Здатність за першої ж найменшої небезпеки відскочити, вивернутися, вкусити, втекти була основною запорукою виживання наших предків. Як, втім, і всіх інших представників тваринного світу. Проте, як з’ясували нещодавно американські вчені, в сучасних умовах це загрожує щонайсерйознішими наслідками для життя та здоров’я людей.
Як відомо, життєдіяльність вищих організмів регулюють два відділи вегетативної нервової системи: симпатична і парасимпатична. При порушенні першої відбувається розширення зіниць, підвищується ритм серцевих скорочень, звужуються судини, підвищується кров’яний тиск, розслаблюються м’язи шлунково-кишкового тракту. При подразненні ж парасимпатичної нервової системи зіниці звужуються, серцевий ритм сповільнюється, зменшується просвіток бронхіол, зате посилюється перистальтика шлунка і кишечника, підвищується слиновиділення та секреція травних залоз, звужуються коронарні системи серця. При цьому, як вдалося з’ясувати цілій групі американських кардіологів, часте подразнення симпатичної нервової системи безслідно для організму не минає і загрожує істотним підвищенням ризику серцево-судинних захворювань, аж до інфарктів із летальним кінцем.
Більше того, симпатична нервова система часто-густо активується в умовах, у яких жодної небезпеки для життя не простежується. Наприклад, у вуличних пробках, при складанні іспитів чи проходженні співбесід і особливо в процесі чекання.
Як важливий чинник, що сприяє виникненню депресії, синдрому хронічної тривожності та відчуття соціальної ізоляції, американські вчені виділили саме знижений поріг збуджуваності симпатичної нервової системи. Необхідність оцінювати рівень її збуджуваності автори дослідження вважають головним інструментом визначення групи ризику розвитку серцево-судинних захворювань. І якщо дані результати підтвердяться в подальших дослідженнях, то в аптеках можуть з’явитися пігулки, що гальмують симпатичну нервову систему до рівня, безпечного для життя.