради наживи чи, ще гірше, з метою сексуальної експлуатації. Ох уже ці задні думки...

Чого, приміром, варта одна багаторічна історія зі «Світлим Домом» — міським благодійним фондом соціальної підтримки знедолених дітей, підлітків і юнацтва, який існує в Одесі з 1996 року й надав допомогу понад трьом тисячам «дітей вулиці»... Його засновника, отця Олександра не раз звинувачували в педофілії. Чутки про те, що у «Світлому Домі» виявлені відеокасети порнографічного змісту, періодично мусуються в пресі дотепер, кидаючи тінь на його вихованців. Але ніхто поки так і не пред’явив згаданих касет суду... Тим часом Людмила Волинець, директор Держдепартаменту з усиновлення та захисту прав дитини при Мінсім’ї, вважає, що хоча умови й організація «Світлого Дому» далекі від ідеальних, такі центри первинної реабілітації «дітей вулиці» Україні конче потрібні, а добра воля й ініціатива отця Олександра заслуговують на повагу. На жаль, через прогалини в законодавстві дуже довго існували складнощі з оформленням юридичного статусу цього закладу. Питання вирішується тільки тепер.

А забруднена свинцем газетних і телевізійних новин людська свідомість уже витягає на світ свіжу історію (знову родом з Одеси), яка затьмарює своїм цинізмом минулу. І вона вже встигла не тільки досить нашуміти, а й навіть відійти в тінь. На жаль, схоже, що ненадовго...

26 березня в інтернет-виданнях «Цитата» і «Фраза» була опублікована заява депутата ВР України від Блоку Литвина Михайла Сироти, зроблена ним на прес-конференції у Львові, що, мовляв, в одеському дитбудинку «Перлинка» з моменту його заснування функціонує публічний дім…

Парадокс: нібито бажаючи захистити дітей, ми насправді занурюємо їх у бруд, викидаючи на публіку неперевірену, зате приголомшливу, інформацію. Між іншим, стаття 10 Закону України «Про захист дитинства» гарантує маленьким українцям право на захист від усіх форм насильства, особисту недоторканність і захист гідності. Розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину, що може завдати їй шкоди, без згоди законного представника дитини заборонені. У комунальний дошкільний навчальний заклад дитячий будинок «Перлинка» нога Михайла Сироти (до речі, фахового юриста) не ступала жодного разу, навіть після запрошення «сімейного» міністра Ю.Павленка, котрий назвав заяву брехнею і порадив народному депутатові звернутися до психіатра. Однак ні керівництво, ні вихованці дитячого будинку вибачень від народного обранця не дочекалися досі.

Довідка «ДТ»

За словами міністра у справах сім’ї, молоді та спорту, нині в Україні випадками порушень прав дітей опікуються чотири серйозні комісії. На жаль, дорослі (здебільшого батьки) «давлять дитинство страхом»: за 2007 рік понад 12 тисяч дітей зазнали насильства, більш як 4700 із них завдані тілесні ушкодження (зокрема 75 — тяжкі), сталося 73 убивства або замахів на убивство, 198 згвалтувань, 55 випадків торгівлі дітьми. Понад 8,5 тисячі батьків у 2007 році попереджені про відповідальність за виховання дітей, майже 1400 притягнуті до адміністративної відповідальності, стільки ж — позбавлені батьківських прав.

Захищаючи свою депутатську недоторканність, М.Сирота просто неакуратно скористався неперевіреною інформацією, «отримавши сигнал» від громадської організації «Товариство рівних можливостей». «Я бачив їхні заяви до Генпрокуратури та СБУ і вважав за потрібне прореагувати, сповістити громадськість — мене дуже турбує те, що Україна перетворилася на рай для педофілів». Керівник організації «Товариство рівних можливостей» Світлана Дядченко, своєю чергою, також не має ні відеозаписів, ні жодних інших доказів. За її словами, увечері біля «Перлинки» нібито бачили якісь автомобілі, із котрих виходили дивні люди. Все це як мінімум несерйозно.

Недавня перевірка фактів службою у справах дітей Одеської обласної адміністрації порушень прав дитини не виявила, як і комісія, спеціально створена Міністерством сім’ї, молоді та спорту. Були вивчені особові справи усіх вихованців, умови їхнього утримання та виховання, дотримання адміністрацією закладів законодавства з охорони дитинства. Начебто все добре. Та все ж відмитися дочиста після таких звинувачень завжди нелегко. От і в історії з «Перлинкою», аби на сто відсотків бути упевненим в тому, що це справді будинок-казка, все ж таки хотілося б дістати вичерпні відповіді.

