Невипадкові випадковості

Якби людина Середньовіччя побачила на вулицях наших міст людей, які розмовляють самі з собою, вона вирішила б, що всі тут не сповна розуму... У найсміливіших своїх фантазіях вона не змогла би навіть припустити такого розвитку різноманітних гаджетів, який зробить нас схожими на міських божевільних. Так технології змінюють норми нашої поведінки.

Інформаційна та віртуальна реальності стали такою самою обов'язковою прикметою нашого життя, як і реальність фізична. Інформаційна та віртуальна реальності можуть компенсувати недоліки реальності фізичної, чим часто користуються держави. СРСР, наприклад, пропагандою, літературою та мистецтвом активно доводив свою перевагу над західним світом, хоча в більшості випадків усе було навпаки. Але навіть фізичну реальність люди бачать крізь окуляри віртуальні та інформаційні. Ці окуляри вони приміряють уже в школі та університеті, а потім живуть із ними решту життя. Перебудова в цьому плані була процесом зміни окулярів. Тепер уже нові окуляри бачили минуле в негативному світлі, а сьогодення - у рожевому.

Література та мистецтво цікаві тим, що можуть утримувати увагу на собі тривалий час. У цей період відбувається процес занурення людини в інший світ, звідки вона переймає багато поглядів на життя та її оцінки. Саме звідти йде, "що таке добре і що таке погано". Людське співтовариство може жити в нормі, якщо воно єдине в розумінні хорошого або поганого.

Кіно й телесеріали стоять у ряду такого самого інструментарію. Занурення в їхній світ навіть сильніше, тому й наслідки більші. Із цієї причини тоталітарна пропаганда завжди дуже любила кіномистецтво. Воно давало, з одного боку, масове та майже одномоментне охоплення аудиторії. З іншого - ефективно працювало саме на емоційному рівні, що сильніше за вплив на рівні раціональному.

Сьогодні ми полюбили телесеріали. Поступово для середньостатистичного громадянина вони стають основним заняттям у вільний час. І оскільки обсяги вільного часу лише зростатимуть у майбутньому, перед телесеріалами відкриваються небачені можливості. Уже нині з їхньою допомогою ми можемо розібратися в житті пап римських, оскільки є аж три серіали, які дають змогу, за бажання, побачити католицизм зсередини. З іншого боку, і сатанізм не залишиться поза нашою увагою, бо є три сезони пригод юної відьми Сабріни, та й Гаррі Поттер (хоч би як ми його обожнювали) - із цієї самої обойми чаклунства, яку не любить церква.

Ми отримуємо великі обсяги інформації, яка не зникає марно. Сучасні дослідження підкреслюють у прийнятті рішень роль тієї пам'яті, яку ми можемо відновлювати у своїй голові з приводу схожих подій. Люди, на відміну від машин, краще "тренуються" в ідеалізованих ситуаціях, до яких, імовірно, можна віднести й віртуальність, - оскільки вона має менш випадковий характер, ніж реальність. Програвши в голові старі ситуації, людина виходить на потрібний тип рішень.

Звідси, з високою часткою ймовірності, має випливати й те, що віртуальна та інформаційна реальності можуть надавати подібні приклади у великій кількості. Наприклад, дослідженнями було встановлено той факт, що ті, хто прочитав "Гаррі Поттера", з більшою ймовірністю голосували за Обаму, а не за республіканського кандидата. Роль цього фактора була малою, але істотною, оскільки з "Гаррі Поттера" люди винесли м'якше ставлення до стигматизованих груп суспільства, відмінне від того, що проповідують республіканці в їхній боротьбі з ЛГБТ-співтовариством.

Ще один цікавий варіант кореляції пов'язано з так званим економічним індексом бідності. Дослідження літератури постдепресії показало кореляцію "літературного індексу бідності" з економічним через певний період часу, оскільки на написання та випуск книжки також потрібен якийсь час. Віртуальна реальність виникає як наслідок зміни реальності фізичної, зберігаючи її емоційність і передаючи цей досвід наступним поколінням. Велика депресія у житті отримала емоційний сплеск у літературі через десять років.

Можна знайти інші види "зв'язки" різних типів реальності. Наприклад, соціально та психологічно велику роль відіграє рівень довіри громадян. Пострадянський простір тут має не дуже хороші оцінки, а це погано, у тому числі й для розвитку економіки. Наші люди довіряють, наприклад, тільки близьким, сусідам - лише тим, з ким є прямий зв'язок. А без довіри економіки не побудувати.

