НАСОЛОДЖУВАТИСЯ ЖИТТЯМ МОЖНА І НА РОБОТІ

У Ігоря Волинського, менеджера з маркетингу і продажів копірів і копіювальних систем компанії «Мінолта Україна», є всі підстави вважати себе успішною людиною. Вже одне те, що працює він у компанії зі світовим ім’ям, зробив тут за одинадцять років кар’єру, має можливість подорожувати, насолоджуватися життям, говорить багато про що, а нерідко породжує і заздрісників.

Втім, коли ти зайнятий справжньою справою, то подібні людські пристрасті немов відступають на другий план. «Я не знаю, заздрять мені мої знайомі чи ні. Принаймні, в очі вони мені про це не говорять, а позаочі — все може бути», — говорить Ігор Георгійович, і він, безумовно, має рацію. Адже не в цьому головне...

— Що стосується вислову «насолоджуватися життям», то мені дійсно хотілося б ним насолоджуватися. Поки я лише насолоджуюся роботою, тобто насолоджуюся життям на роботі.

Про кар’єру можу сказати, що я лише починаю її робити. Це збоку здається, що я зробив її. Кар’єру роблять років до шістдесяти п’яти, а потім із спокійною душею ідуть на спочинок. Зробити кар’єру — це все одно що піднятися на вершину гори. Я усього лише розбив табір біля її підніжжя й обмірковую, йти далі чи ні, а якщо йти, то куди і як.

До речі, щодо можливості подорожувати. Ви знаєте, яка одна із найскладніших задач для мого директора? Випровадити мене за кордон. Чесно кажучи, я уже вдосталь намандрувався за своє життя. Хоча не стану заперечувати, що подорожувати мені подобається.

А якщо говорити про успішність, то я знову дозволю собі не погодитися з вами. Не можу точно сказати, успішний я чи ні. Я завжди сумніваюся, правильно чиню чи ні, увесь час перебуваю в стані зважування. Втім, це властиво людям, котрі народилися під знаком Терезів.

— Скажіть, важко робити кар’єру в «Мінолті»? Це зможе кожен чи потрібно володіти якимись унікальними здібностями?

— Це зможе кожен. Але. Але для цього все ж потрібно мати деякі здібності. Мало народитися лідером, потрібно: а) вміти переживати за людей, за все, що відбувається в компанії, і намагатися коректувати події; б) бути комунікабельним — уміти слухати людей і висловлювати свою точку зору.

Чому я вважаю важливими саме ці дві якості? Бо байдужа людина не зможе зробити кар’єру будь-де. Можна залишатися якоюсь мірою байдужим для того, щоб не дуже розпорошуватися і не йти далеко від своїх безпосередніх завдань. Але геть байдужим бути не можна.

Те ж саме стосується і комунікабельності. Ви гадаєте, легко говорити людям правду в очі так, щоб це не виглядало як обвинувачення? Не напівправду, не навколоправду, а правду? Я багато разів відчував внутрішні вагання перед тим, як навчився робити це. Моя робота не припускає брехні.

Просто робити кар’єру — я упевнений, нічого не вийде. Потрібно багато чому вчитися. У «Мінолта Україна» кар’єрний ріст повинен бути підкріплений успіхами й авторитетом. Якби я був кар’єристом, то не працював би в цій компанії.

Кар’єру можна порівняти з бізнесом. Пам’ятаєте, був певний момент в історії України, коли мали місце миттєві збагачення? Отож, багато людей, котрі зробили тоді свій капітал, зараз перебувають не в найкращому становищі. Ведучи бізнес, ми вступаємо у взаємовідносини з ринком. І ці взаємовідносини потрібно будувати з деякою перспективою. Лише тоді бізнес буде успішним. Те ж саме можна сказати і про кар’єру.

У кар’єри менеджера є свої особливості. Знаєте, який мій улюблений вислів? «Якщо ти не частина рішення, то ти, напевно, частина проблеми». Менеджер повинен приходити до директора з готовими пропозиціями, а не із запитаннями. Ви можете уявити собі динамічну, із гнучким реагуванням на ринкові зміни організацію, коли вона тільки тим і займається, що чекає директивних розпоряджень?

З іншого боку, менеджер відповідає за свої дії. Я наведу приклад, більше, звісно, жартівливий, але який має місце. Коли генеральний директор бачить, що справи йдуть добре, він говорить про підйом ринку. А коли в нас результати менш радісні — у всьому винний Волинський...

— Ігорю Георгійовичу, ви зараз, якщо можна так сформулювати вашу посаду, «генерал маркетингу». Скажіть, важко «воювати» на нашому ринку?

— Я сказав би, що обрана вами військова термінологія не зовсім вдала. Бо на війні офіцери (менеджери) не воюють зі своїми солдатами. Та якщо усе ж скористатися військовими термінами, то я назвав би себе командиром роти швидше за все штрафбату. Бо частина працівників завжди намагається дезертирувати з поля бою, якась частина постійно скаржиться, що воювати важко тощо. Будь усе як в армії, було б простіше. Хоча мушу сказати — коли мені вдається повернути усе так, як я хочу, то наші хлопці ладні не просто гору штурмом узяти, їх потім ще стримувати треба.