По-перше, у багатьох виникає запитання: чи проводили гінекологічний огляд дівчаток із дитячого будинку? Людмила Волинець відповідає: «Звіс­но, ні. Відповідно до інформації управ­ління СБУ в Одеській області №4/7149 від 27.03.2008 р., факти сексуальної експлуатації вихованців у дитячому закладі не підтвердилися. Отже, для цього не було жодних підстав. Опинитися в кріслі гінеколога для три- семирічної дівчинки — великий стрес». З цим не можна не погодитися.

Однак із дітьми не працювали і психологи. Що, на думку Євгенії Дубровської, дитячого психіатра, консультанта Всеукраїнської громадської організації «Жіночий консорціум», автора курсу з реабілітації дітей, які постраждали від сексуального насильства, щонайменше, дивно. Адже просто зайшовши в дитбудинок, подивившись на три- семирічних дітей і навіть поговоривши з ними кілька хвилин, не можна визначити — чи піддавалася дитина сексуальному насильству. «Основний психологічний захист маленької дитини — це витіснення. Коли з нею відбувалося щось погане, то вона воліє забути цей факт якомога швидше, — стверджує Євгенія Дубровська. — Діти дуже мало говорять про це. Особливо в стінах будинку, де піддалися сексуальному насильству. Проводити обстеження потрібно на іншій території. У дітей такого віку просто не вистачає словникового запасу описати те, що з ними відбувалося. Вони не розуміють і не можуть пояснити. Для цього з дітьми мають працювати спеціалісти, використовуючи малюнки та спеціальні методики. На мою думку, обов’язково мала проводитися незалежна експертиза. Дити­на може видаватися цілком щасливою, якщо з нею поводилися ласкаво, особливо, якщо розпусні дії супроводжувалися врученням подарунків і солодощів».

Чому все ж таки незалежна психологічна експертиза не проводилася? На це запитання немає відповіді. А всі ми дуже добре засвоїли, що диму без вогню не буває. Ось тільки зрозуміти б, де саме міститься вогнище... Адже коли не знайти і не загасити його, то можливість нової хвилі негативу залишається дуже високою. А знайти непросто — занадто вже заплутаний клубок різних інтересів.

По-друге, чому з перших днів свого існування (з літа 2006 року) «Перлинка» постійно опиняється в центрі скандалів? Її засновників — благодійний фонд «К» — звинувачували в дерибані землі й комунального майна, що належить Одеському міському спеціалізованому будинку дитини №1. Спірним було і питання, який профіль мати дитячому закладу — виховний (для сиріт) чи виховно-оздоровчий (для сиріт, які страждають на різні захворювання), і, відповідно, до чийого відомства йому належати — управління освіти чи охорони здоров’я.

Рішенням Верховного суду 2007 року право власності на приміщення визнане за фондом «К». Але «Перлин­ку» досі густим туманом огортає безліч різних чуток. Навіщо вона обладнана системами відеонагляду? Чому персонал добирають підозріло ретельно, зобов’язують не розголошувати інформацію і, окрім державної, він отримує ще й дуже солідну зарплату від благодійного фонду «К»? Потім раптом спливає дивний випадок із дитиною, котра нібито до крові покусала Оксану Дроган, виконавчого директора фонду «К», за що була відправлена нею до психіатричної лікарні. І знову в дитбудинку перевірка, яка спросто­вує звинувачення, але не припиняє чутки. Чому туди беруть не всіх підряд, а відбирають лише здорових дітей? Здавалося б, коли в одному закладі перебувають діти від народження і до трьох років, то логічно, щоб потім вони переходили в сусідній заклад, розрахований на дітей від трьох до 12 років. Але сироти з одеського спеціалізованого Будинку дитини №1, відділеного від «Перлинки» парканом, серед яких велика група ВІЛ-інфікованих і дітей-інвалідів, потрапляють до останньої нечасто. Представники фонду «К» пояснюють це цілком розумно: «На жаль, не всі діагнози дозволяють безпечно розвиватися дітям в одній групі, і медики мусять в цих питаннях визначитися — навчити дітей і персонал безпечної методики... Ми вважаємо протиставлення інтересів одних дітей на користь інших аморальним».

