Народжений казку зробити реальністю

Осінь — час підбиття підсумків. От осінь 2009 р. професора Г.Почепцова. Вересень — лекції в Естонії, звідки він привіз свою другу за цей рік книжку, видану естонською мовою. Жовтень — лекції з інформаційних воєн у Вищій школі економіки (Санкт-Петербург). Листопад — Єреван, де, на запрошення адміністрації президента Вірменії, він зустрічатиметься з представниками прес-служб держорганів та експертної спільноти. А ще — два нових навчальних курси в Києві — «Стратегічний аналіз» для магістрів у Київському політеху та «Інформаційні виборчі технології» у Національній академії державного управління.

Талановита людина — талановита в усьому. Ця знаменита фраза якнайповніше характеризує Георгія Георгійовича Почепцова, якому виповнилося 60 років. Зазвичай тут ще додають відому іпостась людини: пишуть про «письменника», «ученого» або «журналіста». Але хто є Почепцов? Випускник факультету кібернетики Київського університету, письменник-казкар, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри (у різний час у різних вузах), один із перших фахівців із комунікацій та прогнозування майбутнього не тільки на території України, а й, фактично, всього СНД, і, безперечно, перший популяризатор комунікативних дисциплін (ПР, іміджелогія, інформаційні війни) як окремої наукової сфери знань. І ще: практик у галузі політичного ПР, консультант багатьох компаній та державних організацій, член низки державних експертних комісій, член Спілки письменників, заслужений журналіст України. Перелічувати можна довго, але майте на увазі: в багатьох сферах діяльності він був першовідкривачем.

А починалося все з нової спеціальності «структурна, прикладна і математична лінгвістика», яка створювалася в 70-х роках на факультеті кібернетики в КДУ. Залишившись працювати в університеті після закінчення аспірантури, молодий спеціаліст Георгій Почепцов, серед інших курсів та спецкурсів, розробляє і читає семіотику, активний інтерес до якої проявився через кілька десятиліть у товстому томі «Русская семиотика» (2002 р.). Крім того, цей період — аж до 90-х років — позначений яскравою гранню таланту оповідача. Одна по одній виходять казки — і не прості, а «фантастичні», які сьогодні називаються «фентезі». Його перу належать близько двадцяти дитячих книжок. Серед них особливо запам’яталися «Бюро добрых услуг рассеянного волшебника», «Ключ от города Колдунов», «Дверь в волшебную страну», «Планета воздушных шаров», «Город Королей», «Замок на загадочной планете», а трилогію «Золотой шар» відзначено літературною премією імені Миколи Трублаїні. Було безліч читачів і, за теперішніми мірками, просто велетенські наклади. І, хоча вся ця краса видавалася тільки в Києві, у Союзі не було кордонів, і його казки стали надбанням дітей із різних нині країн. Казковий світ — це світ вічних образів, істин, цінностей, світ завжди актуального часу і простору. Я знаю тих, хто напам’ять цитує уривки з його казок. Упізнавані прообрази персонажів (хто пам’ятає університет n-річної давності) викликають усмішку і є зразками «вічних» героїв — злих відьом та чаклунів, а також відважних, рішучих, допитливих і спритних сміливців. А ми дітьми розігрували сюжети із «Золотого шара», ще не знаючи, що у професійній діяльності доведеться ознайомитися з поняттям «рольова гра».

Зміна місць роботи приносить нові сфери знань та інтересів. Наступний тринадцятирічний період життя Г.Почепцова пов’язаний із факультетом, потім — Інститутом журналістики. Розроблений ним курс «Теорія комунікації» багато в чому задає вектор інтересів на майбутнє, звідси й увага до світу масмедіа. З 1993 року — робота в Інституті міжнародних відносин, де Г.Почепцов очолив кафедру міжнародних комунікацій і зв’язків з громадськістю. Починається плідний період, коли світ відкриває завдяки книжкам іншого Г.Почепцова: спостережливого дослідника комунікативного простору та його організації, фахівця з ПР, іміджелогії, виборчих технологій, інформаційних і психологічних воєн. Ці роботи відомі всім фахівцям інформаційно-комунікативної сфери: «Теория коммуникации», «Паблик рилейшнз», «Имиджелогия», «Коммуникативные технологии ХХ века», «Информационные войны», «Информационная политика», «Информация & дезинформация», «Пропаганда и контрпропаганда», «Психологические войны», «Стратегия: Инструментарий по управлению будущим», «Стратегические коммуникации», «Глобальные проекты: конструирование будущего» та багато інших.

