Не рядків у газеті заради

Одне із засадничих прав громадянина в цивілізованому суспільстві — право знати. Стверджують, що світом править інформація. Якщо вдуматися — слушно стверджують. Інша річ — її якість. І тут на думку спадає притча про Езопа, якого послав на ринок його хазяїн, звелівши принести найпрекрасніший і найшкідливіший продукт. Так от, і в першому, і в другому випадку Езоп приніс язик, і суто по-філософському обґрунтував свій вибір.

Справді, отримуючи певну інформацію, ми повинні чітко усвідомити: хто, як і навіщо намагається «імплантувати» її в нашу свідомість. Звідси виникає питання довіри до джерела інформації. І саме прагнення переконати читача, що «Дзеркалу тижня» можна вірити, всі 15 років існування газети було нашою головною турботою.

Вичитування перших номерів газети ми починали разом з Аллою Іванівною Воїновою, всі 32 шпальти читали вдвох. Складність полягала ще й у тому, що багато статей надходили не в друкованому вигляді, а в рукописах. Газета росла, збільшився й колектив коректорів, літредакторів, а в 2000 році, коли з’явився український дубль «Зеркала» — «Дзеркало», прийшли нові люди. Зараз у нас два коректори українських, три російських, п’ять літредакторів і три перекладачі — одна дружня команда. Чудові фахівці, кожному властиве особливе відчуття Слова. Без цього в нашій роботі не можна.

Пишаємося своєю газетою і тому намагаємося бути уважними, адже кожна помилка журналіста, кожен недогляд коректора позначається на репутації видання. Звісно, за 15 років помилки, або, як у нас кажуть, «очепатки» (на кшталт Кліна Блінтона), проскакували... І взагалі, вважається, що газети без помилок не буває. Але рівень намагаємося тримати.

Ось читаю деякі газети — і папір хороший, і ілюстрації яскраві (поліграфія в «Дзеркалі» слабенька), але лякаюся їх лексичного й синтаксичного екстремізму, та й просто дивуюся: до чого ж бувають малограмотні журналісти. Дивують і оголошення про вакансії в друкованому органі: «Потрібен коректор, вік 20—25 років, можна без досвіду роботи». А саме досвід роботи, накопичені знання — основа нашої професії.

Як змінилося життя! Маючи калькулятор, можна назавжди забути таблицю множення. Знати орфографію тепер теж не дуже важливо — є спеціальний комп’ютерний коректор. Прогрес давно звільнив нас від більшості рутинних, суто шкільних операцій, наповнивши поняття грамотності новим, набагато демократичнішим смислом. Тим часом вхідним квитком у перший клас, як і раніше, є все те ж незмінне вміння читати—писати—рахувати. А вхідним квитком у журналістику має бути особливе чуття мови і того єдиного вистражданого слова, яке хочеться нести своєму читачеві.