НЕВЖЕ ЗНОВУ СЕКСОТИ?..

Мушу констатувати: у Міністерстві освіти й науки України брутально порушено людські права й заподіяно шкоду науці. Маю на увазі не себе, а відомого письменника і вченого Миколу Руденка, до якого було застосовано такі ж методи, які практикувалися в тоталітарні часи, — неймовірне зволікання з відповіддю на його звернення до Міністерства в науковій справі (мало не півтора року!) й рецензування його наукової праці «Гнозис і сучасність» тенденційно налаштованим анонімом. Подумати тільки: треба було витратити значно більше року, аби відшукати таємного співпрацівника (отже, даруйте, сексота), котрий погодиться абсолютно бездоказово знищити працю, на яку автор витратив сорок років життя. Уже два оці факти свідчать, що до автора було застосовано неабияку «пильність». А якщо згадати, що «Гнозис» відсотків на вісімдесят створено ще в 1976 році і все написане було конфісковано КДБ, де й пролежало двадцять років, то стає зрозуміло: про сексотство тут згадано не випадково.

«Гнозис і сучасність» — філософська праця, яка у своїй основі має розгалужений фізико-математичний апарат, до того ж далеко не традиційний. Можна навіть сказати: філософські й космологічні висновки тут народжуються із формул і рівнянь. Вони є вербальним оформленням спостережень і думок, висловлених фізико-математичною мовою. Отже, людина, яка не зрозуміла цієї мови (чи, може, не захотіла зрозуміти), взагалі не має права рецензувати зазначену працю. Анонім у своїй багатослівній і невиправдано категоричній рецензії навіть не торкається фізико-математичних аргументів — він не розглянув жодної формули, жодного рівняння. Не згадує навіть формули Сили Моносу. А саме з неї й випливають ті рівняння, за допомогою яких Микола Руденко створює модель Всесвіту, досить-таки не схожу на ту звичну, якою сьогодні послуговуємося. Хоч із того, що вона звична, не випливає, що вона єдино й безпомилково правильна. Саме з позицій апріорної «безпомилковості» анонім атакує Миколу Руденка, забуваючи, що колись так само «безпомилково» змушували Сонце й навіть увесь Всесвіт обертатися навколо Землі. А хто думав інакше — того спалювали на вогнищі.

Я ознайомився з теорією Миколи Руденка, прочитавши його науковий роман, оприлюднений у 1—2 числах журналу «Вітчизна» за 1995 рік. Мене вразив цей твір космологічно-філософськими масштабами, особливо численними формулами й рівняннями, над якими роздумує головний герой. Роман вочевидь написано для фізиків та прихильників точних наук взагалі. А таких сьогодні мільйони. Я одразу ж зрозумів: якби не формули й рівняння, не було б і самого роману. Уважна перевірка показала, що рівняння й формули справді новаторські і цілком правильні. Особливо вразила мене формула Сили Моносу, яка записується так: F=C4/G. Тут F — Сила Моносу, C — швидкість світла у вакуумі, G — гравітаційна стала. Саме так було названо й роман — «Сила Моносу». Це свідчить про те, якого значення надає автор наведеній формулі. Що й не випадково: на мій погляд, формула Сили Моносу має світове значення — без неї космологія нагадує вершника без голови. Її можна не зрозуміти, але неможливо спростувати: адже ж вона народжується зі співвідношення добре відомих світових сталих і в такий спосіб стає найвеличнішою у світі сталою.

Аби зробити її зрозумілою, Микола Руденко створив роман, поему та книгу «Гнозис і сучасність», що впродовж 2000 року була видрукувана в журналі «Дніпро». До «Гнозису» я написав передмову, за яку автор анонімної рецензії ставить під сумнів мій професійний рівень. Цікаво, хто ж він сам? Якщо він такої високої думки про власний науковий рівень, то чому ж не спростував жодного з Руденкових рівнянь? Чи не тому, що це йому не під силу? Певно, що так! Бо якби фізико-математичний апарат «Гнозису» піддавався спростуванню, то відповідно налаштований рецензент розпочав би саме з цього.

Слід зазначити, що анонімний автор добре володіє українською мовою, вміє писати. Якщо прочитати його рецензію (він називає її експертним висновком), не розуміючи, що тут сховано, майстерно обійдено услід за потоком вправно побудованих фраз, то може видатися: рецензія мудра і майже толерантна. Насправді ж це взагалі не рецензія (і не експертний висновок), а радше лекція на вільну тему, що, безперечно, належить освіченій людині. Не тому, що вона зовсім не торкається предмета, який становить 90% змісту книги — фізико-математичного апарату. Є тільки слова, слова, слова…

А проте придивившись пильніше, можна зробити висновок: анонім добре знає ціну своїй рецензії. Ось він повчає: «Слова, якими пишуться наукові праці з фізики, практично не мають жодного значення. Їх можна довільно міняти. Мають значення математичні співвідношення, які ніяким чином змінити не можна…» Доведеться визнати, що тут анонім безкомпромісно перекреслює свою рецензію, як вона того й заслуговує.

Тепер належить поговорити про речі основоположні. Світоглядна різниця між автором і рецензентом така велика, що їх за жодних умов не можна примирити. Конкретніше кажучи, рецензент носить у своїй уяві ізотропну модель Всесвіту, а фізико-математичний апарат, розроблений Миколою Руденком, однозначно вказує на те, що модель Всесвіту мусить бути стаціонарною. Причому стаціонарною навіть у тому разі, якщо вона поки що остаточно не сформувалася — все одно Всесвіт через ізотропність еволюціонує до стаціонарності. Дуже добре цю ситуацію пояснює Г.Галілей:

«Після того, як досягнуто найкращого розподілу та розміщення, неможливо, щоб у тілах лишалася природна схильність до прямолінійного руху, внаслідок якого тепер вийшло б відхилення від належного й природного місця, тобто було б внесено безладдя… Ми можемо йти і далі й визнати разом з Платоном, що тіла у Всесвіті, після того, як їх було створено й цілком встановлено, були приведені на певний час своїм Творцем до прямолінійного руху, а потім, коли вони досягли призначених місць, були пущені одне за одним по колу і перейшли від руху прямолінійного до кругового».

