Ніхто не повинен бути забутий, ніщо не може бути забуте

Хоч би як змінювалося життя нашого суспільства, День Пе­ремоги завжди залишається одним із найсвітліших свят. Україна — в числі країн, котрі витримали основний удар найжорстокішої в історії людства війни. За кількістю втрат вона поступається лише Росії — приблизно вісім мільйонів чоловік. Але час невблаганний: через кілька десятиліть не залишиться серед живих жодного свідка тих трагічних подій. Що казати про людей, якщо час не щадить навіть кам’яних пам’ятни­ків, покликаних служити постійним нагадуванням нащадкам про жахи війни.

Багато хто пам’ятає, з яким пієтетом ставилися до всього, пов’язаного з Великою Вітчизняною, в радянську епоху. Гасло «Ніхто не забутий, ніщо не забуте!» було одним із найбільш тиражованих у ті часи. Але ми так звикли до цієї фрази, до того, що солдатські могили доглянуті, а подвиги переможців фашизму оспівані, що не хотіли помічати зворотної сторони парадності й офіціозу. Складалися списки загиблих за місцями їхнього призову, але сотні тисяч так і залишилися «безвісти зниклими». Споруджувалися помпезні пам’ятники, але навколо них залишалися лежати ледь присипані землею безіменні останки солдатів та офіцерів. У 1970-х роках по всьому Радянському Союзі прокотилася гучна кампанія з перенесення й укрупнення братських могил із незаселених місць, відзначених дерев’яними пам’ят­никами. З могил брали землю, останки одного чи двох воїнів, а іноді й просто окремі кістки. Потім ці пам’ятники зносили. На полях боїв залишилися лежати сотні тисяч бійців. Багато хто з них навіть через десятиліття після війни так і не був похований.

«Ніхто не забутий, ніщо не забуте!» — повторюємо ми й тепер, звертаючись до народної трагедії тієї війни. Але, на жаль, про ветеранів традиційно згадуємо лише в День Перемоги. Па­м’ятники й військові поховання стають безгоспними й через відсутність систематичного догляду піддаються руйнуванням. Але що найстрашніше — то це вже звичні акти вандалізму. Невдячні нащадки переможців фашизму не соромляться малювати на пам’ятниках свастику або знімати з них бронзові деталі, щоб здати у брухт. Знищення військових поховань під час земляних робіт — теж повсякденне явище. Причому часто це робиться зов­сім відкрито, з пред’явленням дозвільних документів.

Наведемо лише один приклад безпам’ятства. З 1941-го по 1943 рік у Харкові на території Холодногірської в’язниці розміщувався німецький концтабір для радянських військовополонених. Загалом у ньому, за різними оцінками, загинуло від 10 до 25 тисяч чоловік. Трупи фашисти скидали в рови на сусідньому цвинтарі (неподалік центру міста) і трохи присипали землею. У повоєнні роки тут намагалися побудувати ста­діон «Трудові резерви», що призвело до часткового знищення братських могил. У 1990-х на місці стадіонного довгобуду на кістках з’явилися тенісні корти. І лише 2004 року силами однієї з харківських молодіжних організацій на околиці колишнього цвинтаря поставили гранітний пам’ятник, для якого епітафію написав відомий поет Євген Євтушенко. Але, на жаль, на долі самої земельної ділянки це жодним чином не позначилося, оскільки вона — відомча.

За законом, доглядати військо­ві поховання й пам’ятники зобов’язані місцеві органи влади. Але в них є насущніші проблеми, та й грошей для цього, як завжди, бракує або немає зовсім, хоча їх повинні виділяти з місцевого бюдже­ту. Звісно, не все так погано в нашій Вітчизні. На рівні держави й місцевого самоврядування проводиться певна робота з увічнення пам’яті воїнів та жертв війни серед мирного населення, хоча в цій святій справі, як і колись, переважає формальний підхід. Не перевелися, на щастя, й ентузіасти, які вважають своїм обов’язком відновлювати правду про Велику Вітчизняну, впорядковувати поховання, реставрувати й ставити пам’ятни­ки загиблим. Нерідко їхні ініціативи виростають у програми всеукраїнського масштабу.

