НАВКОЛО М'ЯЧА

Блакитна мрія канадців

Прес-секретар футбольної асоціації Канади повідомив, що його країна серйозно розглядає можливість подачі заявки на проведення фінального турніру чемпіонату світу 2010 року.

«Нам чудово відомо, що головним претендентом на ЧС-2010 є Південна Африка, але ми також маємо намір поборотися, — заявив Куеррі. — Можливо, Канаді не вдасться з першого разу обійти всіх конкурентів, але рано чи пізно чемпіонат світу таки відбудеться в нас».

Зауважимо, нині в Канаді є лише чотири стадіони, придатних для проведення міжнародних матчів. Але тут вважають, що це неважко виправити, головне — поставити перед собою мету.

ФІФА визнає

свою помилку

Відбулася зустріч керівників ФІФА та УЄФА, на якій було підписано «мирну угоду». Розмова президентів Зеппа Блаттера й Леннарта Йоханссона тривала 90 хвилин — цілий «футбольний матч», — після чого Блаттер визнав хибність дій ФІФА, яка намагалася самостійно вирішити деякі питання зміни в трансферній системі з європейською спортивною комісією.

«І для нас, і для УЄФА головне — щоб у ситуації, що склалася, виграв футбол, — сказав президент ФІФА представникам ЗМІ. — Проте наша помилка полягала в тому, що ми не узгодили свої дії з європейськими колегами. Ми це визнаємо й сподіваємося, що надалі працюватимемо разом».

Після усунення протиріч відновив свою роботу об’єднаний комітет ФІФА й УЄФА з врегулювання протиріч із Євросоюзом на чолі з президентом Федерації футболу Норвегії Пером-Равном Омдалем, генеральним секретарем ФІФА Мішелем Зен-Руффіненом, його європейським колегою Герхардом Айгнером і главою комітету ФІФА з питань статусу футболістів Слімом Алулу. Має бути вироблений спільний пакет пропозицій, який буде поданий на розгляд європейській комісії.

«Ми дуже раді, що керівники світового і європейського футболу змогли так швидко знайти спільну мову, — заявила журналістам прес-аташе Європейської спортивної комісії Амелія Торрес. — Сподіваюся, що й з нами вони домовляться також без проблем. Адже, зрештою, ми всі робимо спільну справу».

«Квиткове» протистояння партнерів

Японія та Корея, які 2002 року мають спільно провести чемпіонат світу з футболу, знову опинилися на межі «розриву дипломатичних відносин». А причина в тому, що японський організаційний комітет почав друкувати квитки, на яких слово «Японія» стоїть на першому місці, а вже потім — «Корея», тоді як офіційна назва турніру, ухвалена ФІФА, звучить так: «Чемпіонат світу з футболу 2002 року в Кореї та Японії». Корейці смертельно образилися на подібну нетактовність із боку сусідів і подали протест у ФІФА. Міжнародній федерації з футболу довелося втрутитися.

«Ми одержали офіційний лист від генерального секретаря ФІФА Мішеля Зен-Руффінена, в якому чітко сказано, що офіційна назва чемпіонату має за будь-яких обставин залишатися незмінною, — повідомив журналістам прес-аташе корейського організаційного комітету Лін Б’юнг-тайк. — Аналогічний лист, за нашими даними, було направлено в Японію».

Головні спонсори турніру — McDonald’s, Mastercard і Hyundai Motor також підтримали корейську сторону, заявивши, що офіційна назва прирівнюється до торгової марки, а тому не може бути змінена.

На перший погляд, проблема не настільки важлива, але не варто забувати, що, крім комерційного боку питання, в цій справі є ще один принциповий момент. Корея протягом 35 років, аж до 1945 року, була окупована японцями, і відтоді ворожнеча між сусідніми країнами не припиняється, що проявляється у надмірному суперництві в усіх галузях.

Як фанат став священиком

Девід Джилл мав репутацію одного із найзапекліших футбольних хуліганів Англії. 34-річний фанат вирішив стати на шлях істинний після багаторічних боїв у складі банди фанів «Молоді виконавці» — прибічників команди другого дивізіону «Брістоль Роверс». Зараз Джилл — шанований багатьма пастор у християнському центрі на південному заході країни.

«На вершині моєї хуліганської кар’єри я був дуже злим молодим чоловіком, — розповів Девід. — Насильство відігравало велику роль у моєму житті і було великим стимулятором».

Востаннє Джилл «відзначився» під час чемпіонату Європи з футболу у Швеції 1992 року, коли жорстоко побив шведського уболівальника. «Мені раптом стало зле, коли я завалив його на землю, — згадує Девід. — Він лежав і безпорадно дивився на мене, а мої товариші-бійці копали його від душі ногами. Їм це дуже подобалося. Щось зі мною тоді відбулося і після повернення додому я… знайшов Бога», — говорить Джилл.