Неврози у дітей та дорослих

Неврози (або невротичні порушення) є одним із найчастіших та найбільш розповсюджених захворювань сучасності. Невротичні розлади зустрічаються як серед дорослих, так і серед дітей та підлітків.

Нині вважається визнаною психогенна природа неврозів, тобто хвороба розвивається слідом за психічною травмою, явною чи прихованою. Важливою ланкою (другою за значенням після психічної травми) у розвитку невротичних порушень є індивідуальні особливості особи, які проявляються, насамперед, у відношенні людини до навколишнього світу. Так, корифей радянської психіатрії В.Мясищев писав, що невроз — це хвороба особистості, яка виникає тоді, коли психотравмуючий фактор відповідає особистості «як ключ замку».

У виникненні дитячих неврозів важливі такі фактори: хронічна несприятлива сімейна ситуація; дефекти виховання; гостра психічна травма; шкільні конфлікти; побутова пиятика або алкоголізм батьків, їх антисоціальна поведінка.

Нерідко буває так, що батьки, завантажені власними дорослими проблемами, самі мають невротичні порушення. Але вони або не підозрюють про те, що хворі, або не хочуть даром витрачати час на лікарів і переносять свої невирішені проблеми та комплекси на власних дітей. Неврози в дітей — це часто дзеркальне відбиття особистісних проблем їхніх батьків. Недостатня психологічна сумісність батьків, диктат і авторитарність одного з членів сім’ї над іншими, зміна традиційних сімейних ролей (наприклад, тато занадто жіночний, а для мами характерні різко виражені чоловічі риси; неповні та нетрадиційні сім’ї) — ось важливі соціально-психологічні причини початку невротичного захворювання в дитини.

Дітей треба балувати, тоді з них виростають справжні розбійники.

Фраза з кіноказки Євгена Шварца

Неправильне виховання на зразок «дитина — кумир сім’ї» часто призводить до істеричного неврозу. Тоді навіть немовля швидко розуміє, що найкращий спосіб маніпулювати власними батьками — це сльози та істерика. Випадково підслухала розмову двох п’яти-шестирічних хлопчаків біля вітрини магазину з новенькими велосипедами. Один упевнено каже: «Я знаю спосіб, як отримати цей велосипед. Прихожу з бабусею в магазин, лягаю на підлогу, кричу, б’юся головою об підлогу, стукаю ногами... Вона швиденько біжить до каси, а я отримую велик. Спробуй і ти зі своїми таке зробити». Менший сумно хитає головою й каже: «Боюся, що так я велосипед не отримаю, а от по п’ятій точці точно отримаю!»

Ну а в дорослому віці бажання вже серйозніші, ніж у дитинстві, проте спосіб досягнення їх той самий — істерика.

Вам ніколи не вдасться виховати мудреців,

якщо ви будете вбивати
у власних дітях пустунів.

Жан Жак Руссо

Часто дітей із неврозами (особливо з астенічним неврозом) виховують не просто неправильно, а занадто правильно. Буває, що в сім’ях батьки, особливо мами, дуже строгі з дітьми, вимагають від малюка занадто багато, не розуміючи дитячої емоційності та безпосередності. Такі батьки намагаються прискорити інтелектуальний розвиток дітей і встановлюють для дитини занадто багато заборон та моральних правил, у результаті чого формується комплекс Царівни-Несміяни. Існує подібний комплекс, який виникає в результаті виховання «по типу Попелюшки». Коли батьки (особливо протилежної статі) недодають своїй дитині найголовнішого — любові. Тож не дивно, що в таких дітей поступово виникає невротичне порушення й у дорослому віці вони намагаються знайти любов (якої їм так бракувало в дитинстві) й кидаються в обійми першого-ліпшого, не завжди хорошого партнера. Часом батьки намагаються виховати зі своєї дитини «сильну особистість» або «справжнього чоловіка», який ніколи не плаче, й перегинають при цьому палку. Результатом занадто строгої дисципліни, непосильної по дитячим міркам напруги може стати нервовий зрив маленької людини. Психологи вважають, що в дітей із неврозами «зникає дитинство», яке крадуть батьки, котрі в свою чергу самі не були щасливими дітьми. Відомий філософ Іммануїл Кант зауважив із приводу суворого виховання: «Більшість думає, що дитинство було найкращою та найприємнішою порою в його житті. Але це не так. Це найважчі роки, оскільки тоді людина знаходиться під ярмом дисципліни і рідко може мати справжнього друга, а ще рідше — свободу».

