Нащадок князів Долгоруких

Є щось фатальне, незрозуміле, що називають «загадкою слов’янської душі», «ностальгією за батьківщиною» або «генетичною пам’яттю поколінь».

Завдяки цьому феномену до нас продовжують приїжджати люди, чиї долі пов’язані з нашою землею суто історично — через далеких прапрапрадідів... Їхню національну належність сьогодні практично неможливо визначити: стільки крові змішалося за минулі століття. Проте всіх їх притягує сюди історичне коріння, особливо якщо історія їхнього роду пов’язана з історією великого кохання...

Кілька років тому на наших телеекранах з’явився багатосерійний фільм «Роман імператора» — історична епопея про трагічне й щасливе кохання, що пов’язало імператора Олександра II та юну княжну Катерину Долгорукову. Сюжет, узятий за основу творцями фільму, був знайомий небагатьом — із книжки «Роман імператора», що вийшла 1990 року у видавництві «Скіф», яке передрукувало його з берлінського видання 1924 року. Автор книжки, французький дипломат Моріс Палеолог, описав історію кохання імператора Олександра II до десятирічної дівчинки, яка стала згодом коханою і дружиною царя.

Дивний збіг: вихід у світ не відомого досі в нас роману збігся із першим приїздом на історичну батьківщину морганатичного правнука імператора Олександра II, князя Ханса-Георга Юр’ївського.

Трохи історії: коханою, а згодом морганатичною дружиною імператора була дочка князя Михайла Михайловича Долгорукова, чий рід іде по прямій лінії від Рюрика, Володимира Святого і великомученика Михайла, князя чернігівського. Батьки князівни Долгорукової жили в маєтку Теплівка біля Полтави, там же відбулося знайомство царя з десятирічною Катеринкою Долгоруковою.

Одним із найславетніших предків юної князівни був Юрій Долгорукий — восьмий син Володимира Мономаха, який заснував 1147 року Москву. Натхненний цими історичними спогадами, Олександр II пожалував своїм незаконним дітям ім’я «Юр’ївські», додавши до нього титул ясновельможних князів. Узявши, після смерті імператриці, законний шлюб із Катериною Михайлівною Долгоруковою, цар пожалував і їй титул ясновельможної княгині Юр’ївської, узаконивши походження трьох спадкоємців.

Ініціатором першого приїзду князя Ханса-Георга Юр’ївського на батьківщину предків був добре відомий в Україні барон Едуард Олександрович фон Фальц-Фейн, який у 2002 році відзначив свій 90-річний ювілей. Невтомний меценат буквально заразив молодого князя своєю невичерпною любов’ю до далекої батьківщини.

Можна сказати, що пристрасть князя Юр’ївського до історії своїх предків зароджувалася на моїх очах: у тривожному серпні 1991-го Едуард Олександрович фон Фальц-Фейн познайомив мене з молодим Хансом-Георгом, який безстрашно піднімався на барикади й фотографувався на тлі танків під час так званого путчу. Ханс-Георг, який мріяв і раніше відвідати батьківщину предків, зміг здійснити свою мрію лише після смерті батька, що боявся відпускати його в Росію й Україну. Князь Юр’ївський виявився першим Романовим, який приїхав у колишній СРСР.

Довідавшись, що я — журналістка з України, батьківщини його прабабусі Катерини Долгорукової, Ханс-Георг охоче погодився розповісти про себе, а також зустрітися з моїм другом Андрієм Черкашиним, який досліджував і склав родовідну дуже багатьох знаменитих фамілій. Він вручив князю зображення родового древа сім’ї Романових, простеживши в ньому походження Ханса-Георга, останнього з роду ясновельможних князів Юр’ївських.

Князь популяризує історію своїх предків за кордоном — організовує в європейських країнах виставки антикварних творів мистецтва з фамільної колекції царської сім’ї, бере участь у різноманітних добродійних акціях. З ініціативи князя в музеї-заповіднику «Царське село» було організовано виставку, присвячену Олександру II та його царюванню. Відвідувачі могли ознайомитися із майже 600 експонатами з колекції музею та зібрання сім’ї Юр’ївських. Один із експонатів, котрі вражали найбільше, — понівечена бомбою народовольців карета, в якій імператор їхав у день своєї трагічної загибелі 1 березня 1881 року.

