Незакінчена зелена казка

«Заверніть на першу алею. Прямо перед вами буде паркан», — напучувала мене по телефону господиня. А вже через кілька хвилин я побачила, як назустріч мені поспішає сама Валентина Вороніна (колишній директор павільйону «Квітництво» «Експоцентру», а нині, через пенсійний вік, — його головний інженер). Супроводжував її один позаштатник — рухливий, як циганча, собака Жулька, а при вході в павільйон нас чекав ще один — вгодований і позірно статечний димчастий кіт Василь. Він щойно загнав під скляну стелю пухнасту білку, яка необачно заскочила в зарості оранжереї, і тепер обережно косував на неї — щоб не розслаблялася. Всередині приміщення у клітці на підлозі перемовлялися перепілки. Але потрапити туди ми змогли, тільки обійшовши купу... дров, що лежала по центру, під старим виноградом. Вхід у кожен зал «прикрашали» «вітродуйки», а всередині чорними плямами в царстві зелених барв вирізнялися булер’яни — спеціальні грубки, для яких дрова й призначалися. Радість Валентини Миколаївни минулої суворої зими...

Ще років 25—30 тому цьому дивному місцю не бракувало відвідувачів. Ті з моїх ровесників, кому пощастило побувати тут у дитинстві, пронесли відчуття зеленої казки через роки і досі згадують про оранжерею із захопленням.

Павільйон «Квітництво» був заснований 1960 року для вирощування екзотичних рослин і демонстрації їх жителям та гостям Києва — відвідувачам ВДНГ. Адже ботанічні сади міста тоді приймали переважно студентів профільних вузів.

У перші роки існування оранжереї її працівники поповнювали колекцію рослин новими й цікавими для озеленення різних приміщень видами. У 70-х павільйон уже виконував популяризаторську, пізнавальну та естетико-пропагандистську роботу в галузі квітництва й озеленення. Тоді сформувалася і тематика його чотирьох експозиційних залів. У вступному стендова експозиція представляла досягнення України в зеленому будівництві (благоустрій міст і селищ міського типу) та промисловому квітництві. Тут проводилися тематичні виставки з новітніх технологій вирощування квіткових культур, засобів боротьби з їх захворюваннями та шкідниками, демонструвалися прогресивні прийоми у зеленому будівництві та ландшафтній архітектурі.

У двох залах натурного показу зібрано колекції рослин тропіків, субтропіків і пустелі з натурними зразками — рослинами найтиповіших представників цих зон, у тому числі колекції пальм, папоротей, кактусів, сукулентів, цитрусових тощо.

У залі періодичних виставок проводилися огляди квіткової продукції, вирощеної підприємствами зеленого господарства України, ботанічними садами і квіткарями-аматорами міського Товариства охорони природи. Працювали виставки голубів, співочих та декоративних птахів і тривалі (один-два роки) — земноводних тварин та акваріумних рибок.

По експозиції павільйону і ділянці навколо нього (площею один гектар) проводилися тематичні екскурсії «Наші зелені друзі» (для дошкільнят та молодших школярів), «Подорож із домашніми рослинами» (для школярів середніх шкіл), «Тропічні і субтропічні рослини в раціоні людини» (для студентів кулінарних технікумів), «Рослини в житті людини», «Колекції ботанічних садів і підприємств зеленого господарства» (для студентів біологічних факультетів вузів, спеціалістів-озеленювачів та туристичних груп). Привернути увагу до гармонії і краси живої природи, а також формувати екологічно грамотне ставлення до неї; розширити знання відвідувачів про різні види природної флори країни і про їх використання в лікарській практиці покликана була постійно діюча виставка «Природа вчить — природа лікує». Таких в Україні проводилося всього дві. Продовженням цієї виставки стала «Екологічна стежка», прокладена в лісопарковій зоні «Експоцентру». Вона знайомила з лікарськими рослинами, котрі ростуть у природних умовах.

У самому ж павільйоні часто знімали кліпи, сцени для фільмів. Тут відбувалися покази мод, у тому числі й дитячі...

Сьогодні перед очима інша картина — потріскана ліпнина стін, бите скло і запилений мармур. Погіршення економічної ситуації в країні у роки перебудови позначилося й на стані павільйону, якому перестали приділяти належну увагу. Із 1990 року не проводилися профілактичні і планові ремонтні роботи. Поступово почала відпадати замазка, сипалося скло, і, за розпорядженням адміністрації, оранжерею було закрито для відвідувачів у зв’язку з аварійністю. Сферу її діяльності обмежили збереженням зібраних колекцій рідкісних та цінних видів рослин, котрі є матковим фондом для розмноження, а також використовуються для озеленення павільйонів і виставочних заходів на території «Експоцентру».

1995 року косметичний ремонт скляної покрівлі все ж таки було проведено. Неякісно. Щілини, які виниклі в результаті, спричинили зниження температури всередині павільйону. Загинули найбільш теплолюбні рослини (колекція кротонів, фікус іржаволистий, банан тощо). Значних збитків завдало колекції і перенасичення рослинами в той період, коли квіткову теплицю було здано орендарям, а павільйон зобов’язали вирощувати квіткову розсаду для озеленення території «Експоцентру». Оранжерея завдання не виконала, оскільки не була для цього призначена. Проте колекція вже зазнала втрат.

Ще на початку 70-х років, у зв’язку з тим, що діяльність павільйону вийшла за рамки наявних площ, а сама споруда технічно застаріла, було прийнято рішення будувати нову. Однак проектувальні роботи призупинили на стадії креслень. Досі ніхто точно не знає, з якої причини...

За роки, які минули відтоді, багато рослин вигнались аж під скляний дах павільйону. Впираючись у нього, вони видушують рами, втрачають свою декоративність, а деякі перебувають на межі загибелі. Так через рік-два ми втратимо унікальну пальму Лівістону китайську, якій понад 50 років. І вона така не одна.

Протягом кількох років зобов’язання фінансувати «Експоцентр» брало на себе ДУС. Однак рік у рік обсяг коштів, які виділялися на це фінансування, зменшувався, поки не став дорівнювати нулю. Немає грошей на комунальні послуги і на своєчасну виплату зарплат працівникам. Всю останню зиму і частину попередньої «Експоцентр» провів без опалення. І якщо люди йдуть, а в будинках руйнівні процеси починаються поступово, то для рослин в оранжереї відсутність тепла взимку означає негайну загибель. Для їх порятунку керівництво купило дві згадані вище булер’яни. І з 12 грудня 2009-го й до кінця суворої зими Валентина Вороніна залишалася в оранжереї, ночуючи в службовому будиночку неподалік і опановуючи нову для себе професію опалювача. В одному із залів навіть доводилося розводити вогнище, обігріваючи рослини димом.

— Зате щоранку в мене було свято, — ділиться Валентина Миколаївна. — Я пишалася і всім розповідала, що рослини у мене не почорніли й ніщо не загинуло. Вони ж живі... Звісно, сама я не впоралася б.
Допомагали колеги. За що їм велике спасибі...

Сьогодні працівникам оранжереї часто кажуть: «У радянські часи, коли кордони були закриті, помилуватися екзотичними рослинами в їхньому природному середовищі могли дозволити собі одиниці. Сьогодні це може зробити будь-хто. А тому оранжерея вже не така цінна».

— Якби це було правда, — каже господиня павільйону, — то не приходили б сьогодні люди похилого віку і не просили б мене провести бодай імпровізовану екскурсію для їхніх онуків, згадуючи, як самі бували тут ще дітьми. І я їх пускаю, і все тут показую. Ви можете не повірити, але всі рослини після цього стають бадьорішими. Їм подобається, коли про них розповідають, коли їх хвалять і кажуть, які вони гарні. Вони, може, тільки тому й виживають.

А я, хоч і на пенсії, не залишаю їх ще й тому, що коли мені бракує сил (не фізичних — моральних), то завжди згадую слова нині покійного отця Анатолія, що часто навідував нас у 90-х роках. Одного разу скаржилася йому, що треба б ремонт, треба б нове приміщення... І тоді він сказав мені: «Став перед собою велику мету. Але носи до неї по камінчику. Твоя оранжерея — проекція України. Буде в Україні все добре, буде і в тебе. Буде у тебе добре — і Україна не помре». По суті, так воно і є: якщо кожен збереже свою маленьку ділянку, віддасть їй свої сили — то і все решта відродиться...

Не багато сьогодні у великому Голосіївському районі місць, де, зрікшись щоденної суєти, можна було б не тільки відпочити душею, а й дізнатися багато нового. Зате колись тут було створено павільйон «Квітництво», колекція рослин якого, завдяки воістину героїчним зусиллям працівників, на сьогодні збережена. То чи не годилося б зробити все для того, аби донести цю зелену казку до людей?