Велике значення для розвитку невротичних розладів у дитини мають незадовільні житлово-побутові умови молодої родини та її матеріальна ситуація, постійна зайнятість батьків, ранній вихід матері на роботу (щоб заробити гроші) й опіка над дитиною сторонніх осіб (або перебування в яслах).

А вчений Дж.Пірс узагалі вважає сучасних батьків «роз’єднаними». Бо вони начебто й живуть поруч, але в кожного своє життя й власні проблеми. Такі батьки намагаються розв’язувати свої проблеми, забуваючи про існування маленької людини, котра потребує постійної уваги та любові. Часто молоді батьки намагаються якнайшвидше перекласти виховання своєї дитини на дитячі заклади, займаючись тим часом своїм життям та кар’єрою. І ранній відрив малюка від батьків, особливо від мами, аж ніяк не сприяє його психічному благополуччю. Також слід пам’ятати, що діти беруть із собою в доросле життя той стереотип сімейних відносин, який закладається в їхньому ранньому дитинстві. Тому відчуженість партнерів, щоденні сварки або диктат в родині підсвідомо реалізуються в майбутній сім’ї, коли дитина вже виросте.

Руйнування сім’ї та розлучення батьків — теж сильна психічна травма для дитини. Добре, якщо батьки розводяться цивілізовано, а якщо ні... Тоді дитина мусить вибрати між двома такими рідними й однаково потрібними їй людьми — між мамою й татом. Приймати сторону одного й відрікатися від іншого. А якщо потім батьки створюють нові сім’ї — то це дитина теж дуже важко переживає.

Тому в малюка з психологічно неблагополучної сім’ї, крім його вікової нестійкості темпераменту (до речі, абсолютно природної), додаються постійні переживання внаслідок невирішеного конфлікту. Мозок дитини не може справитися з таким перевантаженням, бо одночасно відбувається травмування ніжної дитячої психіки та блокування емоцій. Тому часто дитячі переживання, страхи й неможливість по-дитячому відреагувати в тій чи іншій ситуації (батьки ж суворо попереджали, що так робити не можна) трансформуються в тривогу, постійні сумніви та переживання. Таким чином у малюка формується тривожно-помисливий тип реагування, й як наслідок може розвинутися тривожно-фобічний невроз.

Сутність основного конфлікту, який сприяє розвитку невротичних порушень, полягає у невідповідності виховання та становлення власного «я» дитини. Власне «я» дитини вступає в глибокий конфлікт із навколишнім світом (як із власною родиною, так і з групою ровесників у садочку чи школі). В останньому випадку розвивається відчуження від колективу, маленька людина відчуває себе неприйнятою й невизнаною, що ще більше поглиблює цей розрив.

А невротичні порушення в дитинстві можуть призвести до ще тяжчих проблем у дорослому віці. А як лікуються невротичні порушення? Як відомо, ліпше профілактика, ніж лікування. Тому, щоб не допустити такого захворювання у своєї дитини, батькам слід любити свою дитину, бути уважними та чуйними до неї. Не допускати перегинів у вихованні, як от вседозволеність або, навпаки, надмірна дисципліна та строгість. Постарайтеся присвячувати власній дитині не 14 середньостатистичних хвилин на добу, а хоча б годину. Якщо це неможливо в будні, подаруйте дитині суботу чи неділю, проведіть цей день разом: сходіть в бібліотеку, поплавайте в басейні, відвідайте атракціони, погуляйте на природі, з’їздіть до бабусі... Та хіба мало цікавих справ знайдеться у друзів? Бо батьки й діти мають бути друзями. А ваш будинок нехай наповниться затишком та любов’ю, щоб дитина виросла гармонійною особистістю, здоровою фізично та душевно.