Є й позитивні зміни: у постсоціалістичних країнах після падіння залізної завіси, наприклад, виявлено зсув у бік індивідуальних цінностей, що свідчить про поступовий відхід від тоталітаризму. Приватне життя людини та її інтереси стають поступово дедалі більш значущими.

До речі, зараз ніхто не думає про те, що для розвитку країни потрібні якості, які було "задавлено" у попередній період. І якщо їх не розвивати, ми повсякчас ходитимемо по колу. Із цієї причини в нас сьогодні часто виникає радянська поведінка в нерадянській ситуації. Тільки нові покоління будуть без цього багажу, хоча в ньому було не тільки погане, а й хороше.

Технології не можуть замінити людське спілкування. Понад те, сьогоднішній капіталізм стали називати емоційним капіталізмом, бо він навчився капіталізувати емоції. Нам продають емоції, щоб витягнути нас із нашої "нірки".

У багатьох з'явилося відчуття, що гаджети нас чують. Слідом за тим перед нами виникає реклама обговорюваних товарів. Тобто з випадкової події можна зробити системну, яка приводить до прибутку для технологій.

Соцмережі активно включають у політичну боротьбу навіть воєнні дії. Аналіз соціальних мереж та їхнє використання допомогли обранню не тільки Трампа, а й Зеленського. Зеленський став лідером серед молоді саме тому, - для молодих українських виборців його образ було посилено меседжами в соціальних мережах. При цьому вплив на тих, хто ще не прийняв рішення, вважається найефективнішим. А у випадку України таких виборців багато. Сумніваючись, вони доходять майже до самої кабінки для голосування.

Трафік українських соціальних медіа для Росії міг стати одним із інструментаріїв військової розвідки. Для цього аналізувалися твіти з їхньою прив'язкою до географічної місцевості. Тобто в результаті створювалася карта місцевості, яка фіксує можливе ставлення в ній до введення російських військ.

Дослідники зазначають, що Росія мала кілька цілей, аналізуючи українські соціальні медіа. Перша - визначення регіонів, де Росію вітали б, а де - не визнавали б. Для цього встановлювалося, який наратив має там підтримку: антикремлівський "тероризм" чи прокремлівський "фашизм", що був темою російських теленовин, які інтенсивно бомбардували своє та чуже населення.

Дослідники називають такі цілі подібної інформаційної кампанії. По-перше, на внутрішньому фронті потрібно було зміцнити підтримку введення військ в Україну. По-друге, надихнути населення України на виступ проти влади. До речі, згадаймо, як рух українських військ намагалися перекрити з допомогою місцевого населення.

У зазначеному варіанті управління громадянами дослідники бачать такий інструментарій:

- посилення відчуття образи, відштовхуючись від можливої зміни статусу однієї етнічної групи на користь іншої;

- надання особливого символізму потрібним подіям, російським пропагандистським прикладом чого було використання слова "возз'єднання" у випадку анексії Криму;

- завищення героїзму спротиву, переконання громадян, що їх очікує великий позитив за це.

Цікаво, що все це є роботою у віртуальному просторі, спрямованою на посилення вже наявних емоційних оцінок подій реального світу. Віртуальність активно управляє реальністю.

Для відбору та аналізу потрібних твітів використовувалися ключові слова. Антикремлівський наратив маніфестувався наступними: терористи, тероризм. Прокремлівський був у таких: радикальні, радикали, праворадикальні, націонал-радикальний, правоекстремістська, правий тероризм, екстремістський, екстремізм, неонацизм, неонацистський, нацисти, нацизм, нацистська, націоналіст, націоналістичне, націонал-радикальний, нацменшини, ультранаціоналістичні, фашизм, фашистський, найманці, бойовики, антисеміти, русофоби.

Так приватні комунікації, у цьому випадку у твітері, стають об'єктом вивчення розвідки та прийняття воєнних рішень. У цьому разі було відібрано за ключовими словами та проаналізовано 5328 твіттів із 1339 акаунтів. Умовна Новоросія справді дала надвиробництво прокремлівських наративів. Але й Миколаїв, і Київ, і Луганськ показали деяке надвиробництво обох наративів.

При цьому не можна забувати й того, що люди часто розмовляють фразами з телевізора: почуте зміцнює їх ще несформовану думку. Тож одночасно та або інша інтерпретація минулого була пов'язана з тим, дивилися вони українське чи російське телебачення. Це, вочевидь, і зумовило подальше відключення російських телеканалів і сайтів.

Отже, у світі немає нічого випадкового, якщо у вас є інструментарій для аналізу цього випадкового. Ера автоматичних алгоритмів, що настала, дає можливість опрацьовувати великі обсяги інформації, недоступні для людини раніше.