При такій організації небесних тіл неминуче з’являється Центр Всесвіту. А в Центрі, звичайно, вкорінюється Світова Монада, яку можна назвати Сонцем Всесвіту. Ми її не бачимо, по-перше, через неймовірно велику відстань, а, по-друге, через те, що вона надзвичайно розріджена: за Руденком, один електрон на кубічний сантиметр. Електрон тут суто умовний — як міра густини. Далі ми покажемо, що саме так виглядає Всесвіт уже сьогодні.

Яким же є ізотропний Всесвіт, у якому живе рецензент? Та й решта астрофізиків також. На це ми знаходимо відповідь у досить категоричних словах аноніма: «Згідно з космологічним принципом, Всесвіт має космологічно однаковий вигляд з будь-якої своєї точки. Центр Всесвіту відсутній взагалі». Отож, ідеться про абсолютно протилежне світобачення.

Між іншим, модель ізотропного Всесвіту (однакового в усіх напрямах) виникла з непорозумінь. Ейнштейн починав створення космології зі стаціонарної моделі Всесвіту (Метагалактики), але його переконали астрофізики, що вже на рівні галактик буцімто починається ізотропність — навіть наша рідна Галактика нібито не володіє центром і не є спіральною туманністю. Таким чином Метагалактика здобула невластиву їй ізотропність. Щодо Галактики, то цю помилку виправлено, а модель Метагалактики так і залишилася без Центру. По суті, навіки узаконено первинний хаос. Астрофізики не люблять, коли їм про це нагадують. Відшукавши таке нагадування в «Гнозисі», рецензент дратівливо зауважує: «Не варто було згадувати про сумніви Ейнштейна щодо спіральності нашої Галактики. Подальші дослідження показали, що Ейнштейн помилявся».

Ні, не Ейнштейн помилявся, а помилялися астрофізики, підсунувши йому фальшивий матеріал для створення космології. Сьогодні вони вже не помиляються, а свідомо відводять довірливих землян якомога далі від істини. Природна схильність до кругового руху, про яку говорить Г.Галілей, виразно виявляє себе в атомі, Сонячній системі, Галактиці. Тож як пояснити відхилення від природного порядку на рівні Метагалактики? Ось як: такого відхилення взагалі немає і бути не може— нас просто обдурюють. Як тут не згадати про академіка Лисенка? На жаль, є свої лисенки і в астрономії.

Ось рецензент доволі в’їдливо пише: «Не дивно, що п. Курик не розуміє космологічний принцип і в захопленні від того, що п. Руденко знайшов віддаль до центру Всесвіту». Чому не розумію? Розумію, що цей принцип походить не від самої природи, а штучно нав’язаний природі й через те не може бути обов’язковим. Він зобов’язує нас приймати Всесвіт таким, яким його зображує пануюча нині теорія, а не таким, яким його бачив, скажімо, Галілей. А вслід за ним і Микола Руденко. Отже, той факт, що Руденко вирахував відстань від нашої Галактики до Центру Всесвіту, промовисто засвідчує: він, Центр Всесвіту, таки справді існує. Космологічний принцип засновано лише на вірі, а реальність Центру Всесвіту М.Руденко довів розрахунками, які можна перевірити. Чому ж анонімний рецензент їх відкидає? Між іншим, розрахунки М.Руденка підтверджуються швидкістю нашої Галактики — 100 км/сек. Саме така швидкість Галактики відповідає її відстані від Центру Всесвіту. А як її мотивують сьогодні? Абсолютно ніяк! Галактики, мовляв, летять з такою швидкістю, з якою їм заманеться. Насправді ж кожна галактика має свою орбіту, яку легко віднайти за рівняннями М.Руденка. Одне слово, у Метагалактиці діють ті ж самі закони руху, що й у Галактиці.

Можна навести чимало прикладів, які свідчать, що вибраний Міністерством рецензент-астрофізик значно гірше орієнтується в архітектурі Всесвіту, ніж доктор філософських наук Н.Хамітов та доктор економічних наук, професор В.Шевчук, чиї рецензії також були прислані М.Руденку. Щоправда, Н.Хамітов інколи полемізує з автором «Гнозису», але робить це з пошаною до автора і його праці. Загалом його рецензія цілком позитивна. З надзвичайним пієтетом до М.Руденка та його книги поставився професор В.Шевчук. Він написав цілий трактат, який потім видрукував у журналі «Дніпро» (2000, грудень) під промовистою назвою «Архітектура Всесвіту за Миколою Руденком». Професор цілком справедливо розглядає «Гнозис» як продовження економічної праці М.Руденка, що оприлюднена під назвою «Енергія прогресу» і вже знайшла широке визнання.

Хотілося б нагадати керівнику Міністерства освіти й науки: Миколі Руденкові, Героєві України, пішов дев’ятий десяток. Вік, безумовно, критичний. Його праця «Гнозис і сучасність» — явище унікальне не лише для України, а для цілого світу. Якщо ми це знання втратимо через свою зашореність та недбалість, воно однак колись прийде на Землю. Але ж коли? Чи не станеться з ним те, що сталося з відкриттям Арістарха Самоського? Його геліоцентричну систему не зрозуміли, відкинули й забули, і аж через дві тисячі років це відкриття повторив М.Коперник. Не доведи Господи!