Ненависть, страх, любов і горе

18 квiтня, 2020, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Грабіжник удає пограбованого; підмайстер прикидається майстром; ворог - другом; осуджувані юнаки виконують роль керівників республіки. Віктор Тернер, "Символ і ритуал"

Ненависть, страх, любов і горе

Генеральний директор Всесвітньої організації охорони здоров'я Тедрос Гебреісус сказав, що використання слова "пандемія", безумовно, може налякати, але люди мають зосередитися на стримуванні і робити все, від них залежне, щоб підготуватися до потенційної пандемії. Потенційної, а не існуючої.

Стара шкала з шести ступенів поширення хвороби не застосовується в цьому випадку ще й тому, що, за деякими оцінками, пандемія - це захворювання 25% популяції людства.

Тому, попри загальномедійну спекуляцію відносними й абсолютними показниками, термінами "летальність" і "смертність", кількість хворих навіть не наближається до визначення "пандемія".

Чого не можна сказати про психічне зараження, що поширюється індуктивно і цілком уже підходить під визначення "пандемія".

Чималу частину людства вдалося серйозно налякати. Кажуть, що задля його ж блага. Слоганом дня світових медіа сьогодні цілком може бути: "Якщо ви ще не злякалися, тоді ми йдемо до вас!".

Задля справедливості, слід також сказати, що близько чотирьох мільярдів користувачів Інтернету (які самі собі ЗМІ) одночасно і виробляють, і споживають власні страхи, і слугують інформаційною поживою для офіційних медіа.

Дисклеймер: тут не буде медичної конспірології про вірус, зради про обмеження основних прав та свобод. Навіть про мої улюблені страхи й неврози не буде.

Тому що психічна пандемія такого штибу - як ковідка з її цитоксиновим штормом. Вона жодних принципово нових проблем для психіки не створює. А лише активізує все те хворобливе, що ви, непосильно рефлексуючи, нажили собі за попередні роки. Раніше ви з цими своїми субособистостями якось ладнали, а тепер вони вирішили влаштувати у вас у голові комунізм. Бо монархія розуму ось-ось упаде під натиском гормональної демократії.

Поговорімо про те, як можуть змінитися соціальні ритуали і обряди. Саме це переважно мають на увазі ті, хто вигукує: "Світ уже ніколи не буде колишнім!". Світ, взагалі-то, буде, як був і до нас, а ось ми можемо трохи змінитися, як уже неодноразово бувало, й історики культури про це багато писали.

Я виходитиму з двох очевидних чинників впливу (хоча їх значно більше), які чітко фіксуються в часі та просторі. Тобто, говорячи науковою мовою, які піддаються квантифікації, ранжируванню та іншим вимірам.

Це - соціофобське "соціальне дистанціювання" і карнавальне носіння масок. Зроблю застереження, що є цілком розумні обставини, коли це потрібно. І правила в таких випадках визначають час, місце та спосіб дії. Але вже точно не в тому маскарадному вигляді, який болісно нав'язується масам. Повне ігнорування цих правил - інша ідіотична крайність, і ми вже бачимо, що в цьому випадку в Бога теж є своєрідне відчуття гумору.

Крім захисної (переважно магічної) функції, маска ще й знеособлює носія. Ми не можемо бачити міміку оточуючих, і це чинить дуже сильний стресогенний вплив. Наші знання про поведінку інших, звички й рефлекси раптом виявляються марними, і несвідоме підвищення артеріального тиску (втікати, битися, завмерти?) - найбільш невинний наслідок такого стресу. Хоча це ще як подивитися.

Можна говорити про часткову сенсорну депривацію. Любителі психології знають про досліди, коли людей поміщують у насичений сольовий розчин із повною звуко- та світлоізоляцією. Згодом у них починається розлад психіки. Тоді волонтерів, певна річ, витягують зі спецбасейнів. Але хто й коли витягне нас, сказати поки що важко.

Соціальне дистанціювання, викликане контагіозністю цього вірусу (як, утім, будь-якої зарази, що передається повітряно-крапельним шляхом), привчає людей бачити в інших потенційну небезпеку.

Причому якщо в Середньовіччі, про повернення в яке нині модно говорити, небезпеку можна було визначити за одягом і/або якістю зброї, яку носять інші, то тепер ця небезпека стала містичною, загальною.

Рука без рукавички означала відсутність прихованої зброї, а рукостискання такою рукою - відсутність лихих намірів. Тому рукостисканням скріплювалися договори, і цей ритуал був значущим. Доки не перетворився на звичай, справжній смисл якого загубився в часі.