Один із таких починів — програма «Пам’ять і вдячність», яку з 2005 року реалізує Міжнародний доброчинний фонд Олександра Фельдмана. Програма стартувала напередодні 60-річчя Великої Перемоги з метою привернути суспільну увагу до місць масового поховання мирних громадян різних національностей, котрі загинули від рук фашистів. У її рамках, зокрема, здійснюються пошук невідомих та ідентифікація безіменних поховань, благоустрій, утримання й забезпечення їх схоронності, реставрація існуючих і спорудження нових меморіалів, пам’ятників і пам’ятних знаків. При цьому фонд Олек­сандра Фельдмана взаємодіє з іншими громадськими організаціями та місцевою владою, музейними й архівними працівниками, вченими-істориками, залучає студентів і школярів.

За два роки існування програми «Пам’ять і вдячність» було відремонтовано або встановлено пам’ятники в місцях масової загибелі людей на території десяти областей України: Київської, Чернігівської, Хмельницької, Волинської, Житомирської, Івано-Франківської, Вінницької, Одеської, Черкаської, Харківсь­кої. Дев’ятого травня було відкрито ще один пам’ятник жертвам фашизму в Черкаській області, неподалік Умані. На другу половину травня заплановано відкриття пам’ятників в урочищі Товста Дубина (Новоархангельський район Кіровоградської області) та біля міста Бершадь (Він­ницька область), а на червень — меморіалу в селі Іспас Вижницького району Чернівецької області. Останній присвячений місцевим жителям, які, ризикуючи власним життям, рятували євреїв від окупантів. Крім того, у п’яти областях здійснюється догляд за могилами та цвинтарями.

Нинішнього року фонд Олек­сандра Фельдмана ухвалив рішення розширити програму «Па­м’ять і вдячність». У ній з’явився ще один напрям — відновлення військових поховань та пам’ятни­ків. У переддень 62-ї річниці Ве­ликої Перемоги в рамках програми розпочалася тривала акція на Харківщині. До 9 травня впорядковано меморіал, братську могилу і два поховання у Зміївському районі, реставровано пам’ятники й надгробки на солдатських могилах у Шевченківському та Первомайському районах, установлено меморіальну дошку Героєві Радянського Союзу Ф.Яровому в селі Феськи Золочівського району, а також перепоховано останки воїнів, знайдені пошуковими групами в селі Заводи Ізюмського району.

До осені планується провести відбудовні роботи також у Лозівському, Баравінківському, Чугуївському, Великобурлуцькому та Печенізькому районах Харківщини — загалом 20 пам’ят­ників і поховань, на що ініціатор акції виділяє понад чверть мільйона гривень. Проте, за словами голови фонду, народного депутата України Олександра Фельдмана, «у Харківській області є не менше двохсот занедбаних пам’ятни­ків та братських могил, які потре­бують відновлення. Багато їх перебувають у дуже поганому ста­ні, оскільки не ремонтувалися по 20—30 років. А про безіменні братські могили нічого й казати — їх, мабуть, ніхто ніколи не доглядав. Від деяких уже залишилися ледь помітні сліди».

У фонді є свій реєстр таких поховань і пам’ятників. Причому допомагають організаторам акції в пошуку безіменних могил, у відновленні зруйнованих та спорудженні нових пам’ятників місцеві організації блоку Юлії Тимошенко, ветеранські організації, пошуковики. «На най­ближчих три роки ми запланували величезний обсяг робіт, і його буде виконано, — каже Олександр Фельдман. — Але це мінімум, яким ми можемо вшанувати пам’ять солдатів великої війни, котрі віддали своє життя для перемоги над фашизмом. Наш обов’язок перед ними вимагає хоча б елементарної поваги до місць, де спочивають їхні останки».

Звичайно, одній доброчинній організації вирішити за три роки купу проблем, які не вирішувалися десятиліттями, надзвичайно важко. Але, як мовиться, вершини підкоряють відважні… Головне — є ініціатива, бажання, кошти і, що важливо, активні помічники. У фонді Олександра Фельдмана вітають будь-які зустрічні ініціативи, особливо якщо їх висувають представники підростаючого покоління. Саме небайдужість молоді, вважає глава фонду, найбільше посилює впевненість у тому, що все заплановане буде втілено в життя.

«У наших планах — поширення акції на всі регіони України, налагодження співробітництва з іншими організаціями, які роблять цю ж справу, — каже народний депутат. — Ми щиро раді допомозі ветеранів, молоді, науковців, усіх небайдужих людей. На нас усіх лежить величезна відповідальність — зберегти пам’ять про війну, про людей, які розгромили нацизм. Не можна забувати про трагедії, інакше вони повторяться знову, причому в ще більш загрозливих масштабах і формах».