В основному ми воюємо зі стереотипами і старими схемами поведінки людей — як працівників, так і клієнтів. Це забирає більше сил, аніж війна з конкурентами.

Конкурентів я не боюся. У кожного з них є кілька більш-менш успішних маркетингових програм. І ми, і вони воюємо за уми споживачів. Результат цієї війни залежить від того, чия маркетингова політика краща, чиї ходи вірніші. Хоча слід пам’ятати про те, що найкращий спосіб щось просунути чи загубити — це все ж люди.

Складність ринку, з урахуванням нашої сьогоднішньої мети, стати явним лідером у сегменті повнокольорової техніки, полягає в тому, що нам доводиться створювати потребу в ній. До того ж ми не можемо оперувати чітко визначеними критеріями. Спробую пояснити. Рік тому головним аргументом при продажу повнокольорових апаратів була якість відбитка. Але «якість» — поняття суб’єктивне, бо насправді ідеального зразка не існує.

Потім наш ринок ще недостатньо чітко осмислив таку річ, як ROI (return of investments, повернення інвестицій). А це дуже важливо.

— Вам будь-коли надходили пропозиції перемінити роботу, перемінити сферу діяльності?

— Так. Зараз, щоправда, рідше. Раніше — частіше.

— Що ж тоді вас утримує в «Мінолті»?

— Взаємовідносини з людьми. Перспективи. Мені подобається працювати в компанії, де, якщо говорять «ми», то і розуміють «ми».

Я не хочу сказати, що боюся щось починати робити «із нуля». Саме цим у «Мінолта Україна» я займаюся постійно.

Зараз, до речі, настають цікаві часи. У мене з’явилася можливість спробувати на своєму досвіді, як це першим зайняти певну нішу, а потім спостерігати, як тебе звідти намагаються викурити.

— Ігорю Георгійовичу, із вашої точки зору, який найбільш успішний і унікальний досвід ви набули за одинадцять років своєї роботи в «Мінолта Україна»?

— Справжній досвід керівництва людьми. Досвід менеджера. На жаль, у нас в Україні слово «менеджер» часто трактується геть неправильно. Начальник не завжди менеджер. Якщо чесно, я ненавиджу начальників. Начальнику не скажеш те, що скажеш менеджеру. Мені особисто достатньо один раз «піти в народ», щоб отримати ту інформацію, котру не одержиш за допомогою найбільш професійних і дорогих баз даних.

А ще я навчився бути самим собою, що повірте, теж непросто.

— Якби ви мали можливість впливати на законодавство, що б змінили в ньому в першу чергу?

— До існуючого законодавства я ставлюся цілком нормально. Питання в іншому — у тому, що його ніхто не дотримується. Я додав би (або зробив ще жорсткішим) закон про відповідальність за порушення закону.

Сьогодні жоден новий закон не поліпшить стан бізнесу. Поки одиниці сплачуватимуть податки, а інші ні, поки більша частина бізнесів буде призначена для того, аби прибуток перетворити на свою додаткову зарплату, поки існують відділи з боротьби, я так назвав би, із «нещасливою» контрабандою, нічого в нашій країні не зміниться.

— Як ви вважаєте, чи можна сьогодні якимось чином впливати на формування «культури ринку» (із точки зору можливостей фірми)?

— Можна. Половина наших публікацій у пресі носять не стільки рекламний характер, скільки просвітницький. Ми намагаємося змінити стереотипи, розказавши ринку про нові можливості і про нові перспективи. Ми навчаємо не лише своїх продавців — ми навчаємо весь ринок.

Усією своєю поведінкою, стилем роботи ми показуємо, як робиться бізнес у цивілізованому світі. «Мінолта Україна» працює винятково «по-білому». Більше того, «по-білому» ми працюємо і з нашими дилерами! (Гадаю, багато хто зрозуміє, чому я наголосив на цьому.)

— Я знаю, що в трагічний день 11 вересня ви перебували в закордонному відрядженні. Скажіть, які думки тоді приходили в голову? Ви припускали якісь негативні наслідки для бізнесу вашої компанії?

— Думки мене відвідували дійсно страшні. 11 вересня я був у Відні, і в той момент, коли це все сталося, їхав у таксі. Таксист розповідав мені, що передавала радіостанція, а я уявляв собі все це дуже реально, бо сам бував у будинку Всесвітнього торгового центру. У той момент я не думав про наслідки, про можливість війни тощо. Стан емоційного шоку був таким, якби раптом комусь спало на думку зняти і почати крутити рекламний ролик про відкриття нових печей у Дахау.

Перші дні ми не відходили від телевізорів. А через кілька днів, коли про цю подію почали говорити менш емоційно, стали думати про те, як це може позначитися на нашому бізнесі. Я боявся, що увагу клієнтів буде дуже відвернуто від бізнесу самим цим фактом. Але такого не сталося. Для мінолтівського бізнесу, практично не пов’язаного із північноамериканським континентом, трагедія, що сталася 11 вересня, навряд чи знайшла б відгук.

— Чим же тоді так сильна «Мінолта», що надає стійкості її бізнесу?

— Високий моральний дух працівників і якість того, чим ми займаємося, — нашої техніки і наш сервіс.

Працівники компанії бачать, що ми постійно перебуваємо в числі перших у багатьох сферах, і самі прагнуть бути першими в усьому.