Таких соціальних обрядів, ритуалів і звичаїв, які стосуються, зокрема, сім'ї й особистого життя, безліч. Ми не усвідомлюємо, наскільки від них залежні. На них побудована вся культура внутрішньовидової комунікації, включно з релігійною та сексуальною як найдавнішими чинниками. Тому релігійність і сексуальність постраждають першими.

У звичках, обрядах і ритуалах здійснюється самоорганізація спільноти. Так встановлюються взаємини відповідно до соціальних ролей і особистих якостей.

Значною мірою ці ролі і якості визначаються розпізнаванням міміки та "мови тіла" (так звана "первинна атрибуція", яка триває кілька секунд, але може визначати стосунки на роки.

Стосунки між складовими ритуалу визначаються емоціями, які слугують для "приборкання, спрямування і пробудження таких потужних емоцій як ненависть, страх, любов і горе" (В. Тернер, "Символ і ритуал"). Якщо ритуал слабшає або скасовується, емоції починають боротися за першість у вашій голові.

Розглянемо ті функції соціальних ритуалів, які зазнають ерозії і можливого руйнування прямо зараз.

1. Світогляд. Важливою його частиною останні шість років були феномен Майдану і війна. Можливість спонтанної групової активності сформувала відчуття впливовості. Байдуже, наскільки ця впливовість справді була реальною. Така потенційна можливість надихала. Тепер ця складова вилучена з поведінкової моделі.

Через ритуал Майдану пояснювалися основи національного світовідчуття. Закладалися поняття, спрямовані на розрізнення священного і ницого, "зради" і "перемоги", формувалося відповідне до них ставлення. Роль обрядів - у тому, що вони відкривають доступ до священного, а потім забезпечують повернення у звичний світ, формулюють ідеали, які стимулюють соціальний розвиток. Тепер цього немає і в найближчому майбутньому не передбачається.

2. Комунікація. Тут, як не дивно, є добра й погана новини. Добра в тому, що всі маніпулятивні технології (як Росії, так і внутрішніх аферистів), звернені до мас, втратили сенс. А отже, і свої деструктивні функції. Погана новина в тому, що з комунікації зникає тактильність, не тільки ритуальна, а й взагалі. А кінестетичні відчуття - найважливіша біологічна потреба.

3. Регулятивність. Стосується світогляду, бо з допомогою певних установок та традицій здійснюється керування діяльністю і відносинами. Керування поведінкою тих, хто бере участь в обряді або ритуалі. Це керування має стосунок до ранжирування. Таким чином ми визначаємо, хто лідер, а хто підлеглий у соціальній групі, і як нам до цього ставитися. Формальних статусів це не стосується, - доведено еволюцією рейтингів будь-яких політиків. Чим менша регулятивність, тим більша анархія, в поганому смислі цього слова.

4. Солідарність. Зміцнення відчуття групової солідарності ми бачили в лютому протистоянні (на щастя, віртуальному) прибічників попереднього й нинішнього президентів. Навіть стара опозиція колишніх регіоналів не удостоїлася такої палкої пристрасті.

Саме ця конфліктність груп сприяла самоідентифікації її учасників, підвищувала самооцінку і вселяла надію на майбутнє. Але зараз солідаризуватися можна буде тільки з холодильником.

5. Маркери ідентичності, або транслююча функція. Тут, мабуть, не все так погано, навіть навпаки. Комунікація через Інтернет зросла в рази. Певна річ, віртуальне спілкування не здатне замінити все те, про що говорилося вище. Але воно вказує на вашу приналежність до певної частини культури суспільства. Найважливішою частиною передачі традиції через ритуал завжди була освіта. Але класно-урочній системі вже близько чотирьохсот років. Можливо, їй настав час усе-таки відкланятися з честю, поступившись місцем Інтернету, а не ганебно агонізувати, мучачи себе й наших дітей.

Усіх цих функцій психічна пандемія не знищує. Але справедливо буде сказати, що не тільки вірус, а й психіка зазнаватиме мутацій. У цьому насправді немає нічого незвичайного.

Просто звичайні еволюційні зміни, які раніше розтягувалися на покоління, тепер можуть відбутися, з погляду еволюційного часу, блискавично. Дуже зміняться міграційні потоки, міське життя перестане бути пріоритетним, демократизуються церкви (а як ні, то ні) - приблизно те ж саме, що відбувалося у ХIV столітті після чуми.

Дві крайнощі - страх натовпу, страх дотиків і не менш сильна потреба в цьому сформують горезвісний когнітивний дисонанс. Крім невротизації, про яку я вже казав, це призведе до сильного спрощення самого процесу спілкування.

Спілкування задля спілкування. "Ні про що", "так просто" - зникатиме, тому що комунікацію спершу доведеться заслужити.

Як рукостискання без рукавички.

Більше матеріалів Олега Покальчука читайте тут.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК