Населений острів

Совість своїм болем накреслює завдання, розум - виконує. Совість формує ідеали, розум шукає до них дороги... Саме люди з загостреною совістю й повинні збурювати маси, не давати їм заснути в скотинячому стані, піднімати їх на боротьбу з гнобленням. Навіть якщо маси не відчувають цього гноблення.

Брати Стругацькі. "Населений острів"

Ідеали Майдану були зраджені ще на Майдані. Зраджені купкою політиканів, котрі взялися управляти народним протестом, який виник стихійно і який не мав, на жаль, ні ідеології, ні міцної організації, ні справжніх лідерів. Точніше - це було навіть не зрадництво, а природне відкидання вбік, перекреслення самого духу Майдану і цілей нашої боротьби - як чужих, супротивних і таких, що не підходять правлячому класу.

Узимку 2014 року одне феодально-кримінальне угруповання руками пасіонаріїв відсторонило від влади інше феодально-кримінальне угруповання. Зробити це було неважко, бо в пасіонаріїв, які стали мотором боротьби, не було лідера і не було своєї партії влади. Електорат ошукали стандартно, використовуючи прості маніпуляції: так зване голосування на Майдані, чудесне перефарбування ригівської Верховної Ради, спішне обрання верховного батька перед загрозою великої війни, незабарні парламентські вибори "заради європейських реформ" - і справу зроблено.

Відразу після піррової "перемоги", а насправді - розгрому Майдану, феодально-кримінальні клани, які захопили владу, привласнили собі всі завоювання революції. Пасіонарії, активні учасники Майдану, опинилися або за бортом суспільно-політичного життя, або в дозованих кількостях були підкуплені, розбещені посадами й грошима, і вбудовані у владу. Так з'явилися "молоді реформатори", "государеві волонтери", "патріотичні журналісти". Феодальна верхівка "користає" їх у свята, так само як і синьо-жовті прапори, вишиванки й паради.

Окупація Криму, війна на Сході країни виявилися не тільки великим лихом для народу, а й відмінною димовою завісою для зміцнення позицій "нової, патріотичної" влади. Немає нічого кращого за млявоперебіжну війну для посилення патерналістських настроїв у країні.

Та псевдореволюційна демагогія, ультрапатріотична риторика, новенькі прапори, дорогі вишиванки, помпезні паради не усунули протиріч між задекларованими цінностями правлячого класу і стабільними злиднями широких верств населення. Навіть колишній режим дрібного шапкового злодія Януковича був чесніший і легітимніший за нинішній. Після безглуздого правління Ющенка Віктор Федорович очікувано, без істерики переміг на виборах. Федорич крав, звісно, багато крав. Але й нинішні змогли "підняти" чимало - війна ж добра нагода. І потім - Вітя не обіцяв золотих гір, слідкував за базаром і відповідав за слова. Серйозно проколовся тільки один раз - з Асоціацією, і цей прокол коштував йому посади.

Тепер про Асоціацію вже не згадують. Незговірлива Європа нині не в моді. Нинішній режим тримається на трьох сакральних китах: війна на Сході країни, показовий ура-патріотизм і настільки ж показове дистанціювання від ненависних регіоналів. Ці "кити" давно перетворилися на пропагандистські кліше. Страшні регіонали повернулися у владу, чванливий "патріотизм" програє порожньому холодильнику, військовий тупик загрожує закінчитися стінкою для можновладців.

По трьох роках після початку Майдану навіть "невідомим батькам" стає зрозуміло, що ось так, по накатаному, вже не можна. Брехати не можна. Жити так не можна. Не можна й далі списувати на війну, на Кремль усі прорахунки нинішньої влади, усі ці зухвалі крадіжки, тотальний опір реформам, катастрофічну неспроможність управляти країною. Ліміт довіри населення вичерпано. Люди звично шукають нового хазяїна, який зробить життя хоч трохи кращим.

Пасіонарних лідерів як не було, так і немає, альтернативи немає, і ось уже нові-старі хижаки з лави запасних рвуться в перші ряди. Недобиті риги, яким не знайшлося місця біля годівниці; відсунута вбік Юлія Володимирівна, яка мріє про реванш; амбіційний, авантюристичний і нерозбірливий у зв'язках Саакашвілі...

Правлячий режим сприймає загрозу нового Майдану більш ніж серйозно. По-перше, нагорі чудово розуміють, що народ ними сильно незадоволений. По-друге, вони там слушно припускають, що Москва неодмінно розіграє цю карту, щойно в неї з'явиться привід. По-третє, там, нагорі, реально бояться, що політичні аутсайдери з грошима можуть улаштувати проти них Майдан. Наші високопоставлені слуги народу з мільйонними деклараціями всерйоз думають, що революції робляться за гроші. Вони впевнені, що Майдан робили вони - купуючи харчі, дрова, медикаменти, намети... Вони впевнені, що зробили Майдан своїми телеканалами, журналістами, своєю сценою.

Так само думають і в "опозиційних" штабах, оплачуючи телеефіри, рекламу, агітацію; виділяючи гроші на оплату праці "мітингувальників", на їх розвезення, на звукопідсилювальну апаратуру, на менеджерів "протесту".

Однак за гроші можна влаштувати тільки антимайдан. Хай який прекрасний вигляд має телевізійна картинка, помирати за нових-старих феодалів не збираються навіть найзавзятіші їхні шанувальники. Розкручений опозиційними і провладними ЗМІ масовий психоз "за" і "проти" Майдану, підступні "кремлівські" плани, наймані "мітинги" і справжні стихійні протести ніяк і нічим сьогодні не загрожують ні владі, ні суспільству. Якщо тільки вдасться уникнути можливих кривавих провокацій, які вигідні і Москві, і суперникам-феодалам усередині країни.

Якщо ж раптом якимось дивом Тимошенко чи Бойко дорвуться до влади, це тільки прискорить агонію Системи. Україна нічого не виграє, втративши життя кількох десятків людей, яких неминуче покладуть на жертовник кланової боротьби. Навіть якщо Саакашвілі "посадить Порошенка", як він це обіцяв, такий трюк залишиться в історії тільки трюком... Бо наші "опозиціонери" не можуть змінити Систему. Бо вони - плоть і кров горезвісної "Системи", яка не може існувати без тотальної брехні, крадіжок, корупції, кланових договорняків. Бо "Система" - це насамперед люди, а ці люди не вміють жити інакше.

Майдани не робляться раптом. Система не знищується враз. Та хоч скільки би гризлися нагорі щури, їм однаково доведеться піти. Майбутнє - за молодими й чесними, незабрудненими, нерозбещеними, не привченими з дитинства брехати й красти.

У тому-то й лихо нашої країни, що в такий важкий воєнний час у нас немає справжніх лідерів, немає сотні чесних людей при владі, - людей із принципами, сумлінням, готовністю служити Україні і вмерти за неї. Щоб вибратися з історичного глухого кута, в який нас завела правляча феодальна верхівка, треба, щоб час сірих людей при владі закінчився і настала ера ідеалістів і романтиків. Я не знаю точно, як це зробити. Але знаю напевно, що без цих ста необхідних людей, з їхніми ідеями, планами і силою волі, будь-який Майдан сьогодні, навіть найщиріший, знову приведе до влади нових-старих відставних феодалів. Будь-які перевибори, що давно стали в нас нескладною соціальною маніпуляцією, знову легітимують тих самих феодалів. Нам треба розірвати це порочне коло. Я не знаю - як. Мабуть, доведеться всерйоз битися за душі людей. Як завжди.