Джордж Юр’ївський — один зі спонсорів Добродійного фонду імені Пушкіна — російсько-американського проекту, який ставить за мету підтримку російської літератури й культури, створення нових культурних зв’язків між Росією, Європою та США. Спонсори цієї організації — такі відомі діячі, як Мстислав Ростропович, Михайло Горбачов, Євгеній Євтушенко, Андрій Толстой та багато інших.

До речі, у дні торжеств, присвячених 300-річчю міста на Неві, Україна подарувала Петербургу пам’ятник Олександру II. Це точна копія оригіналу, створеного 1913 року скульптором Марком Антокольським, який був виставлений у публічній бібліотеці, а потім переданий київському Музею російського мистецтва, де перебуває й донині. Пам’ятник встановили в саду на майданчику перед колишньою Академією генерального штабу (нині факультет Військового університету зв’язку), що на Суворовському проспекті.

У церемонії відкриття та освячення пам’ятника взяли участь генеральний консул України в Санкт-Петербурзі Віктор Семенов, керівники адміністрації міста, закордонні гості, зокрема і князь Ханс-Георг Юр’ївський, який приїхав на відкриття пам’ятника зі своєю нареченою. Віддаючи данину пам’яті своєму прадіду, князь хотів би зробити те ж саме стосовно своєї прабабусі — княгині Катерини Михайлівни Долгорукової, чий рід не менш давній і знаменитий, ніж рід Олександра II. На жаль, у нащадка Долгоруких немає друзів і однодумців в Україні, які змогли б сприяти його діяльності в нашій країні.

Саме це спонукало мене поставити йому кілька запитань. А що як у російського князя з українським корінням знайдуться сподвижники і в нашій країні?

— Хансе-Георгу, розкажіть трохи про вашу сім’ю.

— Ім’я моєї матері — Урсула Біра де Грюнок, я дуже пізня і єдина дитина в сім’ї. Мій батько, князь Олександр Юр’ївський, народився 21 грудня 1900 року. До мого народження батьки тричі втрачали дітей, я — єдиний продовжувач нашого роду. Політикою батьки ніколи не цікавилися. Коли вони жили в Парижі, мати вивчала історію російських царів, але це було просто захоплення.

— Скажіть, як впливає на ваше життя усвідомлення того, що ви — прямий нащадок імператора?

— Я почуваюся звичайною людиною, таким самим, як тисячі інших. За натурою я дуже спокійна людина і хочу мати власне обличчя, бути схожим лише на себе. У Швейцарії, де я живу, всі ведуть розмірений спосіб життя, у нас не заведено підкреслювати свій титул чи високе походження предків.

— Кажуть, що ви любите відпочивати у своєму будинку на узбережжі Іспанії, а ваші захоплення цілком у дусі монархічних сімей Європи.

— Основне моє захоплення — спорт. Я був тренером із тенісу, серйозно займаюся бейсболом, гірськими лижами, вітрильним спортом, підводним плаванням. Перед сном люблю послухати класичну музику, а серед моїх улюблених письменників — Пушкін, Гоголь, Достоєвський. Дуже люблю верхову їзду і тварин.

— Розкажіть про ваш бізнес, адже ви працюєте, як більшість швейцарців?

— У мене своя справа, я очолюю одну з компаній із програмного забезпечення комп’ютерів. Весь вільний час віддаю роботі, навіть підрахував, що в середньому працюю по 50—60 годин на тиждень. У Швейцарії заведено багато працювати, це запорука процвітання.

— Що ви знаєте про Україну — батьківщину вашої прабаби? Хотіли б сюди приїжджати?

— Кажуть, що Україна і Швейцарія дуже схожі — своїм багатонаціональним населенням. Кліматично наші країни теж скидаються одна на одну. Моя прабабуся Катерина Михайлівна була дуже вродливою жінкою, як і всі українки, яких мені доводилося зустрічати в еміграції. Історія великого кохання моїх предків пов’язана з Полтавською губернією, нашим родовим маєтком Теплівкою, і мені, звичайно, хотілося б приїжджати в Україну...

До речі, коли вже йдеться про жінок — остання новина про Джорджа Юр’ївського: він одружився у віці за сорок років. Це вселяє надію, що рід князів Юр’ївських продовжиться. Але це вже зовсім інша історія…