Вони дають поштовх розвитку нової наукової сфери у всьому СНД, сприяють появі розмаїття авторів і назв на ринку освітньої літератури з ПР, іміджу, інформаційної політики. До речі, перші статті вченого були присвячені рекламі і вийшли в московському журналі «Реклама» років двадцять-тридцять тому, коли передперебудовна країна лише опановувала нові поняття. Тези вченого завжди рясніють прикладами зі світової практики, систематизують і структурують нові сфери діяльності — їх загальні й конкретні стратегії, інструментарій, — розкривають несподівані аспекти наук комунікативного циклу. Свідченням особливої популярності та актуальності його робіт, зокрема, є те, що підручники «Имиджелогия. Инструментарий по управлению будущим» і «Паблик рилейшнз для профессионалов» витримали вже по шість видань. Г.Почепцов — єдиний учений, чиї книжки в такій кількості видають і продають у Москві, Санкт-Петербурзі, Таллінні і взагалі за межами України (тут продається тільки 10%). Звідси — постійні пропозиції з приводу прочитання лекцій та консультацій. Не тільки українським студентам, а й аудиторіям зі США, Німеччини, Росії, Литви, Латвії, Естонії, Грузії, Вірменії та інших країн пощастило слухати лекції метра комунікації.

І, напевно, безпрецедентний випадок: українського вченого-гуманітарія запрошували очолити кафедру в МДУ. Але після того, як науковець залишив Київський національний університет у 2001 р., Г.Почепцов завідує кафедрою інформаційної політики тепер — Національної академії державного управління при президенті України. А з 2002-го по 2005 рік — він керівник Управління стратегічних ініціатив адміністрації президента України. Можливо, саме тут виникають наукові теми останніх років.

Слід підкреслити, що інтерес професора до комунікативних практик сучасності ніколи не обмежувався суто науково-освітньою сферою. Г.Почепцов був радником у зв’язках із громадськістю у високопоставлених осіб, консультував державні структури, входив до складу ряду дослідницьких груп. У сфері ПР працював на рівні політичних партій, громадських організацій, великих підприємств України, зокрема в галузі атомної енергетики, нафтогазової галузі, фармацевтики. Це і «розкрутка» суб’єкта ПР, і кризові зв’язки з громадськістю, виборчі кампанії — практично весь спектр ПР-послуг, який існує на українському ринку. Г.Почепцов також створив і очолив Українську асоціацію Public Relations, — її вже давно немає, Георгій Георгійович відійшов від цієї діяльності, але виникли дві нові організації. Тому в його працях ми знаходимо не тільки теоретичні узагальнення. Великий практичний досвід і особливий тип мислення, властивий автору, дають можливість виходу на мегарівень.

Георгій Почепцов не любить жити за чужою стратегією, залежати від чужих цілей та завдань. Зараз він завжди сам планує свої дії, залишаючись професором Маріупольского державного гуманітарного університету і Національної академії державного управління при президенті України. Його часто запрошують як найвідомішого експерта з інформаційних та психологічних воєн у різні телевізійні програми, і не тільки в Україні. Його влучні і глибокі коментарі трапляються в пресі. У нього сотні успішних учнів, і сьогодні його лекції можна почути в різних куточках світу. Адже для комунікатора головне уміння — уміння розповідати історії, що успішно робить і навчає нас цього метр ПР-технологій. У цьому контексті цілком логічним видається перехід від чарівного світу казки до віртуального інформаційного простору — з його певною організацією і законами.

То хто ж усе-таки Георгій Почепцов? По-моєму, у кожного і для кожного він свій. Головне — завжди актуальний, завжди цікавий, завжди готовий відкривати нам нові обрії. Спасибі, що продовжуєте бути нашим Вчителем, розкриваєте таємниці комунікації, тішите новими й новими працями, а отже — «дні мого Почепцова» не вичерпаються...