За задумом добродійників, «Перлин­ка» — це інноваційний експериментальний майданчик, який має на меті створити умови для ранньої соціальної адаптації та самореалізації дітей. Грошей на це інвестори справді не пошкодували. Коли чуєш про те, що має цей дитячий будинок, в голову мимоволі приходить думка про такий собі елітний інкубатор за типом Акунінських екстернатів. І народ сумнівається. Надто вже звик він до того, що коли любов до дітей-сиріт раптом виявляється у виборне міжсезоння, то за цим як мінімум має стояти якась гарна передісторія — наприклад, важке дитинство засновника благодійного фонду, а також президента юридичної фірми «Комерсант» Валерія Локайчука, чи ж усиновлені кимось із інвесторів діти. Ну бодай щось, доступне розумінню обивателя. Але у відповідь на запитання про причину любові до дітей Оксана Дроган тільки сміється: «Кажуть, що ми забагато нагрішили. Тепер замолюємо». Не­серйозно якось і викликає підозру.

От у Світлани Дядченко, ініціатора запиту про перевірку діяльності «Перлинки» до Генпрокуратури є своя історія. Двоє з трьох усиновлених нею дітей — з одеського Будинку дитини №1. Безумовно, ставлення у неї до цього закладу особливе й по-людськи дуже навіть зрозуміле. Глава правління Міжнародного комерційного банку, нерядовий член партії «Вільних демократів», захисниця прав дітей і поборниця приєднання України до Гаазької конвенції з усиновлення дітей, котра легалізує інститут посередництва при усиновленні, — жінка дуже активна й енергійна. Ім’я її дуже часто пов’язане з гучними заявами на тему дітей-сиріт. Так, торік до Дня захисту дітей Світлана Дядченко стверджувала: матеріальна допомога, яку виділяє держава батькам при народженні дитини, призвела до того, що в Україні втричі збільшилася кількість сиріт. На жаль, статистика, наведена нею, виявилися досить некоректною — далеко не всі цифри відповідали дійсності, а деякі були висмикнуті з контексту.

«Перлинку» глава «Товариства рівних можливостей» не обділяє своєю увагою з перших днів існування. У листі на ім’я Н.Карпачової В.Ло­кайчук пояснює це так: «На нашу думку, причина уваги окремих діячів до дітей-сиріт — у прискоренні ратифікації Україною Гаазької конвенції». «Позиція нашого фонду, — пише Оксана Дроган, — дуже жорстка: жодної дитини не віддамо на закордонне усиновлення. У нашій країні є гідні сім’ї. Торік уперше в Україні нам вдалося захистити нашу дитину від із­раїльських усиновителів. Ні, я не кажу, що міжнародне усиновлення — це погано. Просто я не вірю в контроль, а якщо у нас є сумніви, ми не маємо права ризикувати життям дітей. Суди, адвокати, незаконне вивезення й узяття у дитини аналізів крові... Вони дійшли до крайнощів. Але врешті-решт у них нічого не вийшло. Справа закінчилася тим, що дитина була усиновлена чудовою українською сім’єю. Спілкуємося досі».

Відомо, що з більш як півтори тисячі дітей, усиновлених ізраїльтянами в країнах СНД за останнє десятиріччя, 700 — маленькі українці. Цілком пояснюваний і той факт, що чимало з них — колишні одесити: з Одесою в із­раїльтян міцні родинні зв’язки. 11 квіт­ня Верховна Рада України затвердила зміни до законодавчих актів про усиновлення, якими обмежується усиновлення дітей неодруженими іноземцями. Однак це положення не буде поширюватися на громадян Італії й Ізраїлю — із цими країнами Україна має відповідні двосторонні угоди.

Слово честі, я із задоволенням повірила б у щиру й безкорисливу турботу про дітей Світлани Дядченко, якби не знала про її тісну і давню дружбу з представниками деяких ізраїльських агенцій з усиновлення. Мимоволі закрадається думка, що причина її пильного інтересу і, як наслідок, постійно виникаючих скандалів навколо «Перлинки» криється саме в цьому. Може, цього разу слід перевірити діяльність і дивні зв’язки глави правління «Товариства рівних можливостей»? Адже диму, як відомо, без вогню не буває...

Безумовно, скандали, подібні до того, що виник навколо «Перлинки», шокують. Можливо, їх було б менше, коли б, з одного боку, захисники дітей, хоч би кого вони представляли, спиралися у своїх гучних заявах вик­лючно на перевірені факти, що, на жаль, сьогодні не дуже заведено як у суспільстві, так і в політичній і професійній сферах. З другого, коли б не було небажання розкрити всі карти і відповісти на всі запитання без якихось недомовок (у нашому разі благодійного фонду «К» і керівництва «Перлинки»), адже це залишає зачіпки тре­тім особам для огидного чорного піару та лобіювання власних інтересів.